Мисленне древо Станіслава Стриженюка

Дід Іван збудував хату на самісінькому березі Богу, як шанобливо називали цю річку козаки. Прямісінько з обійстя можна було спуститися до води і закинути вудку. На околиці видно (та й чути звідти регулярні підриви) гранітні каменоломні, відомі не менше житомирських. Місце сили Правобережжя вітчизни. Місце краси. Природа ріднизни, енергетика саду і криниці на подвір’ї живили пам’ять, духовний стрій та фантазію письменника упродовж довготривалого творчого шляху, який вимірюється майже трьома чвертями століття.

Ріка і доля повели Станіслава на південь, до чорноморської столиці — Одеси. У голодні роки другої половини післявоєнних 40-х у місті було сутужно. Тож мати Явдоха-Євдокія порадила синові шукати дорогу до харчового технікуму. Але невисокий ладненький юнак вступив до спеці-альної середньої школи військово-повітряних сил. До слова, там у різний час навчалися майбутні космонавти Георгій Добровольський і Георгій Шонін. Однак, коли справа підійшла до льотної практики, мандатна комісія не допустила Стриженюка в небесні простори. Бо з’ясувалося, що батько Сава Іванович під час війни із західними фашистами потрапив під Харковом у полон, після визволення українських територій мав ще два роки перебути у трудовій армії на відбудові шахт Донбасу. Повернувся у Гайворон аж у 1946 році.

Небо, як і ймовірно космос, за-крили перед Стриженюком… Але режим не міг відібрати в юнака ані Чумацького зоряного шляху, ані місячних ночей літа чи зими, ані липневої голубіні небес над Гайвороном чи Одесою!

Станіслав вступає до Одеського політехнічного інституту. Здобуває фах інженера-хіміка. За державним скеруванням відпрацьовує на гірничому комбінаті у Казахстані. На цьому величезному підприємстві працювали переважно чеченці, примусово вислані з рідного Кавказу. А ще спецконтингент складали жінки з арештантського табору «Алжир» (Акмолинский лагерь жон изменников родины»).

На кожній зміні, в гуртожитку, на відпочинку молодий спеціаліст спостерігав макабричні аномалії сталінщини: зламані беззаконням долі, занапащені душі, заборони невільникам хоча б раз на рік побувати на вітцівських краях, навідати рідних. Що вже говорити про знедолених, коли молодого українця з Причорномор’я кадровик у першій бесіді жорстко попередив: про спецконтингент працівників він не повинен згадувати в листах, відправлених чи то рідним, чи однокурсникам по інституту.

Тож у такому напівгулагівському тиглі, в хімічно-інфернальній атмосфері гартувався світогляд, формувався характер Станіслава. Тож не випадково його невтримно покликали тамтешні місця, де сотню років тому відбував солдатчину в засланні нескорений Тарас Шевченко. В кількох поїздках на Мангишлак, на берег Аральського моря і лягли на папір перші поетичні рядки. Поет-початківець щось записував, щось тримав у пам’яті. Перегодом почав пересилати римовані спроби поету Володимирові Гетьману в Одесу. Той оцінював питому вагу строф і рядків, давав листовні поради.

З легкої руки Володимира Петровича вірші Станіслава Стрижинюка потрапила до Андрія Малишка, автора безсмертної «Пісні про рушник». Класик тепло привітав дебютанта у пресі. До слова, перші публікації новачка поетичного цеху з’явилися на сторінках газети «Чорноморська комуна» (попередниця нині сущих «Чорноморських новин»). А літератори-наставники настійливо кликали Станіслава повернутися в Україну.

Відчуваючи нестачу гуманітарних знань, обізнаності зі слов’янськими літературами, Стриженюк поступає в московський Літературний інститут. Разом х представниками колишніх радянських республік, молодими літераторами країн соціалістичної співдружності вчиться прониканню в матерію художнього твору, розумінню «кровоносної та нервової» систем поезії та прози, стилістичних і композиційних особливостей. Оволодіває навичками з руди життєвого досвіду, вражень, з пам’яті й підсвідомості алхімією слова творить самоцінні, енергоємні поезії.

У віршах Станіслава Стриженюка «смакує» поєднання образних паралелей і антитез, актуальних алюзій і парафраз. А у строфах соціальної адресації, публічного крою завжди чітко окреслена громадянська позиція автора.

Процитуємо повністю такий вірш:

В сум’ятті, невдоволений собою,
Їжачусь і неправді не корюсь,
Неначе гвинтик з лівою різьбою
Навколо вісі власної кручусь.
Кручусь чи крутять?
Хто це розуміє?
Кому така робота по плечу?
Кручусь…
А то і позахмарним змієм
Проти вітрів без напрямку лечу.
Куди летиш, - я слухаю, — роззяво,
Супроти всіх!..
Такий суворий крик
Тих, хто довічно вліво і направо
Штамповано вертітися привик.
Але іржа мій стрижень
Ще не зжерла!
Кручусь і поступ чую за витком,
Бо гвинт, давно різьбу 
в якому стерли,
У дошку забивають молотком.

Це твір не з розряду хрестоматійних, його не розбереш на цитати. Але він виразно засвідчує чаклунський, характерницький хист Стаса як поета: імпровізаційність, темпоритм (довжина) рядків, довірливість інтонації, прикметна розмовно-сповідльна стислість. Мені в пам’ятку та пора, коли почала побутувати фраза: «Характер нагадує гвинт з лівою різьбою». Це коли в металеве гніздо можна вкрутити стрижень, а вивернути чи послабити — зась. Такий інженерний винахід! Бувалий у бувальцях поет аксіому викладає в проєкціях минулого і сьогодення. В роки сталінщини людину порівнювано з гвинтиком, утилітарним виробом… Було? Аж 70 років існування «радянського союзу»! Автор висловлюється не від імені ліричного героя, а міркує від власного «я», моно, сперечається із самим собою і загалом («супроти всіх»!).

Притча про український характер, про доленосний вибір вкладена у 16 рядках з римованими наконечниками. А весь вірш суголосний із сьогоденням, з імперативами смертельної битви з рашизмом. Бо люди без національного стрижня, вольову різьбу котрих з’їдає зневіра, ждунецькі налаштування, пособництво, якщо і згодяться загарбникам, то в якості іржавих шурупів, які молотком чи обухом забиватимуть у гнилі підпорки приреченої на розпад ерефної імперії.

По здобуттю Україною суверенності й незалежності муза Стриженюка дедалі більше концентрується довкола політичної вогнетривкості суспільства, протиерозійних спрямувань в історико-соціальних аспектах. Серед його вершинних досягнень — поема «Судний день» про Івана Мазепу і його соратників, цикли про козацьких вождів і тогочасні столиці. В кожному разі поет віднаходить чи оприявлює одновекторну, волелюбну спрямованість. Двічі кращі твори Станіслава Савовича були висунуті на здобуття Шевченківської премії в галузі літератури. На Одещині є автори, які також по кілька разів (до чотирьох спроб поспіль) брали участь у конкурсі імені Кобзаря. Такий спортивний азарт завершувався номінаційним порогом, — бо нікому не дано підряд щороку створювати масштабний і художньо-цілісний книжковий контент. Різниця у майже пів століття між двома стриженюковими номінуваннями в конкурсі свідчить про здатність тримати творчу форму на піковому рівні.

Стильова лапідарність, метафорична гущина поетичних строф Стриженюка вражає не лише в окремо вибраному, процитованому вірші. Це аверсний, медальний бік його творчості. Він послідовно демонструє вміння відштовхуватись від позірно-побутових спостережень, буденних явищ і «злетіти» на висоту філософських узагальнень, в асоціативній спіралі розгледіти життєві контрасти і непередбачуваність висновків.

Наш земляк після рубіжного міленіуму видав три збірки у жанрі малих віршованих форм — епіграм, пародій, шаржів, стислих до афористичного формату притч. В «Екслібрисах» (2001 рік), «Колегіумі» (2008-й) і томику мініатюр «На круги своя» (2022-й) ці самоцвітні 2-4-рядкові розсипи складають паноктикум гумору, сатири у майже трьох тисячах зразків. Бенкет гострослів’я, іронії та сарказму, на якому вдячний читач знайде пригорщі родзинок для ювілейних тостів чи привітань. Посмакуймо:

Вади

Повсюди видно вади влади,
Як громадяни мовчазні:
В країні — крупні казнокради,
І тільки власники дрібні.

5.04.2013.

Дух

Ні! Дух землі,
Як сила нації,
Не має жити
В еміграції!

15.07.2013.

Дим

Дим Вітчизни очі виїв,
Спогад серця не зігрів.
Боже, склався творчий Київ
З поетичних хуторів.

17.07.2013.

Сімейна логіка

Усім сімейна логіка відома:
Як люблять десь —
То ненавидять вдома.

Творчість

Дрібніє зло, як світ — 
любові повен!
В граніті чути голос вищих сфер, —
Прислухайся — 
і зазвучить Бетховен,
А придивись — і несліпий Гомер.

Мудрість

Верховна Рада прогресивна? —
Якби ще мудрість колективна,
Щоб із народом спілкуватись.
Буває в мудрості зима…
А звідки колективній братись,
Як поголовної нема?!

10.06.2012.

Тренд 2007

По Одесі бродять лихі вісті:
Порт — на продаж.
Флот давно помер.
А сама Одеса — передмістя,
Центром нині — Сьомий кілометр.

Автограф

Писав без мислі та невміло
Свого життя сумний щоденник.
Щоб всім писати закортіло,
Автографом значив: 
«Письменник».

Джерела

Живе ріка — допоки є джерела.
А логіка прогресу не проста:
Трагедія, коли загинуть села, —
Пустелями обернуться міста.

Мораль

В усі часи історія фатальна,
Коли в народу влада аморальна.

Погляди

Якщо ми в поглядає єдині,
І все у всіх — напополам,
В цей час залегше і людині
У випробах війною — разом нам.
І в цьому вся житейська повість,
Як не заснули честь і совість.

Зроси і з води, колего, земляче, трудівниче!

Дякую за дружбу, яка і у воєнну пору, в години блекаутів «носить в вулик Батьківщини на свічку — віск, на хміль життя — меди!».

Анатолій ГЛУЩАК.