Пам’яті Олександра Шекери

Олександр Шекера — корінний одесит. Народився 8 серпня 1938 року на Молдаванці у простій робітничій сім’ї, яка, як і всі у ті часи, жила бідно. А через три роки прийшла війна, на якій безвісти зник батько: похоронку отримали аж у 1945-у, могили так і не вдалося розшукати. Сім’я вижила завдяки зусиллям матері, яка не жаліла себе заради двох дітей.

Після закінчення семи класів, коли Олександру ще не було й 16, довелося іти працювати, щоб допомагати матері. Влаштувався учнем слюсаря на «Поліграфмаш», а середню освіту здобував у вечірній школі.

Так почалася трудова біографія Олександра Шекери. На «Поліграфмаш» він повернувся і після трирічної служби в армії, й працював там доти, поки його не звабили творчою роботою в майстернях інституту ім. Ломоносова. Та не надовго, бо вже заочно навчався в Московському полі-графічному інституті, який закінчив у 1968-у. Того ж року прийшов на роботу у газетне видавництво «Чорноморська комуна», звідки й пішов на пенсію у 2000-у.

Спочатку був майстром механічного цеху, потім став головним механіком, нарешті — головним інженером. На його плечі значною мірою лягли проблеми переведення друкарні і редакцій газет з Пушкінської, 32 у сьогоднішні приміщення видавництва «Чорномор’я» на площі Бориса Дерев’янка, 1. Впоралися. Спочатку запустили друкарський цех, а в 1975-у в нову будівлю перебралися технічні служби і колективи редакцій. При цьому жодного разу не було зірвано графіку друку чотирьох на той час одеських газет, які виходили п’ять разів на тиждень.

У 1987 році Олександр Іванович Шекера став директором видавництва «Чорноморська комуна». Незважаючи на те, що підприємство було у прямому підпорядкуванні обкому КПРС, його призначення не мало під собою ніяких політичних мотивів, бо тоді на виробництві ще цінували спеціалістів і професіоналів, а керівників добирали за їхніми діловими якостями. Під керівництвом О.І. Шекери одеське газетне видавництво стало найбільшим на півдні України, друкувало мільйонні тиражі центральних, республіканських і місцевих видань.

Коли у 1991 році газети позбулися партійного диктату і стали самостійними суб’єктами гос-подарювання, директор видавництва Олександр Шекера прагнув допомогти кожному редакційному колективу стати на ноги і вижити в умовах ринкової економіки. Одночасно під його керівництвом відбувалося вдосконалення технологічних процесів на підприємстві й освоєння комп’ютерних технологій.

О.І. Шекера ніколи не забував, що головний на виробництві — рядовий трудівник. Був час, коли трудовий колектив видавництва налічував понад 600 людей, на підприємстві працювали їдальня і медпункт. Завдяки власному будівництву поліграфісти в Одесі добре забезпечувалися житлом, а останній будинок, у якому працівники видавництва одержали пільгові квартири, Олександр Шекера разом зі своїм другом і заступником з будівництва Анатолієм Дойчевим (нині вже покійним) здали в останні роки ХХ століття.

О.І. Шекера пішов з посади директора видавництва не тому, що не зміг працювати. Навпаки, у нього були великі плани щодо впровадження сучасних технологій у газетному виробництві, підготовлені технічні та фінансові розрахунки. Але часи стали іншими, перестали цінуватися ділові якості керівників, на перший план вийшли знайомства, кумівство і готовність служити своєму патрону. Олександр Іванович миритися з таким не міг.

Вийшовши на пенсію, колишній директор майже чверть століття щотижня бував у видавництві, щоб побачитися з колегами, комусь допомогти, щось порадити, переглянути щойно віддруковані газети. До останніх днів він продовжував переживати за справу, якій віддав усе життя.

Щирі співчуття рідним і близьким покійного.

Світлу пам’ять про Олександра Івановича Шекеру ми назавжди збережемо у наших серцях.

Царство йому небесне.

Друзі і колеги.