Естафета митця і педагога

Ця обширна прелюдія до статті — своєрідне введення читача у подію, яка є знаковою у біографії Миколи Резніченка — кандидата педагогічних наук, члена НСХУ. Принагідно зазначу, що перше інтерв’ю з Миколою Івановичем вийшло з-під пера автора цих рядків під час його персональної виставки «Nu-line» з нагоди шістдесятиріччя художника і викладача-наставника («ЧН», 22.05.2014).

Ідейна натхненниця видання альбому-каталогу і модераторка презентації, докторка мистецтвознавства Ольга Андріївна Тарасенко наголосила на гуманістичних засадах творчості колеги, його «кордоцентризмі» (філософія Григорія Сковороди), яка протистоїть зовнішнім викликам деструктивних силам, що збурюють наше суспільство. Власне, цей новодрук продовжив серію одноформатних видань про викладачів «худграфу», започаткованих наставником. Це ще одне свідчення креативності художньо-графічного факультету, чиєму бекґраунду може позаздрити будь-який виш України цього профілю. Маю на увазі три ексклюзивні видання, присвячені художнику-графіку, педагогу й одному з наставників Резніченка — Вікторові Георгійовичу Єфименку. З ними можна було ознайомитися під час презентації, як і зі стендом альбомів та методичних посібників авторства самого винуватця події, підготовленим працівницями відділу мистецтв ОННБ — старшою біб-ліотекаркою Ольгою Барковською і провідною бібліотекаркою Сві-тланою Карачковською. А це — десятки видань, які не втратили актуальності й донині. Загалом же Микола Іванович оприлюднив у профільних виданнях близько 140 статей.

Альбом містить переважно графічні, а також живописні твори митця, демонструючи різноманіття технік, важливих у процесі практичного опанування студентами секретів образотворчої грамоти. Приваблюють панорамні пейзажі в техніці офорту як свідчення епічного погляду автора на первозданну й рукотворну природу, їх гармонійного співіснування. Микола Резніченко, уродженець Буджацького степу, великих просторів, зростав на лоні природи й тонко її відчуває. Укладачі каталогу зуміли показати творчість митця в концептуальній парадигмі, як культурологічне і філософське явище, коли прерогативи мистецтвознавця стають визначальними. Цікавими є графічні натурні зарисовки, частина яких створена під час «вечірнього рисунку», організованого свого часу В.Г. Єфименком. На відміну від конструктивного і досить жорсткого, з «дротяним» контуром рисунку наставника, у Резніченка лінія пластичніша, доповнена світлотінню, а рисунок виконує не стільки прикладну роль, а є жанрово самодостатнім. Для педагога надзвичайно важливо бути практикуючим художником, бо тільки так можна сповна передати свій професійний досвід і завоювати авторитет у молоді.

Особливості альбому-каталогу в своєму аналітичному виступі на основі відеоряду розкрив керівник проєкту Андрій Тарасенко, який дав детальну характеристику формальним ознакам видання і змісту творчості самого презентанта. Він наголосив на провідній ролі Миколи Івановича у час, коли той був деканом факультету, в ініціюванні та втіленні ідеї підготовки серії альбомів-каталогів викладачів закладу. Рівно десять років тому, в 2016-у, й почалася ця історія. Прикметно, що до цього процесу залучені й студенти-дипломники, які під керівництвом наставників розробляють макети видань і навіть реставрують деякі з робіт, зокрема В.Г. Єфименка та В.А. Гегамяна. Повноколірний каталог останнього — одного із засновників художньо-графічного факультету — вийшов у 2001 році з ґрунтовною статтею Ольги Тарасенко і був приурочений до посмертної виставки митця. Це ще більше актуалізує важливість підготовки саме прижиттєвих видань.

Отже, вихід чергового альбому-каталогу і його презентація — це щось значно ширше, ніж усвідомлення окремого індивідуального досвіду. Маємо справу з літописом закладу, який сьогодні зберігає лідерство і є єдиним в Україні подібного профілю, конкуруючи навіть з художніми. Однак не будемо занадто красномовними і самовпевненими, бо ж існують приховані процеси, результати яких із часом можуть змінити ситуацію. Наприклад, колега Миколи Резніченка і також учень Віктора Єфименка Юрій Валюк справедливо зазначив, що сьогодні, фактично, відсутні методичні напрацювання, подібні до робіт Миколи Івановича, а деякі його раритетні підручники стали майже недоступними. А це тривожний сигнал, який свідчить про певну втрату наступності, адже Резніченка свого часу «пішли» із закладу. І з такою безвідповідальною кадровою політикою ми, на жаль, зіштовхуємося постійно у будь-яких інституціях. Небажання чи побоювання говорити про це вголос посилюють бюрократичне свавілля.

Захід відбувся в камерній обстановці: були присутні колеги та колишні вихованці Миколи Івановича. Теплі привітання звучали з уст його учнів Наталії Лози, Лариси і Катерини Дем’янишиних, Ірини Свістунової і, звісно ж, доньки презентанта, Яніни Твердохлібової, яка відносно недавно обійняла посаду декана факультету.

«Якщо учень перевершує свого вчителя, то ця обставина лише радує, — резюмував Микола Резніченко. — Певна річ, тішить, що мої вихованці успішні як художники, отримують високі звання і відбулися як педагоги, перейнявши естафету викладання на «худграфі». Вони навчають розуміти форму, колір, композицію, мистецтво в цілому і вчать бути просто людиною».

Треба відзначити, що того ж дня відбулося ще кілька виставок «худграфівців» на інших локаціях міста, і такий збіг, вочевидь, зменшив представництво колег і студентів на цій презентації. Утім, організатори ставили трохи іншу мету — донести інформацію про видання до більш широкої і менш поінформованої аудиторії.

І насамкінець. Від імені господарів книжкового свята завідувачка відділу мистецтв ОННБ Тетяна Щурова привітала присутніх із знаковою подією і вручила авторам видання диплом переможця конкурсу виставки-форуму в номінації «Краща книга з питань мистецтва».

Володимир КУДЛАЧ.

НА СВІТЛИНІ: Микола Резніченко.
Фото Катерини ДЕМ’ЯНИШИНОЇ.