Про ідеологію виживання України й українців

На тепер абсолютним лідером депопуляції, і то не лише в Європі, є Україна. Якщо до агресії Московії, тобто до 2014 року, вимирання українців було практично таким, як і поляків (ще одне свідчення не лише генетичної, а й ментальної спорідненості цих народів), то у наступні роки українці пішли у стрімкий відрив. Підвищена смертність чоловіків через війну, колосальний рівень еміграції жінок дітородного віку за кордон і загальна стресова ситуація у суспільстві тільки посилили проблему народжуваності в Україні.

Утім, слід розуміти, що війна з Московією не спровокувала вимирання, а лише його посилила. Отже, головна причина не у війні. Тоді в чому? Як на мене, у хибних ідеях, які оволоділи не лише всіма європейцями, але й українцями.

З чого все починалося? Думаю, з масонського гасла: «Свобода, рівність і братерство», що було на прапорах так званої Великої французької революції на межі XVIII—XIX століть. Дарма, що це гасло внутрішньо суперечливе. Свобода і рівність — несумісні речі. Там, де люди вільні, вони не рівні. Там де вони рівні, вони не вільні. Правильним гаслом було б: «Свобода чи рівність?». Хоча інколи так хочеться, щоб одночасно якась річ була мокрою і сухою або холодною й гарячою.

Реальне життя вимагає зробити вибір, і такий вибір робиться, як правило, на користь рівності. Франція також вибрала рівність, хоча й зупинилася на пів дорозі, оскільки ще одна ідея-інфекція ордена ілюмінатів — «скасування приватної власності» — не знайшла тоді необ-хідної підтримки. Але й вона згодом дочекалася своєї реалізації у деяких країнах Європи, Азії та Латинської Америки.

Характерний епізод стався у революційній Франції. У 1794 році там був гільйотинований геніальний хімік Антуан Лавуазьє. Його провина полягала не у діях проти революції, а в поглядах й аристократичному походженні. Він вважав конституційну монархію ідеальною формою правління для Франції. У відповідь на прохання про помилування, в якому згадувалися всі відкриття науковця задля слави Франції, суддя відповів: «Республіці не потрібні генії». А от монархії вони були потрібні.

В усіх країнах, що згодом претендували на рівність громадян, цю рівність доводилося підтримувати безпрецедентним терором за рахунок ущемлення їхньої особистої свободи. У чистому вигляді це нині спостерігається лише у Північній Кореї. Але зовсім недавно вона була наріжним каменем внутрішньої політики і таких країн, як Китай та Радянський Союз. Останній довше від інших країн ішов цим шляхом, що, власне, й завело його у глухий економічний і політичний кут. Його зникнення з карти світу є доволі красномовним. Цей глобальний експеримент мав негативний результат, але коштував цим двом країнам десятків мільйонів життів їх громадян.

Прикметно, що у самих масонів спостерігається безпрецедентна нерівність. Усі вони діляться на 33 рівні посвячення. Навіть у найієрархічнішій структурі будь-якого сучасного суспільства — армії — таких рівнів посвячення (військових звань) вдвічі менше.

Чи, читачу, не здається тобі дивним, що всі архітектурні шедеври, які й донині прикрашають центри європейських міст, були створені у часи аристократичної форми правління? А більшість шедеврів живопису, що прикрашають сучасні художні музеї світу, в які часи були створені? Я впевнений, що колосальні досягнення Великої Британії і Німеччини у літературі, живопису, науці, техніці, а для Великої Британії — і в колоніальній експансії, пов’язані саме з тим, що вони уникнули кривавих революцій, зразка французької, і зберегли монархічну форму правління аж до ХХ сторіччя.

На питання, свободу чи рівність вибрали народи Росі-йської імперії у 1917 році, найлегше відповісти, навівши лише кілька фактів. На межі ХІХ—ХХ століть у Російській імперії було близько 20 тисяч в’язнів. За кілька десятиліть на тій же території, але вже в Радянському Союзі, рахунок ішов на мільйони. У Російській імперії страта людини була винятком, а через кілька десятиліть більшовики знищували сотні тисяч осіб на рік.

У 1861 році селяни Російської імперії отримали землю у приватну власність, стали особисто вільними і могли без перешкод пересуватися всією територією імперії. У часи революційного більшовизму у них землю забрали, примусили безкоштовно працювати у колгоспах і заборонили без дозволу відлучатися із села навіть на добу. Такою була плата за рівність у злиднях за рахунок особистої свободи.

Вибір на користь свободи за рахунок рівності був значно успішнішим. Лідером — і економічним, і політичним — сучасного світу є Сполучені Штати Америки, де наріжним каменем внутрішньої політики є максимально можлива особиста свобода її громадян. Це єдина країна світу, де всі громадяни мають право на володіння короткоствольною вогнепальною зброєю. І це лише один із аспектів унікальної особистої свободи американців. Однак майнове розшарування американців також перевищує відповідні показники порівняно, скажімо, з європейськими країнами.

Сильні обирають свободу, яка дозволяє максимально реалізувати їхній внутрішній потенціал. Слабкі обирають рівність, яка дозволяє їм перекласти значну частину своїх проблем на плечі суспільства, точніше — на ту його частину, яка переважно і створює його матеріальне багатство, на неправомірно велику частку якого претендують слабкі. Коли слабкі домінують у суспільстві, то з’являється деспот-диктатор, який втілює це їхнє прагнення, отримуючи натомість необхідну підтримку для існування своєї диктатури.

Свобода є пріоритетом правої частини політичного спектра кожної країни. Наприклад, у Великій Британії — це консерватори, у Сполучених Штатах Америки — республіканці. Натомість прагненню рівності відповідає його ліва частина. Скажімо, у Великій Британії — це лейбористи, у США — демократи. Відтак на кожних виборах громадяни обирають між свободою і рівністю. Унікальність Радянського Союзу і Китаю полягала в тому, що тут полі-тичний спектр складався з однієї вкрай лівої Комуністичної партії.

Після погрому на європейському континенті правих сил у висліді Другої світової війни до влади у більшості країн Західної Європи прийшли ліві. Руйнівна ідея-інфекція рівності отримала свого потужного політичного виразника. Як ви думаєте: якби у Другій світовій війні перемогла Німеччина, чи зіткнулася б Європа з проблемою вимирання?

Ще одна засаднича ідея-інфекція ілюмінатів полягала у знищенні патріотизму. Політичні партії-носії цієї ідеї в Європі після Другої світової війни були заборонені, а їхні лідери фізично знищені. Головним обвинувачем переможених стало абсолютне зло планети — Радянський Союз. Те, що ця країна жодного разу у ХХ сторіччі не була покарана за свої злочини, зокрема проти українців (у 1932—1933 роках було знищено 10,5 мільйона українців), я вважаю головною причиною нинішньої російсько-української війни на початку ХХІ століття, де українців знищують уже не голодом і репресіями, а всіма видами сучасної смертоносної зброї. Патріотизм отримав ярлик націоналізму і перетворився на лайливе слово. Тож цей пункт програми ілюмінатів був повністю виконаний.

Нинішня Європа не здатна опиратися реальним зовнішнім загрозам, і якби на дорозі Московії перепоною не стала Україна, то європейські країни мали б реальний шанс перетворитися на нові федеральні округи новітньої Московської імперії. Заклик до рівності більшістю громадян будь-якої країни сприймається як заклик до однаковості всіх без винятку громадян. Ключовим негативним фактором для демографії європейських країн стало питання емансипації жінки, під яким розумілося максимальне її ототожнення з чоловіком у всіх аспектах життя. Мовляв, якщо чоловіки не народжують дітей, то чому їх мають народжувати жінки? Жінки були поступово залучені до сфери матеріального виробництва і політики на рівні з чоловіками. Модним для них стало навіть зовнішньо — через зачіску та одяг — уподібнитися чоловікам.

Інформаційне поле кожної європейської країни сприяло виробленню у жінок нових життєвих пріоритетів, пов’язаних з кар’єрним зростанням і прагненням задоволення своїх матеріальних потреб, нав’язаних, здебільшого, агресивною рекламою. Поступово родина почала відходити для жінок на другий план, а діти стали прикрою перешкодою для кар’єри й отримання задоволення від світу речей. Чи слід дивуватися, що в міру залучення жінок до чоловічого способу життя кількість розлучень почала стрімко зростати, а кількість дітей у сім’ях — стрімко падати. Нації, у яких сформувалося ставлення до жінок як до робочої сили, подібної до чоловічої, почали вимирати. Відбувається це у переважно все ще багатих країнах. Насолода матеріальними благами цивілізації відволікає людей від думок про неминучу розплату за порушення головної заповіді всіх релігій: «Плодіться і розмножуйтеся».

До речі, про релігію. Знищення або, принаймні, дискредитація релігії також є програмним пунктом ідеології-інфекції ордена ілюмінатів. Останній був не лише ідеологічним та організаційним батьком французької революції, а й усіх сучасних лівих рухів планети. Цю тезу ви зустрінете і в знаменитому «Маніфесті комуністичної партії».

Моя відповідь на цю тенденцію вимирання така. Не можна йти проти природи людини. Чоловік і жінка кардинально відрізняються своєю фізіологією і своїм призначенням у житті етносу. Не випадково всі змагання, у тому числі й інтелектуальні, проводяться окремо для чоловіків й окремо для жінок. Роль чоловіка — створити матеріальну фортецю для родини. Роль жінки — за стінами цієї фортеці народжувати і, головне, належно виховувати дітей. Слід мати на увазі, що знищення родини — це ще одна програмна ідея-інфекція ілюмінатів і вона також відображена в «Маніфесті комуністичної партії». Сучасні ліві не йдуть прямим шляхом, вказаним ілюмінатами, але досягають тієї ж мети успішним маніпулюванням статусом жінки у суспільстві.

Дехто може сказати: «Подивіться, вимирає населення саме країн з високим рівнем життя. Саме цей рівень і насолода світом речей відволікає людей від продовження роду». На що я відповім: «Існує багато країн з дуже високим рівнем життя: Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, де жодних демографічних проблем нема. Нарешті, існує Ізраїль з цілком європейським рівнем життя, де також нема проблеми вимирання. Народжуваність там удвічі перевищує народжуваність у довоєнній Україні. Тобто проблему можна вирішити і в умовах високого життєвого рівня громадяни — було б розуміння, що така проблема існує, і було б бажання її вирішувати».

Я бачу лише таку альтернативу для України: або продовжувати наполягати на ефемерній емансипації жінки у нашому суспільстві, й тоді питання зникне з порядку денного ще в цьому сторіччі разом із зникненням українців, або вивчити досвід демографічно успішних країн і вийти із сучасної демографічної кризи-катастрофи. У цьому разі перемога над Московією дасть нам можливість перетворити Україну на центр демографічного відновлення Європи, як то було і тисячі років тому при розселенні з території України індо-арійських племен і на схід, і на захід.

За моїми підрахунками, найбагатша у світі земля України здатна забезпечити комфортні умови проживання 200 мільйонам українців і допомогти іншим європейським країнам відновити їхній демографічний потенціал. Я впевнений, що дієвий алгоритм порятунку української нації існує, і чим швидше ми його застосуємо, тим кращим буде наше майбутнє. Але інтелектуальна еліта України має осягнути весь жах нинішньої катастрофи. Щодня ми маємо втрати не лише на фронті, а й у тилу через ненародження приблизно двох тисяч дітей на добу, потрібних для нашого виживання як етносу і нації. Для цього, на мою думку, потрібні такі мінімальні кроки.

1. Усвідомити на всіх рівнях суспільства існування демографічної катастрофи в Україні.

2. Діяти від супротивного, реалізуючи ідеї виживання, які протилежні ідеям національної смерті ілюмінатів. Родина має стати головною цінністю нації. Релігія має стати важливим помічником нації у боротьбі з демографічною катастрофою. Українцям варто звернути увагу на масштабне відродження давньої української релігії — арі-янства. Патріотизм має стати основою виховання і мо-лодого покоління, і суспільства загалом. Особиста свобода українців повинна викликати заздрість у всіх європейських народів. Приватна власність має стати надбанням більшості українців і бути економічним фундаментом нації та держави. При цьому пам’ятати, що УПЦ-ФСБ є ворожою нам політичною, а не релігійною організацією.

3. Створити потужне інформаційне поле в державі з популяризації родинних цінностей, подружньої вірності, любові. Запровадити у школах з першого класу години родинного виховання. Після закінчення початкової школи подальше навчання дітей доцільно здійснювати окремо для дівчат і хлопців.

4. Жодного сенсу у нарощуванні чисельності населення великих міст нема. В усіх країнах і в усі часи народжуваність у селах була вищою за великі міста. Тому слід заохочувати проживання українців саме у селах і маленьких містах, де легше організувати самоврядні громади-демоси, які мають стати політичним фундаментом нації та держави. Більшість українських родин має жити у приватних садибах. Для цього потрібно кардинально покращити інфраструктуру всієї території України. Важливо заохочувати бізнес створювати робочі місця у таких населених пунктах і розвивати дистанційні форми праці.

5. Потрібно, щоб чоловіки й жінки, а також їхні діти більше часу проводили у родинному колі. Для цього можна традиційний для українців день відпочинку — неділю — назвати «днем родини», зробивши його неробочим і для працівників торгівлі. В усіх школах можна перевести бодай один навчальний день у режим on-line.

6. Надати дітям право голосу на виборах, яке до їхнього повноліття реалізовуватиметься через їхніх батьків. Це підвищить вплив великих родин на життя держави.

7. Відновити кримінальну відповідальність за розповсюдження порнографії та агітацію за сексуальні збочення. На тривалий час заборонити аборти. Розглядати аборт з моральної точки зору як убивство.

8. Вивчати і запозичувати досвід демографічно успішних країн.

9. Типова українська родина має налічувати не менше п’яти дітей. На утримання третьої, четвертої і наступних дітей держава має виділяти достатньо коштів, передаючи їх безпосередньо родині. Тобто держава повинна напряму фінансувати зростання населення, а не чекати власного зникнення разом з цим населенням.

10. Турбота про дітей і належні умови їх утримання та виховання мають стати найважливішою турботою держави навіть під час війни. Сьогодні не лише війна наша головна проблема. Перемога у війні й виживання нас як нації — два рівнозначні завдання нашого суспільства і нашої держави.

11. Якою має бути ідеологія і нашої держави, і нашого суспільства? Єдино можлива відповідь у нинішніх катастрофічних умовах — це ідеологія українського націоналізму. Світ знає низку канонізованих ідеологій, які можна вважати націоналістичними і які довели свою демогра-фічну ефективність. Серед них є і націонал-соціалізм, і фашизм, і сіонізм. Яка з них нам підходить? Жодна. Але з кожної слід виділити раціональне зерно й об’єднати в одну самоузгоджену, самодостатню концепцію. З правильного розуміння і з правильного слова лише і може розпочатися відродження української нації. Ми маємо відродитися самі й дати потужний поштовх для фізичного та інтелектуального відродження всієї Європи.

12. Що має стати матеріальним підґрунтям демогра-фічного вибуху в Україні? У ХХІ сторіччі такою сферою може бути лише інтелектуальна праця українців. Культ інтелекту, освіти, науки і, як вислід, лідерські позиції в світі у цих царинах.

Родина, діти, інтелект, армія — головні наші пріоритети, якщо ми плануємо вижити як етнос і як нація.

Валерій ШВЕЦЬ,
доктор фізико-математичних наук, професор,

академік Академії наук вищої школи України.