Справа №08583

Про свідому проукраїнську позицію Степана Бондарчука та його дружини Софії Мануйлович свідчать матеріали протоколів очних ставок з людьми із найближчого їхнього оточення, декого з яких слідчі органи також звинувачували в приналежності до націоналістичних організацій.

Так, 23 серпня 1944 року під час проведення очної ставки з іншим фігурантом справи — Омеляном Васильовичем Товстюком, який, як з’ясувалося, працював на залізничній станції Одеса-Сортувальна товарним касиром, той заявив, що під час його третього візиту на квартиру до Бондарчука господар «висловлював свої судження проти радянської влади. Зокрема, говорив: «більшовики в 1932—1933 роках спеціально створили голод на Україні, через який вимирали люди. Бондарчук Степан також говорив про колгоспи, що селян силою загнали в колгоспи, відібрали у них землю та заставили їх голодувати». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 328).

Саме в цьому місці Товстюк робить цікаве зауваження, яке потім матиме чіткіше пояснення щодо його неоднозначної поведінки під час судового розгляду: «Хоча я не жив при радянській владі, оскільки є румунським підданим, я заперечував Бондарчуку, що зараз під час війни багато що змінилося, що зараз нема Комінтерну і що деінде повідкривали церкви. Натомість Бондарчук наполягав на своєму і знову продовжував лаяти більшовиків». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 329).

Такі закиди на свою адресу Степан Корнійович заперечував, частково посилаючись на те, що, мовляв, якщо й висловлював якісь фрази, то Товстюк «міг розуміти їх по-своєму».

Про суто проукраїнські погляди Софії Мануйлович під час проведення очної ставки 23 серпня 1944 року свідчила Ольга Бауліна, цивільна дружина Товстюка. Зокрема, вона заявила, що під час відвідин квартири Софії Андріанівни «остання говорила про те, що у 1933 році більшовики спеціально влаштували в Україні голодовку, проти колгоспів — що селяни працювати повинні тільки в колгоспі, як прив’язані, та не мають права дома відпочити, коли забажають. Були також розмови про вільну Україну, що українці повинні вести боротьбу з німецько-румунськими окупантами та більшовиками. Україна повинна бути вільною. Такі ж розмови були з боку її чоловіка Бондарчука Степана Корнійовича». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 330).

Щодо обставин, які призвели до знайомства Мануйлович з Товстюком і Бауліною, то це сталося навесні 1943 року, коли Софія Андріанівна особисто виконувала доручення керівника міського проводу організації українських націоналістів Федора Крикуна влаштувати його зустріч з Товстюком на власній квартирі. Як випливає з матеріалів слідства, приводом для візиту на станцію Одеса-Сортувальна, безпосередньо на місце роботи Товстюка, та спонукання його до подальших зустрічей з Крикуном було нібито отримання невідомого за змістом листа від Товстюкового друга-залізничника.

За визнанням Бауліної, на квартирі Бондарчуків відбулося загалом десь шість чи сім періодичних зустрічей, які двічі чи тричі обтяжувалися вимушеною ночівлею, пов’язаною з дією комендантської години. Серед учасників тих зустрічей найчастіше вона називала Федора Крикуна, однак їй також запам’яталася випадкова зустріч з професором Шумлянським. Вона не визнавала, а Софія Андріанівна не підтверджувала її особистої приналежності до націоналістичної організації. Водночас Бауліна повідомила цікаву подробицю про окреме доручення від Мануйлович отримати додаткову інформацію про мову викладання у наближеній до неї за місцем мешкання одеській школі.

У випадку викладання російською, за порадою Софії Андріанівни, вона мала звернутися до батьків учнів з проханням подавати звернення до окупаційної влади з вимогою викладати предмети в школі українською мовою. Незважаючи на заяву Ольги Бауліної про відсутність дій щодо виконання цього доручення, можна припустити, що питання збереження і популяризації української мови в окупованому місті було цілком свідомою позицією, яку займало подружжя Бондарчуків.

26 серпня 1944 року була проведена інша очна ставка — між Софією Мануйлович й Омеляном Товстюком, під час якої останній підтвердив свою безпосередню участь у доставці листа на ім’я А. Розенберга та націоналістичних марок у Бухарест, зазначивши, що «Крикун давав їх у себе вдома на Пироговській вул., буд. 5. Софія Андріанівна в цей час особисто була відсутня». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 333).

Протокол очної ставки від 27 серпня 1944-го між Степаном Бондарчуком і тестем його сина, жителем села Чуйкове Гаврилом Морозовим цікавий тим, що в ньому не тільки можна віднайти детальнішу інформацію про палітру комерційної діяльності Степана Корнійовича із закупівлі картоплі та інших продуктів для жителів окупованої Одеси, а й згадку про перелік націоналістичної літератури, яку він доставляв у село особисто. Зокрема, це були розділи книги «Націократія» (її автор — один із співфундаторів ОУН Микола Сціборський (1898—1941), підполковник Армії УНР, який розробляв модель державно-політичного устрою, що передбачала панування нації у власній державі, здійснюване владою усіх суспільно-корисних верств, і яка виступала ідеологічною основою та пріоритетом для організованого українського націоналізму. — Прим. А.Г.), видання «Націоналістичний рух», газета «Нова доба». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 334). Оскільки вчитель місцевої школи Сергій Рахубенко не проявив активності в подальшому поширенні цієї націоналістичної літератури (на що розраховував Федір Крикун), акція закінчилася мізерним результатом. Особисте вербування та приналежність до організації українських націоналістів Гаврило Морозов також категорично заперечував.

До вже наявних матеріалів у справі Бондарчука була долучена виписка з протоколу допиту в зовсім іншій справі обвинуваченого Петра Васильовича Вєтряного від 9 травня 1944 року, яка додала змістовнішої інформації про появу Федора Крикуна в Одесі, а головне — пролила більше світла на взаємовідносини «мельниківців» і «бандерівців» у нашому місті. За свідченням Вєтряного, зі слів Богдана Яворського, Крикун прибув до Одеси з Києва як колишній студент доцента університету Каковського. Невдовзі за участю Яворського відбулося особисте знайо-мство Крикуна з Вєтряним на квартирі останнього.

Під час наступної зустрічі, яка тривала тет-а-тет упродовж трьох-чотирьох годин уже без участі представника бандерівського підпілля, Крикун у приватній розмові детальніше зупинився на відмінностях у діяльності двох націоналістичних течій, їх цілях та завданнях. Зокрема, повідомив, що «попередній керівник українських націоналістів Коновалець, помираючи, заповів керівництво організацією Мельнику, а не Бандері, і що «бандерівці» — це в основному представники Західної України, котрих «потрібно фізично знищувати» (?!). При цьому Крикун неодноразово повторював: «Ми — східняки, ми — старі члени СВУ повинні очолити боротьбу українського народу за «Самостійну Україну». Після такої націоналістичної обробки Крикун просив надати йому людей, готових на смерть за створення «Самостійної України», і принагідно повідомив, що він уже мав бесіди з такими людьми, як з Каковським — доцентом університету, Пилишенком — директором ліцею, Бондарчуком Степаном — директором українського театру, його сином Всеволодом та інженером Назаренком Валентином». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 339).

Назвати прізвища інших кандидатів на вступ до органі-зації Петро Вєтряний з особистих міркувань відмовився. Натомість навів вельми цікавий історичний факт про проведення втаємниченої зустрічі між представниками «мельниківців» та «бандерівців» на Куликовому полі в Одесі, яка відбулася в один із днів травня 1942 року. З його слів, «побоюючись можливих провокацій з боку Крикуна, Богдан з’явився на зустріч з озброєними представниками (охоронцями)». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 339). Які питання обговорювалися, яких домовленостей досягнуто з обох сторін оунівського підпілля та які результати тієї зустрічі — про це Петро Вєтряний не знав.

Посилаючись на розмови з Богданом Яворським, Вєтряний повідомив, що «знав, що Крикун Федір організував групу «мельниківців» в Одесі, до складу якої входили: Щирський — завгосп українського театру, староста української церкви, Бондарчук Степан — директор українського театру, Пилишенко — директор ліцею, Сукач — працівник примарії. Пилишенко, за словами Яворського, виконував роль начальника штабу «мельниківців», Щирський, Бондарчук і Сукач, використовуючи свої комерційні операції в районах, розвозили нелегально націоналістичну літературу по селах району, роздобували кошти для організації». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 339).

Вельми цікавим виглядає повідомлення Вєтряного про те, що «бадега» (закусочна) Бондарчука, розташована по вул. Херсонській (нині вул. Пастера. — Прим. А.Г.), навпроти українського театру (вхід з вулиці), була явочною конспіративною квартирою для проведення нарад «мельниківців» і торговою зачіпкою для комерційних операцій у районах. Власник «бадеги» мав коней, на яких Щирський з Бондарчуком роз’їжджали по селах, а Крикун — у межах Одеси.

На вимогу слідчого Петро Вєтряний уточнив, що всі ці дані про діяльність організації «мельниківців» він отримав від Богдана Яворського, який, у свою чергу, мав інформацію від близького знайомства і стосунків з доцентом Каковським, професором Шумлянським та Кисельовим, а також від Михайла Йосиповича Гуменного.

Й ось тут найцікавішим видається його уточнення, що «останній за завданням Богдана для отримання інформації про роботу групи Крикуна був спеціально прикріплений до «мельниківців», для чого Гуменний використав свою дружбу з Всеволодом Бондарчуком. Зі слів Яворського, Гуменний виконував своє завдання сумлінно, часто відвідував сім’ю Бондарчуків, а одного разу приніс від них велику кількість листівок з надрукованою інформацією про вбивство двох «мельниківців» у Житомирі». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 340).

(Очевидно в листівках ішлося про вбивство 30 серпня 1941 року в Житомирі двох провідних діячів ОУН (м), членів Проводу українських націоналістів (ПУН) — сотника Омеляна Сеника і полковника Миколи Сціборського, яке дотепер залишається нерозкритим. — Прим. А.Г.).

Окрім цього, Вєтряний повідомив про те, що Яворський демонстрував йому особисто марку розміром 2х3 см із зображенням портретів Петлюри, Коновальця, Мельника, яку розповсюджувала група Крикуна і примірник якої він отримав від невідомої особи.

Загальну картину стосовно діяльності групи Федора Крикуна в Одесі суттєво доповнює інформація, яка міститься у виписці з протоколу допиту обвинуваченого і іншій справі Михайла Йосиповича Гуменного від 15 травня 1944 року. У ній повідомляється про те, що останній познайомився з Крикуном на квартирі Бондарчуків у березні 1942-го, де той пропагував ідеї українських націоналістів — «мельниківців» на відміну від «самозванця Степана Бандери», всіляко підкреслюючи роль керівника ОУН (м) — полковника Мельника, який «свої дії в ОУН узгоджує з урядом Німеччини».

На запитання про участь у діяльності «мельниківців» в Одесі сім’ї Бондарчуків Гуменний відповів, що «як члени ОУН Бондарчук та його дружина — Мануйлович Софія є послідовниками Мельника, які захоплювалися і відгукувалися про Мельника, заявляючи, що він є розумним та енергійним діячем. Син Бондарчука — Всеволод — до цього ставився байдуже». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 341). 

Щодо часу свого вступу до організації «мельниківців» Гуменний повідомив, що ця подія відбувалася також на квартирі Бондарчуків у червні 1942-го за таких обставин: «Я був запрошений Крикуном на квартиру Бондарчука Степана, де в квартирі перебували — сам Бондарчук Степан, його дружина Бондарчук Софія та їхній син Всеволод. Крикун зібрав усіх нас в одній кімнаті і заявив: для того, щоб стати членом організації УН-«мельниківців», потрібно скласти присягу. Після цього запропонував нам всім піднятися і почав зачитувати десять заповідей націоналістів…, а загалом всі десять пунктів заповідей зводилися до клятви, що ми присягаємося бути вірними організації українських націоналістів, зберігати все в таємниці і працювати на благо організації». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 341).

Після спільного повторення тексту і складання присяги Крикун сказав, що для суворої конспірації в подальшій роботі кожен повинен мати псевдонім і шифр для явок. Потім кожному наодинці, щоб не підслуховували інші, давав псевдонім і шифр. «Відкликавши вбік, Крикун дав мені псевдонім «Михась» і шифр, дробове число, яке я не запам’ятав… Після складання присяги Крикун поздоровив нас, заявивши, що ми тепер є повноцінними членами ОУН». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 342).

Із виписки з протоколу допиту Гуменного від 17 травня 1944 року стає відомою детальніша інформація про результати виконання ним завдання з вербування нових членів організації українських націоналістів «мельниківців». Основним пріоритетом співробітництва Федір Крикун вважав залучення до підпільної діяльності української молоді та студентства, але й не відкидав участі представників інших вікових груп. Попередня підготовка до вербування в члени ОУН, за вказівкою Крикуна, мала відбуватися шляхом проведення націоналістичної пропаганди та розповсюдження націоналістичної літератури.

На запитання слідчого про свою участь у практичній діяльності ОУН Гуменний повідомив: «Отримавши завдання від Крикуна, я приступив до його виконання. Крикун дав мені націоналістичні листівки, які закликали вести боротьбу за «Самостійну Україну» під керівництвом Мельника. Ці листівки я почав розповсюджувати серед своїх знайомих, які раніше працювали зі мною в Чорноморському пароплавстві». (Архів УСБУ в Одеській області. Спр. 08583. Том 1. — Арк. 343). І хоча серед цих особистих зв’язків він називає ім’я свого товариша по службі Анатолія Цвяха та електромонтера оперного театру Віктора Саєнка, яких він намагався залучити до спільної боротьби, однак, зазнавши невдачі, від подальших спроб вербування громадян відмовився.

(Далі буде).

Антон ГРИСЬКОВ,
історик-краєзнавець,
член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України.