Станіслав СТРИЖЕНЮК. Псалми до послань святого апостола Павла

Послання святого апостола Павла до Коринтян — це не просто проповіді церковника, а філософські роздуми про значення кожної мови для свого і чужих народів.

Ми прочитали безліч поезій сучасних авторів про значення української мови для українців і не українців — громадян Незалежної України. Переважна більшість з них підкреслює «калиновість» і пісенність української мови, але не звертає уваги на її генетичне коріння.

Чи не через це ми одразу опиняємося в глухому куті «двомовності», яку сповідують недалеко-глядні політики, культурологи і, на превеликий жаль, деякі церковники, що знають Біблію лише однією мовою і заперечують її прочитання іншими мовами світу.

Візьмімо за приклад один із біблійних постулатів, перекладений двома мовами. Російською звучить так: «Кто не с нами, тот против нас». Українською: «Не з нами той, хто не поділяє наших поглядів».

Однією біблійною тезою скористалися більшовики на барикадах політичного протистояння, іншою — протистояння зняте, бо стосується лише поглядів людини, без ворожого протиставлення.

На жаль, і сьогодні, у час цієї страшної війни, яку розв’язала Росія проти України, мова є одним із аргументів застосування сили. Наш ворог заперечує наше право на нашу мову. А тому закликаю уважно перечитати послання святого апостола Павла до Коринтян. Зі свого ж боку про-поную поетичне переосмислення написаного у Книзі Книг.

Послання перше

Любов завжди напоготові
До мудрості зробити крок.
Даруйте дух чуттєвій мові —
Без мови скрізь сліпий пророк.

Послання друге

Слова чужі віддайте суддям,
В понять людських ввійшовши храм,
Бo мовний дух належить людям,
А чужина земна — не вам.
Бог — дух. Для нас земна дорога —
Лише духовна i одна.
I ми не розумієм Бога,
Бо в Нім — духовна таїна.
14. У церкві говоріть 
тільки зрозумілою мовою
Коли я мовою глаголю
Не однією — багатьма,
Я мудрість голосом неволю,
Коли в душі чуттів нема.
Людської й ангельської мови
Пустопорожні всі слова,
Якщо у слові — тінь любові,
А в серці — тиша гробова.
Тоді слова — овеча турма,
Як розум в вислові мовчить,
I голос — пустодзвонна сурма
Понад надгробками кричить.

Послання третє

Не випускайте слова всує,
Його отруїть лжеперо.
Пророче слово всяк почує
I на науку, й на добро.
Послання четверте
А в кого мова невідома,
Той сам в собі віщує всім:
У храмі, в натовпі i вдома,
Та не для душ людських — для стін.

Послання п’яте

У слові Божім — суть сама:
Нехай говорить, хто як може.
Коли ж пророцтва в тім нема,
То ні для чого слово Боже.
Хто нас глибинних слів навчить?
А пустоти в словах немає.
Лише пророк, коли мовчить,
Людей він мудрості навчає.
В пророцтвах вічно суть жива,
В камінні — мертві ідеали.
До нас доносять лиш слова,
Як люди храм побудували.

Послання шосте

Іржа зруйнує все. Лиш час
Від вас не сплине за водою.
Я — Бог. Коли прийду до вас
У дім ходою молодою,
Ви не почуєте життя
В іще не мовленому звуку,
Хоч я несу вам відкриття,
Користь, пророцтво і науку.

Послання сьоме

Бездушні речі мовлять теж.
Як здатен — мову ту простеж.
В бездушності нема ідей,
Але співа на вітрі гілка,
І зрозуміло для людей
Співають лютня і сопілка.
І, не впадаючи в огріх,
В речах бездушних слів немає,
Та можна зрозуміти їх,
Хто в звуках мовою співає.

Послання восьме

Як в сурмі звук не заклик сам собою,
Хто буде готуватися до бою?

Послання дев’яте

Отак, коли не зрозуміла мова.
Подія вас чекає випадкова.
Бо як без слів пізнати вашу волю,
Яка для дії в кожному жива?
Тоді собі шукайте вітру в полі,
Коли йому довірили слова.

Послання десяте

У світі безліч мов. Слова — то не полова.
В словах зернистий код у кожній мові є.
Бо слово не для слів i в долях націй мова
Несе в ріку життя призначення своє.

Послання одинадцяте

I коли я не знатиму значення слів,
Буду я між людьми наодинці.
Слів чужих зрозуміти ж бо я не зумів,
Як мене не збагнули чужинці.

Послання дванадцяте

Ti, що пильнують пpo дари духовні,
Всім зрозумілі, хоч i одномовні.
Їх храм — зі слів, а не з глевкої глини,
Допоки мова хоч одна жива.
Бо в храмі найсвятішім не цеглини
Тримають небо думки, а слова.

Послання тринадцяте

Коли звучить чужинська мова,
Одне на все життя затям:
Щоб зрозуміти силу слова,
Молитись треба тлумачам.

Послання чотирнадцяте

Коли молюсь я мовою чужою,
Мій розум — в сновидіннях, не зі мною.
Він спить іще у глибині печери,
Де дуновіння вітру ще нема,
I дух живий породжує химери,
I в кригу думку сковує зима.

Послання п’ятнадцяте

Ну, що ж — тоді я побратаюсь з рухом,
Співатиму й молитимуся духом.
Душа не скрижаніє від морозу,
I житиму не лиш самим в собі.
Тоді в словах прокинеться мій розум,
З людьми, щоб не померти при журбі.

Послання шістнадцяте

Бо як благословлятимеш лиш духом,
Твій голос не дійде до поколінь.
Не поведе проста людина й вухом
Й не зможе вдячно мовити: «Амінь».
В людини ти ж тлумацтва не попросиш,
Вона ж не знає, що ти проголосиш.

Послання сімнадцяте

У вдячності потрібно мисль тримати,
Щоби себе у інших будувати.
Послання вісімнадцяте
До Бога тим найвища є любов,
Коли за всіх ти знаєш більше мов.

Послання дев’ятнадцяте

П’ять слів своєю мовою у храмі
Цінніші, ніж спокутувати гріх,
Ніж ворох слів, що не належать мамі,
А чужомовцям недругів твоїх.

Послання двадцяте

Братове, вибирайтеся з пітьми!
Не будьте вічно розумом дітьми.
Бо мудрість — це не сіло і не впало,
І скільки б ви не зморщували лоб,
Ніколи людство в світі досконалим
З світоглядом дитячим не було б.

Послання двадцять перше

У мовах інших — інший і закон.
І то не стародавній забобон.
Хоч я і Бог у вірі одержимий,
Та я постійно думаю одне:
Коли глаголю мовами чужими,
Хто ж зрозуміє в мудрості мене?

Послання двадцять друге

Не можна розуміти безголово,
Що в мудрості було спочатку слово.
Невіруючим знадобиться мова,
Бо що здійсниться — прахом не мине.
А віруючим — для пророцтва слово,
Бо кажуть, хто не сіє, той не жне.

Послання двадцять третє

Як віруючі всі зійдуться в храми
І заговорять різним словами,
І увійдуть до храмів ще й сторонні,
Й почують невідомі їм слова,
То й в гамірному вигукнуть полоні:
— Біснується — не молиться братва.

Послання двадцять четверте

Коли зійдуться в храмах всі пророки,
Невірні не позбудуться мороки.
Як зрозуміть невіруючим людям,
Що праведність, а що на світі гріх?
Їм видасться, що їх пророки судять,
Хоч у пророків тьма проблем своїх.

Послання двадцять п’яте

Псалми псалмами, ніби сни у руку,
Вони несуть у мові і науку.
То що ж, коли ви сходитеся, браття,
З’ясуйте все, збудуйте й об’явіть:
Бог справді з вами не лише розп’яття.
І в таємниці Боговій живіть.

Послання двадцять шосте

Науку, браття, маєте і мову.
Спрямуйте все це на світобудову!

Послання двадцять сьоме

Коли говорять мовами чужими —
По двох, по трьох — уважним будь слухач,
Найголовнішим з’явиться між ними
Твій побратим. Бо він — перекладач.

Послання двадцять восьме

Коли чужою мовою хто вчить,
Нехай у храмі Божому мовчить
І хреститься з чола і до плеча —
Тоді не треба перекладача.

Листопад — грудень 2006 року.