Матеріали без рубрики

15 січня сповнилося 155 років від дня народження Агатангела Кримського — знаменитого ученого-сходознавця, тюрколога, перекладача, великого ерудита і поліглота, історика й літературознавця, релігієзнавця та фольклориста, письменника, який знав понад 60 мов!

Агатангел Кримський народився 1871-го у Володимирі-Волинському. Талант до мов проявився ще змалку. У три з половиною роки він умів читати, у п’ять — пішов до училища у Звенигородці, куди переїхала сім’я. Далі було навчання в Острозькій та Київській гімназіях і вступ до Колегії Павла Ґалаґана. В Острозькій прогімназії вивчив польську, французьку, англійську та німецьку мови, а в Колегії Ґалаґана опанував ще й грецьку, італійську і турецьку.

Із 1 січня в Україні оновлено і розширено календар профілактичних щеплень. Тепер він охоплює обов’язкову безоплатну вакцинацію проти 11 інфекцій: туберкульоз, гепатит B, поліомієліт, дифтерія, кашлюк, правець, гемофільна інфекція (Хіб-інфекція), кір, краснуха, епідемічний паротит, ВПЛ-інфекції (інфекція, спричинена вірусом папіломи людини), повідомляє Центр громадського здоров’я МОЗ.

Оновлений календар профілактичних щеплень впроваджується в Україні, щоб забезпечити дітям надійніший захист від інфекційних хвороб з перших днів життя та зробити графік вакцинації зручнішим для батьків. Зміни ґрунтуються на сучасних наукових доказах, узгоджені з міжнародними рекомендаціями та досвідом різних країн і відповідають світовим медичним стандартам.

Як уже повідомляли «ЧН», Міністерство охорони здоров’я і партнери запустили нову національну програму «Скринінг здоров’я 40+», яка створена на основі рекомендацій доказової медицини для людей віком 40 років і старше.

Скринінг — це обстеження, тести та інші процедури для виявлення хвороб або факторів ризику в людей без симптомів. Це простий і безпечний спосіб завчасно виявити недуги, які можуть непомітно розвиватися й проявитися пізніше вже у вигляді ускладнень. А 40+ — це вік, коли різко зростає ризик розвитку серцево-судинних хвороб і діабету.

Інструкція для медичного застосування лікарського засобу як дзеркало наших страхів

Таблетки та інші лікарські засоби вже давно стали невід’ємною частиною життя сучасної людини. Вони символізують не лише медичну допомогу, а й надію на одужання, полегшення симптомів та повернення до звичного ритму життя. Для багатьох прийом пігулки асоціюється з контролем над власним здоров’ям й упевненістю, що навіть серйозна хвороба буде подолана.

Відкривши упаковку ліків, ми перш за все натрапляємо не на таблетку, а на аркуш паперу, складений у кілька разів. Це — інструкція або листок-вкладка, де надрукована інформація про препарат та його застосування. Вона є універсальним документом для пацієнта, робочим інструментом для фахівців і відповідає юридичним вимогам. Тому в одному тексті є зрозумілі поради («як приймати», «коли звернутися до лікаря») і розділи, які без спеціальної підготовки майже неможливо зрозуміти. Пацієнт не зобов’язаний осягати фармакокінетичні показники, аналізувати біодоступність чи період напіввиведення, робити висновки з механізму дії. Нерозуміння цих розділів не означає недостатню обізнаність і не ставить під загрозу лікування.

Південь України сьогодні динамічно й свідомо позбувається російських культурних ідеологем. Замість чужих повертаються питомо українські традиції, а ще на їх основі народжуються нові — життєствердні, зрозумілі для нашого люду.

Одну із таких традицій започаткувала в Одесі команда «Вишиванкового фестивалю», запросивши земляків до спільної коляди. І ця ідея знайшла відгук — до Різдва на узбережжі свободи приєдналася понад тисяча людей.

Фундація Лозинських ухвалила 73 стипендії для студентів в Україні

Фундація Лозинських була заснована у штаті Нью-Йорк у 1998 році після смерті др-а Івана Лозинського, юриста за освітою, адвоката та судді з України, який приїхав до Америки як емігрант і займався підприємництвом. Його бажанням було допомагати молодим особам в Україні здобути вищу освіту, бо, як він завжди казав, Україні потрібні розумні, тобто освічені, люди.

Основні фонди для Фундації походили від спадку Івана Лозинського. Її заснували його сестра та племінники, щоби вшанувати пам’ять пана Івана та його молодшого брата Євгена, який помер двадцять років раніше. Обидва брати походили з Івано-Франківщини, були членами української молодіжної організації «Пласт» та Організації українських націоналістів.

У грудні багато медіа опублікували дописи, присвячені 155-літтю від дня народження українського адмірала Михайла Остроградського.

Свого часу, ще до 150-ї річниці флотоводця, моя стаття про нього була вміщена у «Чорноморських новинах» (див. номер за 17—19 грудня 2020-го). Тоді я акцентував увагу на його приналежності до козацького роду, але, на жаль, мав обмаль відповідної інформації. Тепер мені вдалося дещо більше розвідати про батька, діда і прадіда Михайла Михайловича, а також уточнити дату його народження. За це особливо дякую полтавському краєзнавцеві Борису Тристанову.

На кілька діб ворог занурив Одесу й частину районів нашої області у суцільну ніч. «Яскраво» було лише там, де ракети і безпілотники досягали своїх цілей, спопеляючи об’єкти енергетики, транспортної та цивільної інфраструктури, склади й приватне майно. Вже тиждень Одещина живе під виття сирен, які замовкають на короткі проміжки, коли смертоносне залізяччя долає від-стань від місць запуску до своїх ударних позицій.

Наслідки масованих атак ворога по енергетичній інфраструктурі Одещини набули статусу надзвичайної ситуації державного рівня.

Упродовж 26 листопада — 13 грудня Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус», до якого за власною ініціативою додав запитання, які стосуються війни і миру, довіри до західних партнерів, внутрішньої ситуації.

Основні результати опитування такі:

• 72% українців готові схвалити мирний план, який, серед іншого, включатиме заморожування ситуації за нинішньою лінією фронту разом із гарантіями безпеки для України (і без офіційного визнання окупованих територій частиною Росії);

Повсякденне життя складно уявити без смартфонів, ноутбуків, стаціонарних ПК. Використання екранів впливає на здоров’я очей. Яким чином це проявляється?

Будь-який дисплей продукує синє світло. Його промені негативно вливають на стан сітківки. Тому, якщо запланована діагностика зору, слід проконсультуватися з лікарем щодо вибору спеціальних окулярів для роботи з комп’ютером. Таку оптику оснащують лінзами, які блокують потрапляння синього світла на рогівку. Це допомагає обмежити негативний вплив, зо-крема запобігти зниженню гостроти зору.

До сороковин художника

Сумно писати в минулому часі про людину, яка не так давно ділила з нами спільний життєвий простір, і ти мусиш глянути на багатовимірне явище відсторонено, з дистанції. Не стало заслуженого художника України Віктора Маринюка (1939—2025), який 5 листопада передчасно покинув цей світ — такий недосконалий, тривожний, іноді несправедливий та жорстокий і водночас такий бентежно-прекрасний своїм вічним буттям сущого.

Шану Віктору Васильовичу складуть, зокрема, організацією ретроспекції, відкриття якої заплановане на 14 грудня, до сороковин художника, у залах Музею сучасного мистецтва Одеси (МСМО). Є щось символічне і життєстверджуюче в цій ініціативі музею, відкриття якого — 10 квітня — дивним чином збіглося з днем народження Віктора Маринюка і Люди Ястреб.

Всеукраїнський літературно-мистецький і громадсько-політичний часопис «Дзвін», що видається у Львові, у номері 5 за 2025 рік надрукував статтю одеської поетеси Ірини Томи про «творчу робітню» знаного  нашого краянина — письменника, мовознавця, в’язня радянських таборів Олексу Різникова. Зі згоди авторки «ЧН» охоче знайомлять з цією публікацією наших читачів.

Я ж — це не Тіло і не Дух,
Не форма й зміст, а щось між ними,
Я — іскра з них, я — їхній рух,
Я — їх проникненість незрима.

25 листопада (12 листопада за старим стилем) сповнилося 120 років від дня народження Ніла Хасевича — одного із найяскравіших українських графіків ХХ століття, чия творчість стала частиною національного спротиву.

«Я не можу битися зброєю, але б’юся різцем і долотом. Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних і здорових людей в світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива… Я хочу, щоб світ знав, що визвольна боротьба триває, що українці б’ються», — написав художник за рік до своєї загибелі.

13 листопада (31 жовтня за старим стилем) 1803 року на далеких Соловках у російській в’язниці помер останній кошовий отаман Запорізької Січі, видатний воїн, державний діяч, дипломат і меценат Петро Калнишевський.

Ця людина ще за життя стала справжньою легендою. За свій довгий вік (112 років) він прожив, здавалося, кілька життів і пройшов шлях від джури до кошового і від кошового до багатолітнього в’язня...

350 років тому, 22 листопада 1675-го, данський астроном Оле Крістенсен Ремер надав до Паризької академії наук звіт про визначення швидкості світла. Вивчаючи рухи супутника Юпітера Іо й реєструючи його появу з тіні планети, він отримав приблизні дані для швидкості світла — близько 227 тисяч кілометрів за секунду. Це значення не дуже точне, оскільки вимірювання вченого були виконані з великими похибками, та й про діаметр земної орбіти на той час знали досить приблизно. Однак цінність відкриття Ремера величезна, оскільки він уперше показав, що швидкість поширення світла скінченна.

Декілька слів про біографію астронома і про те, як він дійшов до відкриття.

Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів власне всеукраїнське опитування громадської думки «Омнібус», до якого за власною ініціативою додав запитання, які стосуються війни і миру. Опитування проводилося у вересні. Ось основні результати і висновки.

76% українців вірять у можливість перемоги України за належної підтримки санкціями проти Росії і наданням достатньої кількості зброї і грошей.

Сьогодні сповнюється 170 років від дня народження видатного українського історика, археолога, етнографа та фольклориста Дмитра Яворницького. Його подвижницьке життя і наукова діяльність — яскравий приклад самовідданого й безкорисливого служіння своєму народові. Людина енциклопедичних знань і багатогранних інтересів, Дмитро Іванович за своє довге життя здійснив безліч археологічних та етнографічних експедицій, подорожей у пошуках пам’яток історії та культури, зібравши близько вісімдесяти тисяч реліквій, написав майже 200 наукових праць.

Інформацію про нього тривалий час замовчували, хоча легенди про «запорізького батька» передавалися від батька до сина, від діда до онука. Яворницького називали українофілом і сепаратистом ще задовго до жовтневого перевороту, його звинувачували в українському буржуазному націоналізмі більшовики, але він послідовно продовжував справу свого життя.

З віком багато хто починає помічати дрібні провали в пам’яті. Наприклад, складно згадати, куди поклали ключі, або важче зосередитися на розмові. Такі зміни — природні ознаки старіння мозку.

Але коли когнітивні порушення стають настільки сильними, що заважають повсякденному життю, то це вже симптом сер-йозних проблем. Такі стани, як деменція, хвороби Альцгеймера, Паркінсона або наслідки інсульту, належать саме до патологічних когнітивних розладів.

(Закінчення. Початок у номері за 16 жовтня)

У 1889-у десятирічний хлопчик Лев Троцький, майбутній лідер більшовицького перевороту та Червоної армії, вперше потрапив у театр саме в Одесі, де вчився. Він відвідав саме українську виставу «Назар Стодоля» за п’єсою Тараса Шевченка. Маленький Лев був у захваті. У своїй біо-графії так описав свій радісний шок від вистави: «Це було незвичайно, і цього зобразити неможливо. Мене відправили на українську виставу в супроводі училищного сторожа Григорія Холода. Я сидів блідий, як полотно, це Григорій потім доповідав Фанні Соломонівні, і мучився ра-дістю, якої не міг вмістити. Під час антрактів я не вставав з місця, щоб чогось, боронь, Боже, не пропустити».

У жовтні сповнюється 140 років від дня народження відомого політичного діяча часів Визвольних змагань, заступника голови Центральної Ради, міністра закордонних справ УНР, літературознавця, публіциста Андрія Ніковського. Значна частина його життєвого шляху пов’язана з Одещиною, де він народився, отримав освіту й розпочав свою творчу та педагогічну діяльність. Цей період вивчали одеські історики Олександр Болдирєв, Анатолій Мисечко, Ігор Стамбол, Анатолій Хромов та інші. Долучився до дослідницької праці й автор цих рядків, опублікувавши у 2017-у на шпальтах «Чорноморських новин» статтю «Одеські адреси Андрія Ніковського». Відтоді мені вдалося уточнити деякі деталі з життя і діяльності земляка, якими й хочу по-ділитися з читачами.

На підставі останніх досліджень уточнено дату народження Андрія Ніковського (М. Горбатюк. Документи до біографії А. Ніковського, що зберігаються у державних архівах України). Отже, за юліанським календарем він з’явився на світ 3 жовтня (16 — за григоріанським) 1885 року в селі Малий Буялик Херсонської губернії (нині — с. Іванове Одеського району на Одещині) в родині агронома (а не бурлаки, як писали раніше) з Очакова Василя Євстафійовича й Ірини Опанасівні, простої селянки з-під Березані на Миколаївщині. Батько писався очаківським міщанином, але походив з дрібних панів з Київщини.

Як одесити долають стрес

Чи не кожна ніч для одеситів — виклик ментальному здоров’ю. І хоча ми не можемо вплинути на звуки сирен чи вибухів, але можемо впливати на свій внутрішній стан.

У кожного є свої способи впоратися зі стресом. А чи існує універсальний рецепт для того, щоб відновити спокій і гарний настрій у важкі часи? Якщо коротко, то так. І ця формула доволі проста: коти й малювання.

Загинути під час війни від бомби, снаряду чи «шахеда» ворога — це, хоч як парадоксально звучить, «нормально», а от загинути від недбалості, безпорадності чи непрофе-сійності співвітчизників — не просто трагедія, це щось більше, це злочин. Неможливо уявити, що відчували батьки, замкнені в цокольному поверсі (одеському напівпідвалі, якщо бути точним), коли вода невпинно заливала їх, а вони дивилися в очі своєї дитини… Хай упокоїть Господь їхні душі, а ми маємо зробити все, щоб подібного ніколи не повторилося.

29—30 вересня в Одесі через тривалий дощ затопило вулиці, будинки та підвали й загинуло 10 людей, серед них — сім’я із п’яти осіб, зокрема й дитина. Місцева влада, експерти та науковці називають різні причини цього лиха, але головна, як на мене, залишилася поза увагою.

Звинувачення та виправдання

Опис того, що спіткало Одесу 30 вересня, багато разів повторено. Які ж називаються причини трагедії?

Соціологічна група «Рейтинг» (Rating Group) і Консультативна місія Європейського Союзу (КМЄС) в Україні нещодавно оприлюднили результати щорічного всеукраїнського опитування громадської думки, які дають комплексне уявлення про ставлення українців до реформ, інституцій, загроз, викликів та шляху країни до членства в ЄС.

Із 2015 року КМЄС в Україні ініціює проведення цього опитування, щоб забезпечити підтримку українських партнерів на основі надійних даних, які ґрунтуються на фактах. Результати 2025-го висвітлюють обнадійливі тенденції у громадській довірі до інституцій сектору цивільної безпеки, а також окреслюють чіткі виклики в сферах, що мають вирішальне значення для реформ та європейської інтеграції.

(Закінчення. Початок у номері за 2 жовтня)

Мартинюк Сергій (1962) — письменник, публіцист, громадський діяч, активний учасник національно-демократичного руху кінця ХХ — початку ХХІ ст. Його громадянська позиція сформувалась у добу утвердження незалежності України й загартувалась у подіях Помаранчевої революції та Революції Гідності, в яких він брав активну участь. Був постійним учасником з’їздів НРУ, козацьких рад, культурно-просвітницьких заходів у Холодному Яру. Визнаний популяризатор українського світогляду і традицій. За вагомий внесок у розвиток української культури і духовності нагороджений низкою літературно-мистецьких премій. З початком повномасштабної війни 24 лютого 2022 р. Сергій Мартинюк приєднався до Ірпінського загону територіальної оборони та безпосередньо брав участь у героїчному захисті Ірпеня й підступів до Бучі. Враження від пережитого він втілив у книзі «Позивний «Письменник», або Як ірпінці русню відірпінили», центральною ідеєю якої є сила й героїзм простих людей у вирішальні історичні моменти. У виданні зібрані щоденникові записи з перших місяців війни — чесні й відверті свідчення про війну, ворога, українську боротьбу та національну ідентичність. Сергій Мартинюк безкомпромісно розкриває суть «русского міра», демонструючи глибину спротиву українців, сплетену з історичними паралелями, ненавистю до агресора і великою любов’ю до Батьківщини. Книга багата на влучні цитати, які точно передають суть війни. Автор різко засуджує мовчання і байдужість частини суспільства, відкрито критикує помилки влади перед війною, стан освіти та культури, але найголовніше — надихає читача до активної боротьби.

Як уже повідомляли «ЧН» (див. номер за 11 вересня), 8—9 вересня в Одесі відбулася ХІ Всеукраїнська наукова конференція «Народний рух України: місце в історії та політиці». Сьогодні пропонуємо вашій увазі одне із досліджень, вміщених у збірнику матеріалів конференції — «Діячі Народного руху України на шпальт ах газети «Чорноморські новини» періоду повномасштабної війни росії проти України: біобібліографічні портрети». Через великий обсяг статті робимо це без посилань на газетні публікації (а їх за цей період було аж 114), в яких ішлося про відомих рухівців.

Після російського військового вторгнення 24 лютого 2022 р. журналістика України зазнала кардинальних змін. Інформа-ційне поле радикально змінилося, а теми, на яких сфокусувалися медіа, стали значно гострішими та більш патріотичними. Газети й онлайн-видання почали активно висвітлювати події війни, героїзм українських захисників, спротив цивільного населення, а також викривати військові злочини та пропаганду ворога. Важливою складовою стало підкреслення національної ідентичності та єдності у боротьбі за свободу. Особливу роль у цьому процесі відіграють персоналії — видатні діячі й борці за незалежність України, чиї історії надихають і зміцнюють патріотичний дух.

Судний день (День суду) — в есхатології авраамічних релігій — останній день існування світу, коли над людьми з метою виявлення праведників і грішників Богом буде здійснено останній страшний суд. В історії людства він має бути один, та в долі українського народу кожне століття мало не один такий день. І тільки незламність духу, неймовірне прагнення свободи і любов до рідної землі дозволяла українцям бути нескореними. Завжди вистояти в нерівній боротьбі з ворогом, зміцнити дух і передати його міць наступним поколінням допомагали Кобзарі. Сила українського слова і пісня й досі тримають наш народ на улюбленій землі.

Таким сучасним Кобзарем постає Станіслав Стриженюк, автор драматичної козацької думи «Судний день», де оживають доленосні події початку ХVIII століття. Про цей період української історії вже багато написано, але тільки коли факти наповнюються емоціями, переживаннями і нервом бринять у серці, вони перемагають байдужість і піднімають людей на великі справи. І саме так своєю художньою майстерністю, своїм нервом Станіслав Стриженюк минуле робить сучасним і ставить у стрій нових патріотів України.

За майже чотири роки війни припинили роботу понад 50% друкованих видань та понад 300 інших медіа. Наша країна стала єдиною в Європі, де нема щоденних друкованих видань, і навіть у столиці відсутня міська газета. Інформаційний простір заповнюють анонімні ресурси, які не дотримуються професійних стандартів.

П’ять українських медіаорганізацій і майже 150 локальних редакцій закликали включити до плану дій уряду і донорів заходи з підтримки незалежних медіа. Про це йдеться у відкритому листі, спрямованому 27 серпня на адресу Кабінету Міністрів України і міжнародних донорів.

До 130-річчя видатної актриси, режисерки та педагогині українського театру Олімпії Добровольської

Вона народилася в Одесі 12 серпня 1895-го. Так збіглося, що саме цього року місто практично не покидали українські театральні трупи. Актори любили Одесу ще відтоді, як тут на початку 1870-х розпочав свою професійну діяльність Марко Кропивницький, який вважається «батьком українського театру». І з того часу майже не було сезону, щоб до Одеси не завітали національні антрепризи. Місцеві театрали мали змогу побачити на сцені всіх корифеїв — Миколу Садовського, Михайла Старицького, Панаса Саксаганського, Івана Карпенка-Карого... Особливо тепло одесити приймали Марію Заньковецьку — недарма саме тут у 1912-у відбулося святкування 30-річчя її творчої діяльності…

Бували на цих виставах і батьки Олімпії — родовий козак Остап Доброштан, який пізніше змінив своє прізвище на Добро вольський, і римокатоличка Марія, дівоче прізвище якої Паневич-Чайковська. Можливо, саме тому вони дали своїй доньці таке знакове ім’я, мовби передбачаючи, що колись вона зійде на театральний Олімп. А поки що, йдучи на якусь виставу, часто брали із собою донечку, яка із захватом дивилася на сцену і мріяла стати актрисою.

Кожного 24 серпня, коли над країною лунає Гімн і майорить синьо-жовтий стяг, я згадую день 24 серпня 1991 року, що змінив хід історії. Це була мить, коли ми, депутати Верховної Ради першого скликання, разом із народом України піднялися над страхом, сумнівами й багатовіковим тиском імперій і проголосили: Україна буде незалежною! Ми були різними — ідеологічно, географічно, професійно, але того дня нас об’єднало бажання бачити Україну вільною. Цей день подарував нам свободу, державну суб’єктність, право на власну долю.

Саме цього дня Верховна Рада Української РСР закарбувала навіки: «Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла над Україною у зв’язку з державним переворотом у СРСР 19 серпня 1991 року… Верховна Рада урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави України».

Це рішення не виникло на порожньому місці. Воно визрівало в серцях мільйонів українців століттями. У словах Шевченка і Франка, у співі лемківських коломийок, у тиші сибірських таборів і в плакатах Руху на центральних площах Києва та Львова. Шлях до цієї історичної події був складним і тернистим.

Про запорозького козака, який переміг Мішку Япончика

Його прізвище майже не відоме на Одещині, хоча в 1919 — 1920 роках він брав участь у Першому Зимовому поході, звільняючи від червоних банд землі Балтського повіту та Ананьївщини. Однак не тільки за це я хочу згадати свого земляка із Запорізького краю. У липні 1919-го полк, очолюваний Олександром Вишнівським, під час боїв за станцію Вапнярку вщент розбив 54-й полк імені Леніна, яким командував відомий одеський злочинець Мішка Япончик, а сам він чкурнув із поля бою. Після цього більшовицька ЧК поставила остаточну крапку в біографії Мойші Вінницького аж під Вознесенськом.

Народився Олександр Вишнівський 12 (24 за н.ст.) серпня 1890 року в старовинному козацькому селі Заливному (Брозолевому) Олександрівського повіту Катеринославської губернії (тепер — село Заливне Новомиколаївської громади Запорізького району Запорізької області), яке на той час було центром однойменної волості. Батьки належали до київської гілки дворянського роду Вишневських. Навчався в Київській торговій школі М.А. Терещенка, що на Подолі. Маючи документ про середню освіту, добровільно вступив до російського війська, а через два роки — до Віленського юнкерського піхотного училища. Деякі дослідники називають Чугуївське училище, однак прізвище О.Й. Вишнівського можна побачити серед випускників 1913 року саме Віленського училища.