№ 29 (22605) четвер 6 серпня 2026 року

Реакції на заяви Залужного про НАТО

«Ніколи ми в НАТО, на жаль, не вступимо». Ця заява колишнього головнокомандувача ЗСУ, а нині посла у Великій Британії Валерія Залужного, зроблена під час наради українських послів у Києві, викликала бурхливу дискусію. Одні погоджуються з його критикою військових доктрин Альянсу, інші вважають передчасними висновки про те, що Україна ніколи не стане його членом.

Запитання до колишнього головкома ЗСУ стосувалося можливого вступу України до Об’єднаних експедиційних сил (JEF). Однак Залужний несподівано перевів дискусію на НАТО — відповідь стала чи не головною інформаційною подією зустрічі. Він сказав, що знає Альянс не з чуток: дванадцять років особисто працював над упровадженням його стандартів в українській армії. Тепер, за його оцінкою, вже НАТО доведеться пройти схожий шлях — близько 12 років знадобиться Альянсу, щоб оновити свої військові підходи й хоча б наблизитися до нинішнього рівня російської армії.

5 серпня окупанти атакували Одещину ударними безпілотниками: одна людина загинула, ще вось-меро дістали травми. Внаслідок удару на одному з підприємств в Одеському районі загорілися автомобілі. Були обстріли 4-го, 3-го, 2-го…

Така сумна констатація фактів про ворожі обстріли нашої області щодня фіксує страшні реалії війни: ворог не зменшує, а нарощує свої спроможності знищення всього — і цивільної, і промислової інфраструктури, і людського майна, що наживалося роками. Натомість наші «друзі-партнери» дедалі більше виставляють претензій до нас, держави, яка захищається від агресивного нападу. І помітно зменшують допомогу, а то й відмовляють у ній.

Про відставку Федорова і призначення Драпатого та Хмари

Відставка Михайла Федорова з посади міністра оборони вивела на вулиці тисячі людей із вимогою повернути його в уряд — у п’ятницю, 31 липня, відбувся наймасовіший протест часів повномасштабної війни.

Сам Федоров після звільнення дав велике інтерв’ю «Українській правді» (https://www.pravda.com.ua), в якому заявив, що не вважає свою історію у владі завершеною і не поспішає палити мости у відносинах із Банковою. Ексміністр не збирається виходити до протестувальників, як і не закликатиме їх розійтися.

Нарешті можна підсумувати перші результати цьогорічної спільної археологічної експедиції Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (Одеса) та Інституту археології НАНУ: одну із веж Хаджибейського замку — знайдено!

Цією сенсаційною новиною на своїй фейсбук-сторінці поділився доктор історичних наук, ректор ПНПУ Андрій КРАСНОЖОН.

Вперше за 240 років, пише вчений, вирішено питання не лише точної локалізації цього оборонного комплексу, а й визначено його реальні розмі-ри, які були дотепер суперечливими. Питання з датуванням поки що залишається відкритим. Замок збудований з руїн давньогрецької колонії Гавань Істріан, що розташовувалася поруч. Місце перспективного пошуку цієї вежі було вирахувано ще в минулому році, за результатами зіставлення планів замку 1789-го з планами розкопаної нами фронтальної стіни артилерійської батареї, прибудованої до замку в 1760-х з боку морського схилу.

Останнього липневого дня Музей української книги Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського перетворився на простір розмови про сучасну українську прозу, природу творчості та психологію людських амбіцій. Тут відбулася презентація нового роману Катерини Зінов’євої «Зубри», що побачив світ цього року у видавництві Yakaboo Publishing.

Замість традиційної зустрічі з автором гості отримали можливість долучитися до живого онлайн-діалогу. Письменниця спілкувалася з одеською аудиторією наживо, відкриваючи маловідомі сторінки роботи над романом — від першої ідеї до останніх редакторських правок. Модерувала розмову літературна оглядачка, журналістка та провідна фахівчиня Музею української книги Веро-ніка Стягайло.

6 серпня старшому прапорщику Віктору Діхтієвському сповнилося б 60. Але саме 6 серпня — у день свого 48-річчя — він загинув, до кінця виконавши військовий обов’язок зі збереження єдності й цілісності Української держави.

Народився Віктор Миколайович 6 серпня 1966-го у Бердичеві Житомирської області в родині простих робітників. У 1981-у закінчив 8 класів тамтешньої середньої школи №1, в а 1985-у — Бердичівський машинобудівний технікум, де отримав спеціальність «технік-технолог».

До сороковин відомого українського поета, перекладача, дисидента-шістдесятника, заслуженого працівника культури України Дмитра Романовича Шупти (20.01.1938 — 29.06.2026)

Мій рід — козацький спрадавна, козацькі і прізвища моїх предків: Шупти, Жугани, Гудзі. Тепер я виразно бачу, як козацький дух роду формував мій життєвий шлях…

З інтерв’ю з Валерією НЕЧЕРДОЮ.

Дещо з історії ОУН в Одесі

(Продовження. Початок у номері за 30 липня).

Професор Т.С. Вінцковський в опублікованому ним оригінальному документі ДАОО під назвою «Український рух в Одесі» від 23 травня 1944 року (в перекладі з румунської мови) конкретизує інформацію про посади та місця роботи деяких учасників тієї зустрічі. Зокрема, крім Бондарчука як директора українського театру, вказані імена Ф.М. Шумлинського як викладача української мови в українському ліцеї, Всеволода Каковського як художника, що працював у примарії, Василя Федоровича Кисельова як працівника муніципальної санаторної дирекції, Пелішенка як директора українського ліцею по вул. Єлизаветинській, 5 (сучасна вул. Університетська. — Прим. А.Г.), Віктора Миколайовича Крижанівського як викладача математики у цьому ж ліцеї, Ф.Й. Садового як директора початкової школи, Володимира Євтихійовича Черняховського як викладача латинської мови у чоловічому ліцеї (див.: Вінцковський Т. Документи державного архіву Одеської області про Українське самостійницьке підпілля у Трансністрії // Лукомор’я. — В. 2. — Одеса, 2008. С. 193—194).

«Українська літературна газета» — доволі популярне в Україні, хоч і досить дороге видання, але ж найоб’ємніше — 48 сторінок.

У липневому номері «УЛГ» вміщене інтерв’ю Василя Бондаря з аксакалом одеських літераторів, відомим поетом, прозаїком і сценаристом 95-річним Станіславом Стриженюком. У цьому інтерв’ю (яке займає понад дві газетні шпальти) автор широко розкриває життєву і творчу біографію ветерана письменницької праці.

Одеса є місцем зародження українського кінематографа наприкінці ХІХ століття. Про це згадали Оксана Гутцайт і Дар’я Трегубова, ведучі чудового заходу — десятої церемонії нагородження лауреатів Національної кінопремії «Золота Дзиґа», що відбулася 25 липня у Києві. Мені разом з дружиною випала честь бути запрошеними на цю непересічну подію. Деякими враженнями хочу поділитися з читачам «ЧН».

Засновником премії є Українська кіноакадемія, яка діє із 2017 року. Переможці численних номінацій, що охоплюють усі галузі та спеціальності кінемато-графа, отримують статуетку, основним елементом якої є кадр з кіноплівки, золотий чотирикутник, який динамічно обертається, уособлюючи кінематограф. Водночас вона нагадує дзиґу, що символізує рух, дієвість, зміни, вітальність — дух національного кінематографа. Йдеться і про відсилання до видатного кінорежисера, який працював у підрадянській Україні у 1930-х роках Дзиґу Вертова (Давида Кауфмана) і зняв перший звуковий фільм «Симфонія Донбасу».

Взагалі так можна сказати про будь-якого видатного митця. Однак мистецтво — не математика чи фізика, тут нема аксіом та загальновизнаних правил. У кожної людини — свої відчуття, тож зовсім не обов’язково, що її серце відгукується на твори навіть найвизначнішого митця.

Але ж мають бути якісь критерії, докази, що дозволять впевнено сказати: так, цей поет, прозаїк чи художник здатний бути цікавим для наших сучасників!