«І до останньої сторінки зумій мене перегорнуть»

Дух крилатий

Благословляється на Слово,
Благословляється на лет.
У світі цім невипадково
Ти народився як поет.
 
Тобі дано про що сказати
І пережити горе й біль,
Щоб більш ніколи не щезати,
Якщо і зникне все звідсіль.

У творчості Дмитра Шупти «важко вказати на якісь персональні впливи чи переспіви — його вчителем є вся наша література і пісенна традиція народу».

Віктор ІВАНИСЕНКО.

Узори мови

День такий голубий, неозорий!
І на кожній пагілці — по бджілці.
Вишиває дівчатко узори,
Котрі вже вишивали трипільці.
 
Про любов з голубими очима
Соловейко співає на гілці.
Вишиває узори дівчина,
Котрі ще пам’ятали трипільці.
 
Попри всякі душевні розори,
Коли осінь дуднить на сопілці,
Вишива молодиця узори,
Котрі вже вишивали трипільці.
 
Відлетіли до вирію бусли,
І завершує лиштву на пілці —
Чорні хрестики стелить бабуся,
Котрі ще пам’ятали трипільці.

…Не можна не помітити концентрації творчої уваги поета на просторі малої батьківщини — його рідна Курі-нька, Чорнущина, Лохвиччина, Пирятинщина, Лубенщина, де несе воду ріка Многа — Удаю, а той — Сулі, а Сула — Дніпрові, окреслюють не тільки знаний з дитинства простір, але і простір перебування його душі і думки. Любов народжена у тому просторі і до того простору є кодом його любові до людей, природи, землі, до України як вищої вартості його поетичного світу.

Галина АВКСЕНТЬЄВА.

Світовщина

Зажевріло над лоном Світовщини,
Загомоніли досвітні ліси,
Вирізблюються гори і долини,
Згукнулися пташині голоси.
 
Світ засвітився в крапельці роси —
Поля, розгір’я, доли і вершини
Буденщини й святкової краси
Моєї дідівщини-батьківщини.
 
Тож не знайдеться руйнівної сили,
Щоб зупинити променя політ
 
Й вихопить рівнини й крутосхили
Із неосяжних Всесвіту орбіт.
 
Де предків ці краї приворожили,
Мені там Світовщина — цілий світ!

Людину цивілізації може, скажемо так, дестабілізувати його україноцентричність, але може і повернути її до культури як такої. Націоцентричність не є запереченням іншого, без самопізнання неможливо прийняти ширший світ. Відсутність поваги й любови до національного ego породжує глухоту до культурного єства інших народів.

Олексій МАКОВ.

Квантовий стрибок

Тарасе! Як Ти нас плекав, ростив,
Примножував 
до надпотужних націй —
Ми відродились ворогу наздив
В Божественнім Ряду Інавґурацій.
 
Ти промахи пробачив нам, 
простив,
Учинені в чаду канонізацій,
Нам передав екстрему позитив,
Що зберігає душі від мутацій.
 
Попри колонізацій континента,
Яких не знали Всесвіту Царі,
 
Ми діждемось просвітного моменту,
Коли у Київ-Граді на Дніпрі
Відбудеться Нового Президента
Інавґурація на «Кобзарі».

В особі Дмитра Шупти українська культура має не тільки поета філігранного поетичного висловлювання, але й сумлінного та прискіпливого дослідника, про що свідчить його наполегливе заглиблення не тільки у творчість, але й біографічні моменти знакових для нього постатей.

Сергій ПІДДУБНИЙ.

Пуповина

(Уривок з поеми «Осягнення»)

Нові сьогодні в нас тусовки,
Хоча скрипить Планети вісь.
Чи вам потрібні підтасовки
І перекручення якісь?
 
Злиняли дні й святкові дати,
Та мною Край не відгородивсь.
Чому не хочете ви знати,
Де я насправді народивсь?
 
В Харсіках батько мав хатину,
Там під калину закопав
Мою родиму пуповину,
Щоб я цих місць не забував.
 
Чи повернутись я спромігся?
Однак, від рідного не втік,
Хоч не шануєте ви місця
Мого народження — Харсік.
 
Переорать, заволочити
Їх вдасться в профіль і в анфас,
Та від Харсік не відлучити
Вам українця. Я — між вас!
 
…І ревонув потужний трактор,
Де відбувавсь головосік.
Сковорода, мов Пантократор,
У небі синьому Харсік.

Небагато можна віднайти у нашій літературі і минулого століття, й у сьогочасній поетичних полотен такого виміру. Громадянське, патріотичне звучання поеми знаходить свою художню пластику, яка не відпускає наш внутрішній погляд, тому, як видається, твір добре надається до модерного сценічного втілення. Напруга і хвилювання змушують нас перегортати сторінки поеми назад, знову й знову повертаючись до вже прочитаного.

Роман КРАКАЛІЯ
про поему «Колимські дівчатка»

* * *

Де літо з тундри хлань 
зробило плютну,
Де завивання дике хижаків,
У засланих на Колиму безлюдну
Дівчаток відібрали від батьків.
 
І затремтіла Колими споруда,
І щупальця від радості тремтять —
Вони з бажання душогуба-спрута
Накинулись дівчаток обмотать.
 
Вібрують спрута 
щупальця в екстазі.
Ворушиться дорога Колими.
Дівчаток не погнали в цьому разі
Ні до копалень, а ні до тюрми.
 
Заглушується чайчине квиління,
Де хмарами дзвенячий гнус літа,
Квилить душа з ячанням покоління,
Яке пішло на страту в болота.
 
Всі жертв сліди 
засипле снігу мерва.
Та тільки не зникає молоде —
Пекучий біль наструнченого нерва,
Немов струна, вібрує і гуде.
 
Не зникли юні мрії і надії,
Нездійснене ми маємо здійснить.
Свобода й воля кличуть нас до дії,
Вогонь не спалить цю одвічну нить.
 
Доба ганьбу поклала на скрижалі,
Яка і досі цілий світ трясе —
«Бандєровцев чтоб больше 
не рожали…»
За це їх умертвили. От і все.

Творчість Дмитра Шупти загалом змушує чесного читача зізнатися, що горизонти української мови істотно ширші за її повсякденний вжиток. На тлі сучасних процесів, що відбуваються з нашою мовою, його володіння словом можна порівняти з майстерністю середньовічного віртуоза-жонглера, який серед натовпу, а не зі сцени заворожує невтаємничених.

Олексій МАКОВ.

Байда

Не заметіль, не сніг — 
якісь отріпки,
Холодна шквиря і шматур’я хмар.
Ні скіпки світла, а ні бібки-дрібки —
Такий я в цьому світі бенкетар.
 
Ще нашої згуртованости зліпки
Не виліпив сьогоднішній гончар,
І нам лоскоче нутрощів отрібки
Колодачем холодним яничар.
 
Та вже я натинявся достобіса.
Пив на балах, їв камерний кандьор.
 
Нічвидний з мене байда і гульвіса,
Нікчемний з мене лицар і сеньйор.
 
З очей полуди опада завіса,
І знов душа грасує свій розор.

Степан Пінчук вважав поетичну мариністику Дмитра Шупти «першорядним явищем в українській літературі». Невипадково 2013 року побачила світ збірка «Око Курячого Бога», яка тотально присвячена портретуванню моря й Одеси, а 2021-го — «Осіння грань», про яку Іван Немченко писав: «Мариністичний простір у поета символізує й природну стихію, й амплітуду людських почуттів, і складний вир життя, і творче начало, і руйнівну сутність. Збірка стансів Дмитра Шупти «Осіння грань» є самобутнім мистецьким витвором, що заснований на перехресті літературної, музичної та живописної образності. Варіюючи різні стансові форми, видозмінюючи найрізноманітніші мариністичні мотиви, образи, атрибутику, автор зумів передати своє власне бачення моря у всій його cилі та красі. Збірка потверджує належність митця до найяскравіших представників вітчизняної і світової літературної мариністики».

* * *

В морі шторм у п’ять-шість балів,
Зуби скалять буруни.
Хвилі вперті і зухвалі,
Вітер пружиться-бринить.
 
Із погоничів — нікого.
В бубон неба — 
стугони.
З прірви обрію
морського —
Білогриві скакуни.
 
Сили певні і веселі
Грають хвилі моцні 
й злі,
Обціловуючи скелі,
Твердь дратуючи
землі.
 
Наполохані розбоєм
Скрушно промені
бринять.
Море грається 
прибоєм,
Втішно скелі 
стугонять.
 
В морі шторм 
у п’ять-шість балів,
Зуби скалять буруни.
Хвилі вперті і зухвалі,
Вітер 
пружиться-бринить.

Художній світ Дмитра Романовича Шупти, лауреата Міжнародної премії імені Григорія Сковороди та ще низки престижних премій, заглиблює й приваблює багатогранністю, барвистістю тематичних мотивів, невимушеністю й джерельністю слова… Перед нами постає образ творчої індивідуальності, непересічної, широко ерудованої й освіченої, що уможливлює осмислення ним макро- й мікросвітів: Всесвіту і країни, вселюдського й національного, вічного і миттєвого…

Наталія ХОМЕНКО.

Спрага

Можливо, ми ніколи не збагнем,
Яка у нас відроджується сила,
Що раптом наші душі освітила
Іще не роздарованим вогнем.
 
Дивуйтесь у високості, світила,
Як жити ми вчимося день за днем.
Ми в душі спокій ваш переберем,
Щоб доля нас нарешті полюбила.
 
Відкрились нам незвідані світи,
Відкрилась нам дороги перевага:
Таке жадання жити і могти,
Спороджувать, 
творить глибока спрага.
 
Для того, щоб усе це осягти,
Від нас потрібні совість і відвага.

Музична семантика в поезії, либонь, важливіша за вербальну, бо мистецтво транслює свої ідеї безпосередньо на почуттєву сферу.

Володимир СПОДАРЕЦЬ.

Читаючи твори Дмитра Романовича і прислухаючись до власних емоцій, виявляю у собі гостру потребу віднайти гармонійне поєднання віршованого рядка та музичної «тканини».

Петро ЛОЙТРА.

* * *

Теплий турецький вітер
Серпень над морем гойдає.
Літо на крилах вітру
З пляжів моїх відлітає.
 
Я залишаюсь туманом,
Як і завжди, щоб знову
Осінь з нирком-бакланом
Кинуть зимі в обнову.

Твори Дмитра Шупти проймає авторська тривога за нинішній стан України, стає страшно від того, що втрачаються успадковані десятками поколінь і пронесені через століття наші національні цінності, що духовні начала підміняються ерзацем.

Михайло ВИШНЯК.

* * *

В догоду царственній парусні,
Поповнивши духовний сонм калік,
Самі собі (які такі розумні!)
Одесі втричі скоротили вік!

* * *

Пустка в безодню небес пророста
Після журних водосвять.
Там на могилу для тебе хреста
Нікому буде тесать.
 
Смутку живильний, нема тобі меж.
О, Україно моя!
Чи навіки забуттям заростеш,
Власне забудеш ім’я?
 
Сило небесна, цю жертву спаси —
Землю, для нас нечужу.
В карі та муці, як в краплі роси,
Світле ім’я збережу.
 
Дай мені, доле, в тупій боротьбі
Бачить, як ницять кати,
Вибороть право єдине собі —
Першим на плаху іти.

Цими віршами Дмитра Шупти і думками людей, що замислювались над його рядками, спільнота «Чорноморських новин» вшановує на сороковини пам’ять свого багаторічного автора.

До останньої сторінки
Піду собі й не оглянуся,
Злиняю за ріку Удай —
Сторінкою перегорнуся,
А ти мене перечитай.
 
Відтак не зваж на забарінки
Й на спогади, які зорнуть,
І до останньої сторінки
Зумій мене перегорнуть.