Отакар ФОЛТИН: Європейська армія вже є, вона називається ЗСУ

Про його особисту позицію свідчить український прапор, який можна побачити в одному з вікон комплексу Празького граду — у вікні його кабінету. Утім, інтерв’ю відбулося не в кабінеті, а в президентській бібліотеці, якою також користувався перший президент Чехословаччини Томаш Гарріг Масарик (до речі, саме він заснував Військову канцелярію у 1919 році). На почесному місці в бібліотеці — фотографія чеського добровольця Карела Кучери, який віддав своє життя за свободу України й від президента Петра Павела отримав державну нагороду за героїзм у бою.

Ми говорили про те, як українці борються за європейські цінності, що Україна є невіддільною частиною архітектури європейської безпеки, про деградацію Ро-сійської імперії та її відчайдушні спроби зупинити процес занепаду, а також про те, що для співрозмовника означає 24 лютого.

— Пане полковнику, ще рік тому ви працювали урядовим координатором зі стратегічних комунікацій, звільнилися восени 2025-го. Відповідного відомства (а отже і посади урядового координатора зі стратегічних комунікацій) більше нема. Прем’єр-міністр Андрей Бабіш заявив, що Чеська Республіка цього вже не потребує, хоча саме він і вирішив створити його у 2021 році, коли очолював уряд уперше. Чи вважаєте цю роботу важливою? І які інституції сьогодні займаються цією проблематикою?

— Стратегічна комунікація — це координація слів, діяльності та власне дій відповідних державних інституцій. Це означає — якщо розглядати, що повинна робити держава, — є принаймні дві сфери, де держава ніколи не може передати свою відповідальність неурядовим організаціям, — комунікації та війна. Приватним або некомерційним структурам можна частково залишити, наприклад, соціальну сферу чи охорону здоров’я, іноді це працює краще, іноді гірше. Але це точно не стосується стратегічних комунікацій і безпеки. На жаль, у нас бракує волі роз-в’язувати проблеми безпеки.

Скасувавши структуру стратегічних комунікацій, держава відмовилася від ціннісної комунікації. У мене було дуже мало часу на посаді, тому я бачив головне завдання у формулюванні саме цінностей, на яких стоїть ця держава. Це було неважко, бо у нас вони записані в конституції: свобода, гідність, справедливість і співчуття.

Це, по суті, ті самі цінності, за які Україна бореться сьогодні проти російської агресії й за які виступає кожна вільна держава.

Якщо ми не сформулюємо ці цінності та не будемо захищати їх публічно, ми їх забудемо. Українці їх ніколи не забудуть, бо зараз вони за них проливають кров. Нам, на щастя, не доводилося протягом тривалого часу проливати за них багато крові, тому ми трохи про них забули і втрачаємо волю захищати їх.

Зрозуміло, що є політичні сили, які віддають перевагу короткостроковій егоїстичній по-літичній вигоді, і для них захист цінностей не цікавий...

— Думаю, чехи з їхньою історією мають ці цінності у своїй ДНК?

— Кожна порядна людина має їх у своїй ДНК. Річ у тім, чи можемо ми визнати, що коротко-строкова вигода не може бути важливішою за довгостроковий сенс життя. А цей сенс, окрім іншого, полягає в тому, щоб бути чесною людиною. Це означає, що не можна бути пасивним, коли сильніший нападає на слабшого: чи у повсякденному житті, коли чоловік нападає на слабшого, чи геополітично, коли мафіозні покидьки кремлівського режиму нападають на меншу Україну. У момент, коли слабший стає об’єктом атаки сильнішого, не можна залишатися пасивним.

— Ми зустрілися на демонстрації на підтримку України з нагоди четвертої річниці початку повномасштабного російського вторгнення...

— У мене день народження 24 лютого — день початку кінця Російської імперії.

— Ого! Чи маєте ви останніми роками особливі побажання на день народження?

— Я хотів би отримати подарунок у вигляді краху мафіозного режиму в Кремлі.

— Гадаєте, вона може розпастися фізично?

— Не знаю, чи відповідає чиїмось інтересам, щоб Росія розвалилася, але кожна порядна людина зацікавлена в тому, щоб Росія програла.

— Якби війна закінчилася завтра, чи зникла б загроза з боку Росії? Сьогоднішніх дітей та молодь виховують у мілітаризованому стилі, з позицією, що Україна — ворог, Європа, НАТО — вороги...

— Звичайно, загроза не зникне. Фанатичне населення, в якого значною мірою промиті ро-сійською пропагандою мізки, стає пасивним пособником агресії, а це переросте в розчарування, яке, своєю чергою, становитиме загрозу безпеці для навколишніх країн.

Росія потребувала б пройти тим самим процесом денацифікації, яким пройшла нацистська Німеччина після 1945 року. Але з Росією цей варіант не можливий, бо умовою для цього випадку була окупація, а Росію не можна окупувати, це занадто велика країна, з військового погляду це неможливо. Та ніхто й не планує цього робити. Водночас дуже ймовірно, що Росія на цей момент уже вигнала, ув’язнила або вбила всіх вільнодумних людей і не має достатньої кількості еліт, щоб керувати державою виважено. Тож після поразки Росії важко уявити собі сценарій, який би не був небезпечним — як для навколишніх країн, так і для самої Росії.

Утім, у Росії досі живе багато вільних і сміливих людей. Чеська Республіка має гарний спосіб розрізняти «росіян», до яких належать Анна Політковська, Борис Нємцов, інші порядні лю-ди, і «русню» — це Путін, Лавров і вся банда злочинців у Кремлі. У Росії досі достатньо росіян, але, на жаль, багато рус-ні. І цим хлопцям треба буде вдаритись об стіну, щоб усвідомити, що вони спричинили і що підтримали.

Після Оксамитової революції президент Вацлав Гавел відповів американцям, які запитали, що вони можуть зробити, щоб допомогти Чехословаччині вирватися з-під впливу Радянського Союзу: допоможіть Росії. Що було зовсім не поганою ідеєю...

— Сьогодні дедалі більше говорять про те, що це не «війна Путіна», а війна Росії та її громадян проти України...

— Найбільшими жертвами російського імперіалізму є самі росіяни. Ми дуже часто кривдимо росіян, відмовляючись визнати, що в деяких речах вони «найкращі у світі». Історично росіяни є найкращими у вбивствах і тортурах самих же росіян, найбільше росіян вбили саме росіяни, що є трагедією цієї нації. Вони не хочуть про це говорити, бо своєю пасивністю розділили відповідальність за злочини режиму. Але тепер не на часі з цим боротися. Спочатку вони мають зазнати гіркої поразки, і лише тоді ми зможемо говорити про те, як дати Росії шанс стати вільною країною. Зараз мені це байдуже, спочатку я хочу бачити вільну Україну з її звільненими територіями, а ось коли Україна та Європа будуть у безпеці, ми зможемо говорити про те, як допомогти Росії стати нормальною країною.

— Ви не раз говорили, що Чеська Республіка робить для України занадто мало, а чехи роблять багато…

— Ми — одні з найгірших у Європі, коли йдеться про виконання наших зобов’язань перед НАТО, і ми точно нижче від середнього рівня в тому, що даємо Україні. Фактично, майже нічого. Але ми, мабуть, найкращі в Європі в тому, скільки окремі громадяни добровільно жертвують Україні. Що багато говорить про нас: наші стосунки з державою специфічні, але коли йдеться про допомогу слабшим, величезна кількість людей здатна допомогти інди-відуально. І це добре.

— У Чехії є ті, хто не розуміє чи не хоче розуміти, що насправді відбувається. Яку роль у цьому відіграє російська пропаганда та дезінформація? Росія не цурається й саботажу…

— У 1980-х роках, під час занепаду Радянського Союзу, їхній вплив був обмеженим, але ніколи повністю не зникав. Після приходу до влади Володимира Путіна у 2000-у він знову значно посилився, а з 2007—2008 років став дуже інтенсивним і посилюється.

(Далі буде)

Ольга ТАНАСІЙЧУК.