Жінка, яка пробуджує світ!

Над всіх старших найстарша Правда, брате.

Авторка не описує зовнішності героїні, але вказує, що навіть рідні боялися погляду її очей. Особистого щастя з коханим Долоном вона не зазнала, бо «... вбили щастя наше тії очі холодними і твердими мечами».

Кассандрі ніхто не вірить, навіть рідні. Таке покарання несе вона від бога Аполлона: «Хто їй вірить? Ніхто з людей».

Та героїня гордо несе свій хрест — говорити людям правду, пророкуючи майбутнє.

В образі цієї жінки приваблює не лише її чесність, а й волелюбність та гострота розуму. Вона не хоче жити по неволі, коли її сватає цар Ономай:

Не личить їй десь по неволі жити,
Хоч би й царицею.
І якими ж мудрими та повчальними є її слова, які визбируємо у діалогах:
Дурно не дає дарунків ворог.
Герой користі не шукає зроду.

Пророцтва головної героїні завжди збуваються. Елліни, подолавши Трою, залишають її живою та беруть із собою, щоб використати дар віщунства. Але Кассандра не зрадниця свого народу і не йде на ницу згоду, відповідаючи ворогам: «…я вмію все, окрім пророкування».

Сповнений глибокої мудрості й образ дав-ньоєврейської пророчиці Тірци із драматичної поеми «На руїнах». Ходячи по руїнах розбитого Єрусалима, вона пробуджує дух людей та спонукає їх до дій. Коли питають, що робить, відповідає: «Людей буджу». Її слово має надзвичайно велику силу, адже багатьом вселяє віру.

Жінкам Тірца радить продовжувати прясти, чоловікам — засівати землю, не чекаючи, що хтось засіє, бо:

Лежачим краю рідного немає,
Чий хліб і праця — того і земля.

Хтось дослухається до її слів і йде робити корисну справу, а хтось сумнівається, як, наприклад, чоловік з арфою. Розлючена Тірца кидає музичний інструмент співця в річку, дорікаючи слабодухому словами:

Добудь нові слова, новії струни,
Або мовчи — могили не співають.

Жінка закликає кожного пробуджуватися та не падати духом, бо:

Хто раб? Хто подоланий? Тільки той,
Хто самохіть несе ярмо неволі.

Вона будить старця від «камінного сну байдужого раба». А на питання «нащо маю я вставати?» відповідає:

Для праці! Для поради! Для життя!
Щоб сонце не зійшло в твоїм лінивстві,
щоб час визволу не застав тебе
у сні ганебнім, соромнім безділлі.

Тірца, як і Кассандра, володіє даром пророцтва. Їх обох вороги хотіли підкупити. Але Тірца має гордість та незламність духу: «Ні», — відповідає їм.

Багато мудрих настанов дає вона людям, вселяючи надію:

Час братися до іншої сівби
І ждати нових жнив.

Тірца — жінка, яка має сильну віру та волю. Вона розуміє, що слова оживають тільки там, де є сила духу, але «в плохих вустах безсило шелестять». Її «благословенне слово, що гартує» залишається надовго в пам’яті читача.

Міріам із драматичної поеми «Одержима» показує свою жертовну любов. З усіх героїнь вона має найбільш загострені почуття до правди та справедливості, любить Месію як найвищий ідеал. Її любов безкорислива. Писала цей образ Леся Українка біля смертельно хворого Сергія Мержинського.

Міріам ненавидить ворогів та негідних учнів Месії, не терпить лицемірства:

… бо я любить не вмію ворогів.
О, кожний тихий усміх фарисея
для мене гірш від скорпіона злого.

Її обурює байдужість людей, за яких Месія віддав життя.

Кассандра, Тірца, Міріам — жінки, яких об’є-днує правдолюбство. Та й сама Леся Українка мала таку рису характеру.

У драмі «Камінний господар» героїня Анна не така, як усі жінки. Перед Дон Жуаном усі відразу втрачають розум вже після перших слів залицяння. Анна ж виявилася сильнішою, отримала справжній тріумф жінки над спокусником й ошуканцем. Вона, смілива та горда, змогла підкорити самого Дон Жуана.

Зовсім не схожою на інших героїнь є Оксана з драматичної поеми «Бояриня». Сповнена любов’ю до боярина з українців Степана, вона, козачка, покидає рідну Вкраїну та їде з ним до Москви. Але любов без волі стає мукою. Оксана не може спри-йняти лад і порядки іншої країни. Її дивує та дратує згодом усе. В неволі гине її душа, бо

...не ростуть квітки в темниці.

Описуючи добу Руїни, авторка показує, як чоловік Оксани стає улесливим і витанцьовує гопака перед царем. Волелюбна душа жінки гине.

Коли ж Степан, перечекавши смутні часи в Україні, хоче повернутися на батьківщину, вона йому з докором говорить різку правду, ніби ріже ножем:

А я дивую, ти з яким лицем
збираєшся з’явитись на Вкраїні!
Сидів-сидів у запічку московськім,
поки лилася кров, поки змагання
велося за життя там на Вкраїні, —
тепер, як «втихомирилось», ти їдеш
того ясного сонця заживати,
що не дістали руки загребущі,
та гаєм недопаленим втішатись.
На пожарині хочеш подивитись,
чи там широко розлилися ріки
від сліз та крови?..

Найпоетичнішим жіночим образом у творчості Лесі Українки, що символізує вічну весну, красу та духовність, є Мавка із драми-феєрії «Лісова пісня». Це одна із найтендітніших, найніжніших, найглибших жіночих героїнь. Її чуттєва душа пробуджується навесні від звуків сопілки. Зачарована грою Лукаша, в її серці зароджується любов. Музика для неї говорить про важливе:

Твоя сопілка має кращу мову,
Заграй мені, а я поколишуся.

Мелодія сопілки сповнює серце любов’ю:

Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає білі груди,
серденько виймає!

І для Мавки найважливіше слухати своє серце. Лукашу вона каже:

Цить! Хай говорить серце...

Вона першою йому зізнається в любові, бо вважає:

Чи ж то ганьба,
що маю серце не скупе, що скарбів
воно своїх не криє...

Та Лукаш не дослухався до свого серця і втратив любов, а з нею — і себе. Без любові гине й тендітна душа лісової дівчини. Але Мавка має в серці те, що не вмирає...

Образ Мавки зачаровує своєю легкістю, світлістю, тонкою натурою і залишається одним із найулюбленіших серед читачів.

Кассандра, Тірца, Міріам, Анна, Оксана, Мавка... Визбируючи цитати героїнь, можна створити спільний образ сильної жінки, яка несе особливу місію.

Усіх жінок поетеси об’єднує любов до волі, загострене відчуття правди, світлий розум та сильний характер. У кожному образі присутні риси й самої авторки. У характері Лесі Українки була велика сила волі та цілеспрямованість. «Хіба тільки яка диявольська сила мене затримає, коли я не дійду свого», — читаємо про письменницю в дослідженнях Бориса Степанишина «З мозаїки особистості Лесі Українки». Про невсипущу працьовитість свідчать її слова: «Перед собою маю роботи без кінця, не маю коли і вгору глянути».

Леся Українка відкриває своєю творчістю новий розділ в українській літературі, де перед нами виступає нова українська жінка-європейка. «Зніміть з мене ганебну назву азіата — вона мені душу гнітить: я європейка!» — читаємо в одному з її листів.

Як пише Євген Ненадкевич, «ця передова європейська і нова українська жінка сказала нове слово про жінку в нашій літературі». «Самостійна індивідуальність, цінна внутрішнім багатством душі. Воля — найдорожчий скарб Лесиних жінок».

І до сьогодні жіночі образи з творів Лесі Українки несуть особливу місію — пророкують і говорять правду, застерігають від ганебного, вчать бути цілеспрямованими й сильними духом! Вони дивують і зачаровують своєю внутрішньою силою та пробуджують світ.

Ірина ТОМА,
членкиня НСПУ.