Взірець офіцерської честі

У 1977-у родина переїхала на Черкащину, де батько командував танковим батальйоном. Ігор продовжив навчання у Черкаській середній школі №26. Найбільше захоплювався історією і літературою — не просто предметами, а всім, що міг знайти у бібліотеках і книжкових магазинах. Мама, Марія Іванівна, згадує: «Любив фантастичні оповідання, міфологію давніх народів, історичні розвідки на тему видатних особистостей і подій минулого, особливо ж — книги про визначні битви й полководців». Хтось із однокласників зауважив, що ініціали Момота Ігоря Федоровича — «М. І. Ф.» — відтоді його так і називали.

Коли Ігореві сповнилося 15 років, сталася непоправна втрата: батько — майор Федір Момот — загинув під час бойових навчань. (Мине час, і коли син загине від ворожого ракетного обстрілу, його доньці теж буде лише 15). Після закінчення школи юнак вступив до військового училища, а через чотири роки молодим лейтенантом розпочав свою службу на кордоні з Афганістаном. Із вересня 1986-го по жовтень 1989-го неодноразово брав участь у бойових операціях на території Афганістану, за що відзначений бойовими нагородами.

В Афганістані Ігор познайомився і з майбутньою дружиною, яка супроводжувала пораненого офіцера в Душанбинський військовий госпіталь. У шпиталі Надія працювала операційною сестрою. У 1989-у в них народилась донька Марія.

Коли Україна здобула незалежність, Ігор Момот добився переведення на рідну землю своїх батьків. Із 1992-го служив у Прикордонних військах (нині — Державна прикордонна служба України, ДПСУ). Був комендантом Котовського (тепер — Подільський) і начальником Ізмаїльського прикордонного загонів. Останнім командував три з половиною роки. Здобув юридичну освіту. Обіймав посаду заступника начальника оперативного управління в центральному апараті ДПСУ в Києві.

Із грудня 2007 року полковник Ігор Момот — начальник Навчального центру підготовки молодших спеціалістів ДПСУ «Оршанець», що поблизу Черкас. На цій посаді зарекомендував себе вмілим керівником, активно розбудовуючи навчальний центр і з великою відповідальністю ставлячись до своїх обов’язків.

Із березня 2014 року Ігор Момот очолив створену зі складу навчального центру мотоманеврену групу, яка вела активні бойові дії з оборони державного кордону України та знищення колон терористів, що намагалися проникнути на територію Донецької та Луганської областей. Очолюваний ним підрозділ виявляв мужність, героїзм та відданість військовій присязі у протистоянні переважаючим за чисельністю та озброєнням бандам терористів. З усіх мотоманеврених груп, які виконували завдання на східному кордоні, саме підрозділ полковника Момота був визнаний найбоєздатнішим.

11 липня поблизу населеного пункту Зеленопілля мотоманеврова група Момота була на позиціях опорного пункту українських сил. Вимогливість і бойовий досвід Ігоря Федоровича допоміг врятувати багато життів. Але своє життя командир не вберіг. Він вимагав, щоб підлеглі добре окопувалися — це захищало їх від ворожих куль та осколків. Побратими пригадують, що тієї ночі полковник майже не спав. Над ранок приліг у наметі — не в окопі, не на землі, а на тапчан — через проблеми зі спиною. О 4.30 ворог завдав підступного удару по позиціях ЗСУ та прикордонників «градами». Під час цього обстрілу Ігор Момот зазнав поранення, не сумісного із життям.

Посмертно полковникові Ігорю Момоту присвоєне звання генерал-майора. Навчальний центр «Оршанець», який він очолював сім років, тепер носить його ім’я, а біля КПП центру встановлене погруддя генерала.

Указом Президента України №176 від 29 квітня 2019 року генерал-майору Ігореві Момоту посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». На його честь названі теплохід Українського Дунайського пароплавства і вулиці в Ізмаїлі, Городищі, Черкасах та Харкові.

Минуло вже дванадцять років. Та пам’ять про тих, хто першим став на захист України в 2014-у, залишається живою. Вони боролися тоді, коли війна лише починалася. І своєю мужністю показали, що український кордон — це не лише лінія на карті. Це люди, які готові захищати свою державу до останнього.

Світла пам’ять генерал-майору Ігорю Момоту та всім його побратимам. Їхній подвиг назавжди залишиться частиною історії незалежної України.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
краєзнавець.