Іван Франко — наш сучасник

Так, вони є, і я спробую довести це на прикладі Івана Франка.

Є таке поняття: Self-made man. Його тлумачать по-різному, але мені більше за все до вподоби таке: це людина, що вибилася з низів, що всім завдячує собі.

Франко — просто зразковий приклад саме такої людини. Він народився і виріс у сім’ї сільського коваля, який не вмів ні читати, ні писати. А став не просто чудовим письменником, публіцистом, а й інтелектуалом європейського рівня.

Ось кілька фактів, від яких, як-то кажуть, нікуди не втечеш.

Ще навчаючись у Дрогобицькій гімназії, Іван Франко почав формувати власну учнівську бібліотеку, і назбирав близько 500 книжок різними європейськими мовами. Останнє — особливо показово. З дитинства, крім рідної української, він добре знав польську та німецьку, до яких під час навчання додалися французька, італійська, грецька. Оволодів ними настільки, що ще в гімназії перекладав твори античних авторів, зокрема Софокла та Евріпіда. Вже дорослим писав українською, німецькою, поль-ською, російською, болгарською, а загалом володів — за різними версіями — від 14 до 19 мовами!

Щодо бібліотеки, то вона поступово зросла до 12 тисяч примірників. І кожну книгу було уважно прочитано, осмислено, використано для нових знань.

Варто підкреслити, що Франко був практично першим українським письменником, який заробляв на життя літературною працею. Його творчий доробок за 40 років невтомної праці складає близько 6000 творів — від віршів до повістей та публіцистики. Тобто раз на 2,5 

дня з-під його пера виходив якійсь твір, фактично ж він писав щодня.

Як зізнавався сам Іван Якович: «Вихід з-під селянської стріхи на ширшу, публічну арену — це у нас досі надзвичайно рідка річ». У ХХ столітті це стало нормою: чимало видатних українських митців мають селянське коріння, але дорогу проклав саме Франко.

Звичайно, можуть зауважити, що подібних прикладів у світі — дуже багато, то чому тоді саме Франко повинен слугувати прикладом для сучасної української молоді? І чи взагалі нове покоління українців здатний зацікавити митець, який творив майже півтора століття тому?

На те є відповідь: молодь свій вибір зробила. І це можна довести на такому прикладі, як сучасна українська пісня.

Якось у Ютубі я наштовхнувся на відеокліп на вірш Франка «Вічний революціонер» у виконанні гурту iNEBO. І яким же було моє здивування, коли виявилося, що класичний твір, добре знаний ще зі шкільної програми, став основою для сильного рок-твору в абсолютно сучасному звучанні!

Мене це зацікавило, і я нагуглив: «Пісні на вірші Івана Франка». І тут чекала абсолютна несподіванка. Поезії, написані 130—150 років тому, знайшли відгук у сучасних композиторів та виконавців. Назву лише найвідоміших: Артем Пивоваров, Христина Соловій, Віталій Козловський, Роман Руссу. Тарас Чубай. Марина Одольська, гурти «Воплі Відоплясова», «Плач Єремії», «Кому вниз».

Що показово: переважна більшість професійних авторів і виконавців пісень на вірші Франка народилися в 1990-х, тобто це покоління тридцятилітніх.

Серед цих творів зустрічаємо романси, блюзи, рок-пісні, навіть реп. Останнє викликало найбільший подив: де Франко і де реп?! Але Степан Бурбан, який часто виступає під псевдо Кашляючий Ед, зумів перетворити вірш, написаний поетом у 1880 році, на сучасне політичне висловлювання.

А як органічно лягла Франкова «Стежечка» в авторській адаптації Христини Соловій у сюжетну канву кінофільму «Крути. 1918»!

І все ж рекорд тримає «Човен» у виконанні гурту «Один в каное» — близько чотирьох мільйонів переглядів на Ютубі. Її охоче співають молоді самодіяльні виконавці; лише в Одесі я сам чув зо п’ять вокальних ансамблів та співачок. Одну з таких виконавиць, 15-річну школярку, запитав: чому її захопили вірші, написані майже півтора століття тому? Дівчина розповіла, що коли вперше почула цю пісню, то не знала, хто автор слів. Просто пісня, як кажуть, зачепила душу і захотілося її виконати самій. А коли трапляється таке, то яка різниця, коли саме народився твір, адже він стає сучасним.

Тож якщо наша молодь знаходить імпульс для натхнення у давніх віршах класика, то чи варто шукати кращого доказу про те, що Іван Франко — наш сучасник?!

Із цих роздумів народилася ідея програми «Іван Франко — поет-пісняр», у якій я зібрав цікаві факти із життя митця, що стали приводом для появи віршів, котрі вже у ХХI столітті лягли в основу творів сучасних авторів та виконавців. Так я намагаюся зацікавити людей постаттю великого поета, показати його, за влучною характеристикою Ярослава Грицака, «Моцартом української літератури».

Розповідь про життя Івана Франка ілюстрована відеокліпами кількох найприкметніших, на мій погляд, творів. За рік провів біля 20 виступів в одеських бібліотеках та навчальних закладах. Публіка різна — від школярів до пенсіонерів. Але реакція дуже схожа; кажуть, що цікаво і несподівано.

Показовий момент. Серед слухачів старшого віку — чимала частина тих, хто переважно розмовляє російською. Але жодного (підкреслюю, жодного!) разу я не чув від них нарікань, що, мовляв, незрозуміло, важко сприймати тощо. Натомість досить часто дякують за те, що дізналися стільки невідомого. Також нерідко кажуть, що класик, про якого вчили в школі, але давно забули, виявився неочікувано цікавим. Школярів більше приваблюють пісні, але і їм западають деякі факти з біографії Франка.

Відтак на власному досвіді я переконався, і з чистою, як кажуть, совістю, стверджую: класик української літератури Іван Якович Франко, від дня народження якого у серпні мине 170 років, має повне право вважатися нашим сучасником.

Олександр ГАЛЯС.

НА СВІТЛИНІ: після презентації для вчителів міста; один із анонсів.