Освітня потреба України

Ворог сподівався швидкої «побєди», але так не сталося. Ми заімпонували цілому світу, і наша винахідливість та наші здібності не тільки уможливили наші успіхи, а й стали прикладом для цілого світу до тої міри, що навіть найсильніша держава США і вся структура НАТО повинні вчитися від нас.

Для цього потрібні були також розсудливі політики, які розумі-ли, що студентів не слід примушувати до війни, а треба дати їм можливість вчитися, створювати родини. Тому вік конечної участі у Збройних силах України — від 25 років. Відтак в університетах України гомонять молоді люди жіночої та чоловічої статі, хоч чоловіків значно менше.

Під час моїх поїздок в Україну я дуже часто зустрічаюся з студентами та читаю лекції про міжнародне право, українсько-американські відносини тощо. При таких нагодах зустрічаюся також зі студентами, яким моя родина уможливила студіювати наданням стипендій.

Отже, саме у цьому була ціль мого покійного стрийка та інших членів моєї родини. На мою думку, в Україні рівень освіти дуже високий. Держава пильно за цим слідкує та забезпечує для багатьох можливості вчитися. Але існує певний відсоток молоді, якій навіть держава не може допомогти.

В Україні студіюють так звані платні або контрактові студенти. Це ті, які з різних причин не отримали відповідні бали для забезпечення їм студій державою. І це не тільки через слабкість у науці чи брак пильності. Війна принесла нові складники.

У висліді війни число студентів, які вважаються платними, збільшилося через важкі обставини, зокрема сирітство, переміщення, нові завдання. Коли згинув батько на фронті як вояк, держава платить за освіту дитини. Одначе є багато сиріт цивільних батьків. Ворог невпинно вбиває цивільне населення, зокрема жінок і дітей. Дуже багато випадків, коли довелося втікати з рідного міста й шукати нового життя. Це спричиняє не тільки фінансові труднощі, а й психологічні. За таких обставин дуже важко продовжувати вчитися, а тим більше, коли місце вашого навчання перестало існувати.

Тепер — літний час, тобто час відпочинку, а також переосмислення й підготовки до майбут-нього, тобто і до наступного шкільного року. Шкільний семестр почнеться знову із вересня. І частині українців треба буде платити не тільки за науку, а й за влаштування та проживання.

Наша родинна фундація встановила контакт з такими університетами в Україні: Львівська політехніка, Львівський університет Івана Франка, Карпатський університет Василя Стефаника та Університет нафти і газу (обидва — в Івано-Франківську), Тернопільський педагогічний університет Володимира Гнатюка, Острозька академія, Київський національний університет Тараса Шевченка, Могилянська академія, Херсонський державний, Харківський педагогічний та Харківський Каразіна — разом одинадцять університетів.

Упродовж війни ми отримали сотні прохань, але наші можливості відносно скромні. У минулому зимовому семестрі виділили стипендії 73 учням. Це вважається багато. Але тільки в останньому семестрі відмовили, на жаль, понад 100 прохань.

Українці, які проживають у діаспорі, і не тільки у Америці та Канаді, але й у Європі, повинні зрозуміти важливість освіти для нашого народу.

Колись я писав, що кожен українець на Заході повинен профондувати бодай один безпілотник для ЗСУ. Сьогодні додаю, що кожен українець на Заході повинен допомогти у сту-діях бодай одному контрактовому студентові в Україні.

Прошу українців, що живуть у діаспорі, вибрати свій улюблений університет і діяти через нього. Тут уже не справа сходу чи заходу України, бо, для прикладу, у Львівській політехніці сьогодні студіюють дуже багато студентів, переселених із східних окупованих земель.

Прошу також мати на увазі, що вартість освіти в українському університеті, — це не американський кошт. Переважно однин семестр не перевищує 500 американських доларів. Ви, мабуть, поки що не усвідомлюєте, наскільки допоможете нашому народові!

Аскольд С. Лозинський,
український правознавець і громадський діяч у США.