Український кінематограф: до зірок крізь терни

Звісно, постать Д. Кауфмана є неоднозначною і як режисера, і як комуністичного пропагандиста, відображаючи усі суперечності доби «Розстріляного відродження». Про цю неодно-значність згадав один із лауреатів кінопремії під час церемонії нагородження. Так, кінемато-граф, як мало яка інша галузь, відображає суперечливість життя. Проте, мабуть, недаремно саме доба «Розстріляного відродження» останнім часом так приваблює українців (згадати хоча б успіх кінострічки «Будинок «Слово» під час попередньої кінопремії та й загалом серед кіноглядачів) — у ній вони шукають витоки проблем сьогодення, виклики, які не розв’язані й дотепер, зокрема проблеми поєднання мистецтва і політики, особистого творчого «я» та суспільних обов’язків.

Всебічну підтримку премії, як і загалом національному кінематографу, надав Міжнародний благодійний фонд Олександра Петровського «Солідарність». Родина Петровських безпосередньо пов’язана зі світом мистецтва, кіно. Оксана Іванівна Петровська — заслужена артистка України, акторка, директорка Дніпровського національного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка. Кілька молодших представників родини також актори. Власне, частиною ювілейної церемонії був цікавий перформанс Оксани й Олександри Петровських, присвячений символічному відтворенню образу поколінь великих українських акторів та акторок.

Відкрив церемонію запальний «Піанобой», що й зарядив зал аж на цілий вечір. Науково-фантастична стрічка «Ти — космос», яку, напевно, подивився вже кожен українець, а деякі й по кілька разів, очікувано стала основним тріумфатором 10-ї «Золотої Дзиґи». Цей фільм вразив глядачів до глибини серця своїми наче й загальновідомими моральними тезами про кохання, почуття, дружбу, але тут їх передано дуже мило, чуттєво, з флером ностальгії усією знімальною командою (режисер Павло Остріков) і майстерно втілено Володимиром Кравчуком, який отримав нагороду за кращу чоловічу роль.

Окрім численних виступів, вручень відзнак, звісно, не могло не вразити вшанування героїв українського спротиву російському агресору. Кожна згадка про військових, у тому числі, на жаль, загиблих, супроводжувалася вставанням зали та оплесками. Серед згаданих був і полеглий від рук ворога актор Василь Кухарський. Частина фільмів знята у співпраці з військовими («2000 метрів до Андріївки»). Один із режисерів стрічки Мстислав Чернов перед стоячим залом зачитав список вояків, які загинули вже після виходу цієї картини на екрани.

Бойова медикиня, сержантка 2-го батальйону безпілотних систем 112-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ Тетяна Лавриненко отримала премію за найкращий дизайн костюмів для фільму «Малевич». Постать пані Тетяни втілює поєднання мистецтва і великої війни — війни не лише за нашу незалежність, а й за саме існування Нації, що перетворює цю війну на екзистенційну, національно-визвольну.

У численних промовах лауреатів часто звучали слова вдячності ЗСУ, колегам-воякам, шана та біль за полеглими. Один із членів знімальної групи «Ти — космос» закликав сприяти акторам-ветеранам. Особливо вразили виступи акторки Марини Кошкіної — про її колегу-подругу, загиблу на війні, Вікторію Боброву («Квітку») і режисерки короткометражного фільму «Через 769 км, Нью-Йорк» Софії Бугрій. Пані Софія проникливо акцентувала на існуванні двох реальностей — мирної та воєнної, які часто сюрреалістично то перетинаються, а то й ні, хоча, звісно, взаємовпливають. Поєднанню цих реальностей і присвячений її талановитий фільм.

Дякую організаторам, режисерам, акторам за свято незламної української духовності. А найкращим вшануванням для них буде наша, українських глядачів, увага до їхнього доробку, часті відвідування кінотеатрів, обговорення їхньої творчості. Велике щастя — а це досягнення, передусім ЗСУ, — що ми відійшли, сподіваюся назавжди, від обговорення російського кінемато-графа, його шкідливих впливів, і зосереджуємося на своєму, українському! Зокрема, бачимо, як змінюється і кінематографічна Одеса. Завдяки українським активістам біля Одеської кіностудії вже не бовваніє росіянин Висоцький, а натомість планується встановлення пам’ятника одному з першопрохідців українського кінематографа Лесю Курбасу, з’явився сквер Юрія Іллєнка, планують фільми на українську тематику.

Нехай живе його величність український кінематограф!

Олександр МУЗИЧКО,
доктор історичних наук.