Південь України —не периферіягуманітарної політики

Одещина живе не лише під загрозою ракет і «шахедів». Вона залишається одним із головних об’єктів російського гуманітарного та інформаційного впливу, який формувався десятиліттями і навіть століттями.

На цьому, зокрема, наголосив народний депутат України Володимир В’ятрович. За його словами, попри величезні зрушення в національній свідомості після початку повномасштабної війни, звільнення Одещини від впливів «русского міра» залишається незавершеним і непослідовним. Він говорив про імперські маркери, які досі поширені у публічному просторі Одеси, російську мову як один із засобів конструювання міфу про «російську Одесу», вплив російської церкви на релігійні питання та особливу вразливість української Бессарабії.

І справді, саме Бессарабія стала одним із найгостріших блоків дискусії. Про це говорили ректор Ізмаїльського державного гуманітарного університету Ярослав Кічук, директорка ВГО «Не будь байдужим!» Оксана Левкова, секретар Одеської єпархії Православної церкви України Теодор Оробець, засновниця, ідейна натхненниця і генеральна директорка Міжнародного етнографічного кінофестивалю «ОКО» Тетяна Станєва та інші.

Йшлося не лише про інформаційну, а й про транспортну, культурну та психологічну віддаленість південних районів області від решти країни. Тут перетинаються одразу кілька викликів: прикордонне розташування, сильний сигнал іноземних мовників, етнокультурна специфіка, слабкість локальних медіа, потреба в українському культурному продукті.

Голова Одеської ОВА Олег Кіпер наголосив на необхідності говорити не тільки про здобутки, а й про проблеми, які неможливо розв’язати на рівні лише області чи окремої громади. Потрібні спільні рішення центральної влади, обласної адміністрації, органів місцевого самоврядування і громадянського суспільства.

Саме така розмова, власне, і відбулася. До обговорення долучилися народні депутати Ярослав Юрчишин, Юрій Павленко, Євгенія Кравчук, керівники районних державних адміністрацій півдня Одещини, представники Державного агентства розвитку туризму, Державної прикордонної служби України, Державної служби з етнополітики та свободи совісті, Міністерства культури, Оперативно-тактичного угруповання військ «Одеса», Українського культурного фонду, Українського інституту національної пам’яті, Державного комітету з питань телебачення та радіо, Центру протидії дезінформації РНБО, Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, громадський сектор.

На питаннях мовної ситуації зупинилася представниця Уповноваженої із захисту державної мови Анна Неруш, яка наголосила на необхідності реального, а не формального виконання мовного законодавства та формування повноцінного українськомовного середовища, передусім — у публічній сфері й освіті.

Депутатка Одеської обласної ради Ярослава Вітко-Присяжнюк звернула увагу на розрив між наявністю мовних програм і їх реальним наповненням: станом на квітень такі програми мали лише 39 із 91 громади області, а в 2025-у відповідні заходи фінансували фактично лише дев’ять. Особливо гостро, на її думку, проблема відчувається в освіті, де українська має бути не лише мовою уроку чи офіційного документа, а повноцінним середовищем дитини.

Голова ГО «Історія.Культура. Демократія» Артем Карташов зупинився на проблемах деколонізації публічного простору Одещини. На його переконання, головна проблема сьогодні вже не у відсутності правових підстав для цього, а в саботажі або затягуванні виконання ухвалених рішень. Саме так він оцінював ситуацію з низкою па-м’ятників і меморіальних дощок, які підпадають під дію законодавства, але досі залишаються на місці.

У своєму виступі я зосередилася передусім на необхідності системного підходу до гуманітарної політики на Півдні. Принципово важливо, щоб ми не розкладали цю проблему на окремі папки: тут — мова, тут — деколонізація, тут — національні спільноти, тут — медіа, тут — релігія. Насправді маємо працювати комплексно, формуючи цілісну політику. Тому закликала розглядати південь України, зокрема Одещину, як окрему територію інформаційної безпеки держави, із відповідною державною політикою та фінансуванням.

Потрібен повний аудит ситуації — своєрідна карта інформаційної вразливості Півдня України — до рівня конкретного населеного пункту. Окрема проблема — стан місцевих медіа. Їх стає менше, бракує кадрів і ресурсів, скорочується виробництво власного локального контенту. Тому запропонувала розглянути можливість окремої конкурсної програми підтримки локальних медіа прикордонних територій, виробництва суспільно значущого українського контенту, зокрема й мовами національних спільнот.

Це особливо важливо для багатонаціональної Одещини. Наше завдання — не уніфікувати її культурне розмаїття, а об’є-днати його навколо української державності. І тут, переконана, має працювати принцип: мови національних спільнот не повинні бути каналом входження російських наративів — вони мають ставати каналом поширення українського змісту.

Не менш важливим залишається питання деколонізації та державної політики національної пам’яті, законодавчу основу яких держава вже створила. Тепер необхідний системний контроль по кожній громаді: що виконано, які рішення досі не прийнято і чому. Бо деколонізація — це не тільки демонтаж пам’ятника чи нова табличка на будинку. Це зміна символічного простору і, зрештою, зміна уявлення людини про історію місця, де вона живе.

Ще одна пропозиція стосувалася української Бессарабії. Варто значно ширше використовувати внутрішню мобільність як інструмент національної єдності: обміни між громадами, поїздки школярів, молоді, ветеранів, популяризацію української культурної спадщини Придунав’я. Для цього потрібні чіткі інфраструктурні рішення. Це вже не просто про туризм — це спосіб подолання відчуття периферійності та єдності.

Не сумніваюся, що питання мовної та релігійної політики, інформаційної безпеки, підтримки локальних медіа, деколонізації, національної пам’я-ті, роботи з національними спільнотами, створення українського культурного продукту та інтеграції Бессарабії необхідно об’єднати в окремому міжвідомчому документі «Гуманітарна стійкість Півдня України» з відповідним фінансовим ресурсом. Це дало б змогу перейти від фрагментарних рішень та окремих ініціатив до цілісної державної політики.

Виїзне засідання завершилося, але дуже потрібно, щоб на цьому не завершилася сама розмова. Голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв повідомив, що найближчим часом комітет має ухвалити відповідні рекомендації органам влади і надалі тримати ситуацію на Одещині у фокусі уваги.

Бо Південь України сьогодні — це не периферія гуманітарної політики. Навпаки, саме тут значною мірою вирішується, чи зможемо ми остаточно зруйнувати російські міфи і наповнити цей простір власною історією, культурою, мовою та сенсами. Гуманітарна політика тут давно стала питанням національної безпеки.

Ярослава РІЗНИКОВА,
заступниця директора департаменту — начальниця управління культури,
національностей та релігій Одеської ОДА.