№ 23 (22599) четвер 25 червня 2026 року

У дипломатії існує істина: коаліції, які створюються для протидії великій загрозі, рідко руйнуються через саму цю загрозу. Навпаки, спільний ворог зазвичай об’єднує. Натомість руйнують коаліції суперечки, які в певний момент починають домінувати над головним і поступово витісняють його з політичного порядку денного. Схоже, саме з таким ризиком сьогодні стикаються відносини між Україною та Польщею.

Останні дискусії навколо історичної пам’яті, символів, назв, нагород чи окремих рішень політиків, безумовно, є важливими. Історія завжди має значення. Пам’ять має значення. Повага до чутливості суспільств також має значення. Але сьогодні вони не є екзистенційним викликом.

Зізнаюся: аж до вечора 19 червня я зберігав надію, що польським «правим» вистачить таки розуму й стриманості не доводити ситуацію з орденом Білого Орла до точки неповернення. Але Кароль Навроцький таки продемонстрував усьому світові: президент сусідньої України, яка вже чотири роки бореться з російською навалою, є для нього і для репрезентованої ним частини поляків постаттю неприйнятнішою і страшнішою, аніж Катерина ІІ (яка стала «архітектором» остаточного знищення першої Речі Посполитої в 1795 році) чи Беніто Муссоліні (найближчий союзник Гітлера, який разом зі Сталіним знищив другу Річ Посполиту в 1939-у) — цих двох ордена Білого Орла ніхто не позбавляв. Надвечір 19 червня всі ми опинилися в новій системі координат, яку варто осмислити і зрозуміти (бодай тому, що основні шляхи для критично важливої західної допомоги проходять сьогодні в Україну через Польщу).

Серед українців абсолютна більшість досі ставиться до поляків приязно. Але наші політики й інтелектуальні еліти часом роблять фатальні помилки, бо далеко не завжди усвідомлюють, наскільки розділеним зараз є польське суспільство і наскільки поглиблюється весь час прірва поміж двома його частинами. Сьогодні, як на мене, можна говорити вже про «дві Польщі» — дуже умовно назвімо їх «Польщею Дмовського» і «Польщею Гедройця».

Символічно, що Міжурядова група експертів зі зміни клімату (IPCC) почала працювати над звітом «Стійкість знизу вгору: як міста оцінюють кліматичні ризики та адаптуються до них» саме у 2023-у, який став найтеплішим за всю історію спостережень. Наступного року зафіксували новий температурний рекорд. Нині документ перебуває на етапі доопрацювання й узгодження формулювань, а фінальну версію побачимо у 2027-у.

Утім, це хороший привід поговорити з кліматологинею, завідувачкою лабораторії прикладної кліматології Українського гідрометеорологічного інституту Світланою КРАКОВСЬКОЮ. І не тільки про звіт, а й про те, як зміна клімату впливає на міста і як міста впливають на кліматичну систему. Особливо на тлі погодних гойдалок, які спостерігаємо буквально в прямому ефірі.

Більшість українців вважають необхідним перезавантаження влади в країні після завершення війни. Про це свідчать дані опитування, проведеного 7 травня — 3 червня Київським міжнародним інститутом соціології.

Респондентам ставилося запитання «На Вашу думку, після завершення війни для відновлення країни потрібно чи не потрібно перезавантажити та замінити центральну владу — Президента, уряд, Верховну Раду? Оберіть усе, що підходить». Респонденти могли обрати «Так, замінити Президента», «Так, замінити уряд», «Так, замінити Верховну Раду», «Так, потрібно замінити всіх» чи «Ні, не потрібно замінювати нікого». Для кожного органу влади бралися сумарні відповіді для нього і відповіді «потрібно замінити всіх». Наприклад, 63% обрали варіант «потрібно замінити всіх». Окремо Верховну Раду — 20%. Тому, виходить, загалом 83% хотіли б замінити Верховну Раду.

Нещодавно у колі чудових людей — керівника соціологічної групи «Рейтинг» Олексія Антиповича, народного депутата України Ярослава Юрчишина, аналітика з питань безпеки та геополітики Олега Саакяна і не менш класної аудиторії слухачів-одеситів — взяла участь у презентації результатів соціологічного дослідження «Оцінка релігійної ситуації: Одеська область». Розмову модерувала фантастична Наталя Мажарова.

Дослідження методом телефонних інтерв’ю провела Rating Group, яка 4—12 травня опитала 1100 мешканців Одеської області.

18 червня у відділі соціокультурної діяльності Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.С. Грушевського відбулася презентація нового випуску вишуканого, естетичного літературно-мистецького часопису «Камертон» (№1–2, 2026 рік).

Модератором заходу виступила Марина Забуранна — засновниця і редакторка видання, поетеса, педагогиня й активна громадська діячка. У залі зібралося чимало авторів випуску, членів редакційної колегії, а також справжніх поціновувачів української літератури.

Дорогі українці, вельмишановні поляки, шановні друзі!

Я родом із Сумщини. Це одна із найвіддаленіших північно-східних областей України, яка, звісно, межує з росією. На краю мого села Хоружівка є один із бага-тьох розбитих вітрами ярів, який і сьогодні називається Полулях. Недалеко від цього яру стоїть відлитий із чавуну досить високий пам’ятник (можливо, 4—5 метрів із цоколем). На одній із його сторін викарбуваний текст: «На етом местє проходила граница между Польщей і росією» (росія написана з маленької літери).

Громадська Спілка «Ліга сильних» розпочала реалізацію масштабного гуманітарного проєкту «Комплексні послуги захисту постраждалого від бойових дій цивільного населення й покращення навичок стійкості працівників, які приходять на допомогу першими».

Завдання нового проєкту: вирішити нагальні й взаємопов’язані гуманітарні потреби людей з інвалідністю та інвалідністю їхніх рідних у п’яти областях країни.

Сьогодні розглянемо процедуру медіації. З яких етапів вона складається, хто бере в ній участь і на якому етапі можна завершити процес та знайти точки перетину конфліктуючих сторін (попередні матеріали на цю тему див. у номерах за 19 і 26 березня, 9 та 23 квітня).

Процедура медіації чітко виокремлює стадії (фази), кожна з яких має своє завдання, а їх виконання забезпечує досягнення позитивного результату в цілому.

На межі червня-липня сповнюється 325 років від дня народження останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського, канонізованого 2008-го Українською православною церквою Київського патріархату. Через його долю про-йшли XVII, XVIII і XIX століття. Цей міцний тілом і духом чоловік прожив понад 112 років, 25 з яких провів в ув’язненні на Соловках.

Походження останнього отамана, на жаль, залишається не дуже відомим. Народився він 1691 року в селі Пустовійтівка (нині — Роменський район Сумської області). Його батьки, вочевидь, прийшли на Сумщину з Правобережної України у 1620 — 1630 роки. Батька звали Іваном, він був найстаршим у сім’ї та мав двох братів. Відомо, що одного з братів звали Семеном, який у 1771-у був священником Миколаївської церкви в містечку Смілому, що за 15 кілометрів північніше Пустовійтівки.

Протягом 10 днів фільми фестивалю зібрали майже 60 тисяч переглядів

21 червня в столичному кінотеатрі «Оскар» відбулася церемонія закриття 13-го Чілдрен Кінофесту та нагородження лауреатів. Найкращим фільмом фестивалю глядачі назвали швейцарську пригодницьку стрічку «Баррі. Пес-рятівник», яка отримала 4,78 бала.

Заснований на реальних подіях фільм розповідає про хлопчика-сироту з альпійського монастиря, який виховує цуценя, що згодом стане найвідомішим собакою-рятівником у світі.