«Продовжуйте те діло, за яке він умер!»

Спочатку навчався у місцевій школі, але згодом, за наполяганням батьків, переїхав до Львова, де вступив до академічної гімназії. Неодноразово переконував своїх товаришів-гімназистів, що «українці мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя». Вже у сьомому класі юнак брав активну участь у роботі таємних молодіжних гуртків, покликаних ширити політичну свідомість й освіту.

Після закінчення гімназії вступив на юридичний факультет Львівського університету, де став одним із найактивніших членів української студентської спільноти. У 1910 році активно долучився до боротьби студентства за український університет у Львові, під час якої від рук польського шовініста загинув Адам Коцко.

Із 1912-го Євген Коновалець — секретар львівської філії «Просвіти», тісно співпрацює з друкованим органом організації — місячником «Письмо з Просвіти», член «Академічної громади». Від 1913-го як один з лідерів українського студентського руху обраний до складу головної управи Українського Студентського Союзу. Незабаром став членом Української Національно-Демократичної Партії. Того ж року входив до «Тіснішого народного комітету» цієї партії (голова — Кость Левицький), на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали й ухвалювали рішення з найактуальніших питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

У 1912-у Євгена Коновальця призвали до австрійського війська. Студентом він відбув однорічну військову службу в старшинській школі у Львові і зі ступенем чотаря (лейтенанта) повернувся на навчання. Під час служби зрозумів, що українській молоді бракує військової підготовки: загроза війни між Австро-Угорщиною та Росією ставала дедалі реальнішою, а в разі вибуху такої війни українці повинні мати свої кадри і частини. Відтак ініціював створення спеціального студентського товариства для військового вишколу «Січові стрільці».

На початку Першої світової війни, у серпні 1914-го, хорунжого Коновальця мобілізували до австрійського війська. У червні 1915-го, під час боїв на горі Маківці, він потрапив у російський полон. До 1916-го перебував у таборі для військовополонених у Чорному Яру на березі Волги (між Царициним та Астраханню), а з кінця 1916-го — у таборі Дубовці під Царициним.

Після Лютневої революції в Росії Євген Коновалець разом із галицькими старшинами з Дубовецького табору Андрієм Мельником, Іваном Чмолою, Романом Сушком, Василем Кучабським, Михайлом Матчаком і Федем Черником розгорнули широку організаційну й пропагандистську роботу серед полонених-українців. Наприкінці липня 1917-го частина полонених залишила табір і приїхала до Києва. Там Євген вступив до Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни. У жовтні-листопаді 1917-го разом з Романом Дашкевичем сформував Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців, який незабаром перетворився в одну з найбоєздатніших частин Армії УНР.

У січні 1918-го Євгена Коновальця обрали командиром куреня Січових стрільців. У кінці січня — на початку лютого цей підрозділ разом з Гайдамацьким кошем відзначився у протидії січневому заколоту на заводі «Арсенал» і в боях проти більшовицьких військ на підступах до Києва. На початку березня стрілецькі частини спільно із Запорізьким корпусом і Гайдамацьким кошем визволили Київ від більшовиків.

З приходом до влади гетьмана Павла Скоропадського на вимогу німецького командування 1 травня полк Січових стрільців розформували. Євген Коновалець, залишившись у місті, разом з кількома старшинами докладали зусиль для створення нової стрілецької частини.

23 серпня 1918 року Коновалець отримав від гетьмана дозвіл на формування Окремого загону Січових стрільців у Білій Церкві. На початку листопада особисто вів переговори зі Скоропадським про умови надання національно-демократичними силами (зокрема Січовими стрільцями) підтримки гетьманському уряду і наголошував на недопустимості укладення федеративного союзу з Росією. Після підписання Скоропадським договору про федерацію січові стрільці підтримали Директорію УНР у повстанні проти влади гетьмана і приєдналися до її військ у Мотовилівському бою.

Коновалець брав активну участь у зміцненні боєздатності республіканської армії. У 1918—1919 роках керував дивізією, корпусом і групою січових стрільців під час бойових операцій проти більшовицьких та денікінських військ. Був одним із довірених союзників Симона Петлюри.

У листопаді 1919-го Євген Коновалець потрапив до табору для полонених у Луцьку. Навесні 1920-го, звільнившись з ув’язнення, перебрався в Чехословаччину. У порозумінні з Петлюрою намагався сформувати з інтернованих бійців УГА, що перебували в Чехословаччині, та українських полонених з таборів в Італії військове формування й робив спроби організувати збройне підпілля на окупованих українських землях.

На останньому засіданні Стрілецької ради, що відбулося у Празі в липні 1920 року під проводом полковника Коновальця, обговорювався конкретний план подальшої боротьби українців в умовах польської та радянської окупації. Євген Коновалець запропонував створити таємну підпільну військову організацію, мета якої — мобілізація українського народу до боротьби за його права.

Так постала Українська військова організація (УВО). Основою її структури стали члени командантського складу корпусу Січових стрільців. З них Коновалець формував групи активістів, які творили ядро підпільної діяльності в Україні. УВО розгорнула боротьбу проти представників польської влади на українській території. А ще її увага була зосереджена на розбудові «Просвіти», «Рідної Школи», товариств «Сокіл», «Січ», «Пласт». УВО допомагала закласти фундамент господарського піднесення Галичини. Під проводом Коновальця Українська військова організація працювала задля об’єднання українців у єдину державу.

У лютому 1922 року Євген Коновалець одружився з донькою одного із найзаможніших людей Галичини, адвоката, підприємця, громадського діяча Степана Федака — Ольгою. Спершу молоде подружжя мешкало у кам’яниці батька на вулиці Дорошенка, 48 у Львові, але вже у жовтні змушене було покинути Галичину. Як з’ясувалося — назавжди. Причина — переслідування польською владою, яка звинувачувала лідера УВО в «диверсійній, терористичній діяльності». Невдовзі народився син Юрій, і родина, як висловлювався сам Коновалець, почала життя «бездомних бурлаків». Слід додати, що на сестрі Ольги Федак — Софії — був одружений побратим Коновальця полковник Андрій Мельник.

Подружжя Коновальців жило у Берліні, Женеві, Римі. В середині 1920-х на західних землях активізували свою роботу націоналістичні молодіжні організації. Щоб створити потужний визвольно-революційний рух, Євген Коновалець вирішив об’є-днати УВО з іншими організаціями націоналістичного спрямування. 29 січня — 3 лютого 1929 року у Відні відбувся перший Конгрес українських націоналістів. На ньому було створено спільну об’єднану Організацію українських націоналістів (ОУН). Головою її проводу обрали полковника Євгена Коновальця.

Невдовзі ОУН стала найпотужнішою підпільною революційною силою. Завдяки кропіткій та наполегливій праці Євгену Коновальцю вдалося суттєво зміцнити позиції органі-зації, поширити мережу на терени Галичини та підрадянської України, залучити до її лав багатьох представників української еміграції та встановити контакт з політичними колами Литви, Великої Британії, Німеччини, Іспанії, Італії й низки інших країн. Таким чином ОУН розбудувала свою структуру і мала осередки практично по всій Європі.

Від часу створення УВО Коновалець пережив кілька замахів. Із 1933-го Москва розпочала планування його вбивства. Ця чекістська операція отримала кодову назву «Ставка». Агент радянської служби зовнішньої розвідки Павло Судоплатов, який за створеною легендою був представником існуючого в УРСР українського підпілля, спромігся увійти в довіру до провідника ОУН і 23 травня 1938-го передав йому коробку шоколадних цукерок із вмонтованим у неї вибуховим пристроєм.

Похований полковник Коновалець на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі. Над свіжою могилою його дружина Ольга сказала: «Він загинув за Україну. Продовжуйте те діло, за яке він умер!».

У 1941-у другий великий збір ОУН постановив щороку 23 травня відзначати День Героїв, приурочивши цю дату до трагічної події — вбивства Євгена Коновальця. Обумовлювалося також, що саме у травні пішли із життя «кращі сини України XX століття» Микола Міхновський, Симон Петлюра і Євген Коновалець.

26 липня 2024 року розпорядженням голови Одеської ОВА Олега Кіпера вулицю Леваневського в обласному центрі перейменовано на честь Січових стрільців — військового підрозділу Армії УНР, очільником якого був Євген Коновалець.

25 травня цього року на Національному військовому меморіальному кладовищі відбулася церемонія перепоховання провідника ОУН, полковника Армії УНР Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник. Тоді ж було оголошено, що Україна отримала дозвіл на перепоховання на Батьківщині й засновника та першого голови ОУН Євгена Коновальця, яке має відбутися найближчим часом.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,
голова Одеської обласної організації Народного Руху України.