Що не так з Почаївською лаврою?

Важливо наголосити: перевірка ця була не «майнова», а саме щодо афілійованості. З майном давно все зрозуміло: ще в 2024—2025 роках міністерство (спільно із заповідником) зафіксувало тут численні порушення. Наприклад, незаконні розписи із «ліками» царської сім’ї (докладніше про це — нижче), самовільні забудови, у тому числі комерційні та господарські, тощо.

Додаткову перевірку тоді також проводила Тернопільська ОДА. За її результатами з’ясувалося доволі прогнозоване: низка лаврських об’єктів, які нібито досі перебувають в її підпорядкуванні, насправді незаконно приватизована або перебудована ченцями.

Отже, формальностей дотримано. І що, тепер московські попи заберуться з Почаєва?

Далі, за процедурою ДЕСС, надає монастирю припис про необхідність усунення виявлених зв’язків з РПЦ та час на їх усунення. Ясна річ, ніхто нічого «не усуне». Й тоді ДЕСС через суд домагатиметься припинення діяльності монастиря МП.

Хіба цей сценарій спрацював у Києво-Печерській лаврі?

Не до кінця. Суди тривають досі — три різних провадження. За три роки 15 суддів взяли самовідводи у справі лаври. Ще раз: 15 самовідводів за три роки.

Є всі підстави говорити про те, що з Почаєвом буде ще складніше.

«Уже три релігійні організації — Київська митрополія УПЦ МП, Корецький жіночий монастир і «Голосіївська пустинь» — визнані афілійованими. Але це нічого не змінило в їхній фактичній діяльності», — каже професор НУ «Острозька академія», доктор історичних наук Андрій Смирнов.

Зокрема, суд щодо Київської митрополії, який є ключовим, і досі триває — засідання постійно переносяться, відкладаються тощо.

Чим нині є Почаївська лавра?

Свято-Успенська Почаївська лавра — одна з найбільших православних святинь України і найбільша в Західній Україні, монастир УПЦ МП, що у місті Почаєві Тернопільської області.

«Для заходу України Почаїв — це як Свята Софія для всієї України». Так вважає митрополит Тернопільський та Кременецький ПЦУ Нестор (Писик). Він зауважує, що Почаївська лавра має тут більше значення, ніж навіть Києво-Печерська лавра в столиці.

Комплекс споруд розташований на декількох земельних ділянках. Найбільша — на 12 га — була незаконно передана в постійне користування лаврі Почаївською міською радою (саме тут розташовані пам’ятки архітектури: Успенський та Троїцький собори, келії, дзвіниця тощо). Сталося це, як легко здогадатися, в часи Віктора Януковича — ще влітку 2003-го, в період його прем’єрства (безкоштовне користування на 49 років, тобто до 2052-го).

Монастир великий? Скільки там насельників?

Так, великий. Офіційно — понад двісті насельників. А реально там проживає понад триста. І це без «трудників» (людей, які перебувають у монастирі тимчасово — моляться, виконують різні роботи — «послушання») та паломників.

Саме цих людей керівництво лаври найактивніше залучає для «оборони», коли на територію приходять правоохоронці. Так, восени минулого року після обшуку було відкрито кримінальне провадження за ч. 5 ст. 190 Кримінального кодексу України (шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах). Здійснення слідчих дій су-проводжувалося «карнавалом»: жінки і діти з хоругвами кидалися на правоохоронців, за їхніми спинами — православні «тітушки».

Важливо наголосити: для невеличкого Почаєва лавра є фактично «містотвірним» підприємством, де працевлаштовано більшість місцевих. Відтак вони зацікавлені відстоювати систему, що склалася, навіть не з релігійних, а передовсім з економічних мотивів.

«Це держава в державі. І місцева влада, і правоохоронні органи тут повністю залежні від Почаївської лаври», — наголошує Андрій Смирнов.

Цікаво також, що після повернення державі Києво-Печерської лаври потік паломників сюди не збільшився, як можна було б подумати. А саме «православні туристи» формують чималу частину лаврського бюджету.

Проти них тільки одна справа?

Паралельно розслідується справа про зникнення старовинних ікон, зафіксоване під час інвентаризацій заповідника. Водночас Служба безпеки України спільно з іншими правоохоронними органами веде проти керівництва і представників Почаївської лаври кілька кримінальних проваджень, які стосуються економі-чних злочинів та антиукраїнської діяльності.

А щодо «русского міра» — що там цікавого всередині?

Скажімо, розписи Успенського собору: зображення на стінах «родини мучеників» царя Миколи ІІ, питомо російських святих, які не мають до Почаєва жодного стосунку: Матрони Московської, Ксенії Петербурзької, Олександра Невського (значна частина мощей якого нещодавно була втрачена в «ДНР» під час транспортування для здійснення молебну за подолання паливної кризи в Росії. — Ред.).

Прикметно, що розписи з’явилися між 2010 і 2018 роками, значна частина — вже після подій Майдану і початку АТО, розповідає очільник Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника Василь Ільчишин. Звісно, музейники на них дозволу не давали, а нині вдіяти вже нічого не можуть. Їхні реальні спроможності дуже невеликі. Причина: на відміну від Києва і Святогірська, в Почаєві заповідник фізично розташований у Кременці — доступ на територію лаври для його співробітників суттєво обмежений.

До речі, до повномасштабного вторгнення охорону Почаєва здійснювали особи з шевронами «донських казаків». Ну а про наявність великої кількості пропагандистської літератури, присвяченої «русскому міру», яка масово видавалася в місцевій друкарні і розповсюджувалася через церковні лавки, то й взагалі нема що говорити.

Як взагалі сталося, що на Західній Україні функціонує лавра, яка є «оплотом» «русского міра»?

Перший ключовий етап — XIX століття. Після поділів Речі Посполитої територія Волині відійшла до Росі-йської імперії, а після поразки Листопадового повстання 1831 року католицькі ордени були звідси примусово виселені. Монастир спустів, і насельників завозили «з глибин Росії». Другий етап — радянський, коли лавра перетворилася фактично на «філію КДБ». На початках Незалежності, у 1990—1991 роках, ігумен був проукраїнським, але його змістили й запроторили до божевільні. За іронією, тут же, на території обителі.

«Москва розуміла: хто володіє Почаєвом — той володіє західною частиною України. І починаючи з XIX століття пильнувала, щоби тут не переважали українські ченці — їх переселяли в інші монастирі, а сюди заселяли росіян, молдован і представників інших національностей», — розповідає митрополит ПЦУ Нестор. І нагадує історію преподобного Амфілохія (відомого ще як лікаря УПА), якого «спровадили» з лаври за його відверто проукраїнські погляди.

Чому і закон вже є, і СБУ активно працює, й окремі «високопосадовці» УПЦ МП вже отримали вироки, а держава досі не може розв’язати проблему раз і назавжди?

Справді, кримінальних справ проти «генералітету УПЦ МП» порушено чимало. Дехто з них, як-от митрополит Тульчинський Іонафан (Єлецьких), навіть поїхав на болота в рамках обміну — до свого близького друга патріарха Кирила (Гундяєва), який відзначив його орденом і тричі (!) подякував «за вірність РПЦ» (дослівна цитата).

Настоятель Святогірської лаври Арсеній (Яковенко), вже давно під судом — у 2014-у в лаврі накопичувалися бойовики Гіркіна, тут вони зберігали зброю, вже в 2022-у Арсеній на проповідях закликав сюди «русскій мір» і «здавав» місця розташування сил ЗСУ поблизу міста. Але суд цей затягується. Як і над Павлом (Лебідем) (він же — «Паша Мерседес»), якому значно пом’якшили домашній арешт — дозволили пересуватися Україною (з обмеженнями, але ж…) і навіть час від часу служити.

«А ректор Почаївської семінарії архієпископ Іов (Смакоуз) 2023-го отримав вирок за розпалювання міжрелігійної ворожнечі — заплатив штраф. І все, більше нічого», — зазначає Андрій Смирнов.

Уже промовчимо про санкції і позбавлення українського громадянства на підставі наявності російського. Зокрема в голови УПЦ МП владики Онуфрія.

Але на фізичне повернення святинь всі ці справи ніяк не впливають.

«Досі багато парафіян і монахів Московського патріархату вірять, що Москва переможе. Вони цього чекають», — пояснює митрополит ПЦУ Нестор.

Звісно, коли їхній духовний центр впаде, частина з них може «прозріти», але це не факт.

Рано чи пізно перемога буде і московитів усе ж виженуть з Почаєва. Що тоді? Якою буде подальша доля лаври?

Святе місце довго не пустуватиме. Відомо, що ПЦУ претендує на Почаївську лавру. І рішення Синоду про заснування Почаївського монастиря ПЦУ є своєрідною декларацією про наміри.

Однак наразі йдеться тільки про юридичне оформлення релігійної організації. «Ми не хочемо ділити шкуру невбитого ведмедя», — коментує митрополит Нестор, якого Синод призначив настоятелем Почаївського монастиря ПЦУ.

Але, за його словами, тільки-но церква побачить перспективи, мобілізує всі сили для оновлення святині.

«Це не означає, що наступного дня, як тільки нам передадуть якісь корпуси лаври, ми там зможемо заселити стільки ж монахів, як це було в Московському патріархаті. І цинічно вимагати від нас цього. Та кількість насельників, які є сьогодні в монастирях Московського патріархату, не виникла за один день. Вони це набували сотні років. Але я вірю, що коли ці святині перейдуть до Української церкви, цей процес пройде в десятки разів швидше і вже невдовзі ми будемо мати повноцінно діючі монастирі», — зазначає владика.

Що буде з братією, священниками, послушниками нинішнього монастиря МП?

В ПЦУ кажуть, що монахів, які будуть готові перейти в ПЦУ, залишать у складі братії. Але будьмо відвертими: навряд чи оїочих буде багато — це зовсім не те саме, що окремі парафіяльні священники, які з громадами переходили до ПЦУ.

«Хтось скаже, що в нас багато поді-бного: ми — православна церква, вони — православна. Але ми цивілізаційно абсолютно різні. У нас різний світогляд, зовсім інші погляди на світ, на життя, на церкву, можливо, навіть на Бога. Хоча формально догматика однакова, але в Московському патрі-архаті вона настільки перекручена ідеологією «русского міра», що вони очікують спасіння тільки від Москви. Думаю, вони були б раді, якби Україна в цій війні програла», — каже митрополит.

Греко-католики теж заявляли свої права на Почаїв, хіба ні?

Саме так. В УГКЦ говорять про історичну справедливість — у XVIII-XІХ століттях (із 1712 по 1831 роки) лавра належала греко-католицькому чину василіян. Саме тоді було зведено величний Успенський собор та інші будівлі, що сформували архітектурний ансамбль. Монастир став найбільшим осередком книгодрукування та інтелектуального життя на Волині. У лаврі працювала потужна друкарня, яка видавала не лише богослужбову, а й світську літературу. А коронація Папою Римським Климентом XIV Почаївської ікони 1773 року стала епохальною й ще більше прославила монастир.

Нині УГКЦ не висуває жодних вимог, але каже, що претендує на право здійснювати богослужіння у Почаєві.

«Нам не йдеться про майно, нам ідеться про можливість молитися», — пояснював глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук і закликав зробити Почаївську лавру доступною для всіх конфесій.

«Вигнання наших монахів із Почаєва було імперським актом, коли Москва хотіла перетворити Почаїв на форпост «русского міра». І так воно, на жаль, залишається і по сьогодні», — додавав архієпископ.

Він вважає, що в Україні мають бути загальнонаціональні святині, які не належали б якійсь одній конфесії чи помісній церкві, а були доступні для загальної молитви.

Святослав Шевчук порівняв таке явище із ситуацією на Святій Землі, де у певних храмах можуть почергово молитися та проводити богослужіння представники різних конфесій. «Я думаю, Свята Софія чи навіть Почаївська лавра мали б мати статус загальнонаціональних святинь», — сказав глава УГКЦ.

При цьому, за словами Василя Ільчишина, жодних офіційних звернень щодо можливої присутності в лаврі від УГКЦ до заповідника не надходило. (Втім, це не означає, що вони не надходили в інші відповідальні органи).

Коли все ж лавра стане українською, церкви зіткнуться зі ще однією проблемою, про яку зараз воліли б не думати. Це плата за оренду. Нині МП має все в безоплатному користуванні. Наступникам, очевидно, доведеться сплачувати державі за користування пам’ятками чималі суми.

Соня КОШКІНА.
Леся ФЕДІВ.