Війну розпочав Трамп, а страждає Європа

Трамп, здається, припустив, що, як і у Венесуелі, усунення вищих політичних та військових керівників Ірану – насамперед верховного лідера Алі Хаменеї та таких фігур, як Алі Ларіджані – повалить або нейтралізує режим за одну ніч. Коли ж Іран натомість відповів закриттям Ормузької протоки й атаками на критичну інфраструктуру по всьому Близькому Сходу, Трамп миттєво опинився у війні-трясовині, без чітко визначених цілей і без стратегії, окрім видавання бажаного за дійсне.

Вкотре сувора, безжальна реальність Близького Сходу наздогнала американського президента, який пішов на війну з ілюзією всемогутності США. Іранський режим не тільки виявився стабільним, але й зумів розширити війну на весь регіон («заправку світової економіки»), отримуючи при цьому несподівані доходи від власного експорту нафти, який є одним із небагатьох вантажів, що досі проходять через протоку. У результаті американо-ізраїльська «вилазка» проти Ісламської Республіки переросла у глобальну економічну кризу та зіпсувала політичний настрій серед американських виборців напередодні цьогорічних проміжних виборів.

Іранський режим залишається міцно при владі і не має наміру здаватися. Вижити після повномасштабного наступу світової військової супердержави та регіональної домінуючої сили, зберігши при цьому 440 кілограмів високозбагаченого урану та свої ракетні й безпілотні можливості, було б безпрецедентним тріумфом.

Як і війна в Україні, війна з Іраном підкреслює триваючу революцію в технологіях та тактиці ведення бойових дій. Дешеві дрони, що масово виробляються і розгортаються за допомогою штучного інтелекту, тепер дозволяють менш потужним державам протистояти найсучаснішим і найдорожчим за-хідним та російським військовим технологіям. Принцип асиметричної війни, який призвів до поразки США в Іраку та Афганістані, зараз актуальний як ніколи: «У вас можуть бути годинники, але час у нас».

Європа, зі свого боку, як і раніше, наполягає, що війна Трампа – це не її війна. Але за межами Близького Сходу саме Європа зазнає найбільшого удару. Як і війна в Україні, ця відбувається на порозі Європи. Подобається це європейцям чи ні, вони втягнуті в неї. Тривала дестабілізація на Близькому Сході вплине на їхню безпеку більше, ніж на безпеку будь-кого іншого. На відміну від Китаю та США, Європа і східне Середземномор’я знаходяться в зоні досяжності іранських балістичних ракет.

Адміністрація Трампа вступила у цю війну, повністю ігноруючи уроки, які США винесли з Іраку та Афганістану, і не зробивши жодної спроби координувати свої дії з європейськими союзниками. Водночас ознаки того, що Америка відкликає підтримку України, стають неможливими для ігнорування.

З огляду на чергову небезпечну геополітичну кризу, що розгортається на її порозі, Європа опинилася в повній самоті. Європейці теж не повинні ігнорувати уроки минулого десятиліття. Справжня безпека вимагає вжиття необхідних заходів, щоб зробити Європу суверенною силою.

Йошка ФІШЕР,
міністр закордонних справ і віцеканцлер Німеччини у 1998 – 2005 роках.

Авторське право: Project Syndicate, 2025.