№ 37 (22564) четвер 25 вересня 2025 року

З виступу Володимира Зеленського під час засідання високого рівня Ради Безпеки ООН

Маємо визнати: увага світу до ООН слабшає. Організація має дедалі менший вплив, і надто часто відчувається брак реальних рішень щодо фундаментальних питань.

Саме про це ми маємо говорити сьогодні — про інструменти, які, на жаль, зараз не працюють. Але вони запрацюють, я впевнений, вони запрацюють, якщо ви діятимете активно, якщо ми діятимемо активно. Адже головний інструмент — у ваших руках.

У минулі вихідні, 20–21 вересня, на Одещині з першосвятительським візитом побував предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

У межах візиту блаженнійший відвідав один з одеських медичних закладів, де лікуються українські військовослужбовці. Він поспілкувався із захисниками, благословив їх і висловив вдячність за мужність та жертовність у боротьбі за свободу України. «Ваша стійкість і відданість — це приклад для всього нашого українського народу. Ми молимося за ваше швидке одужання і перемогу України», — зазначив митрополит Епіфаній.

23 вересня по завершенні двосторонньої зустрічі з президентом США Дональдом Трампом на полях Генеральної Асамблеї ООН Президент України Володимир Зеленський провів пресконференцію, на якій розповів про деталі переговорів.

«Главред» (https://glavred.net) зібрав основні заяви Президента України щодо війни РФ проти нашої держави та зміну позиції Дональда Трампа.

Звернення Ініціативної групи «Першого грудня»

Війна значно прискорила соціальні зміни у нашому суспільстві, однак далеко не завжди у кращий бік. Період масового патріотичного ентузіазму минає. В країні щораз більше промовляє пріоритет особистих інтересів над громадянським обов’язком.

Ми бачимо у соцмережах, як поширюється в суспільстві непримиренна ненависть до інакодумців, до прихильників одного чи другого лідера, до кожного, хто спіткнувся. Не має значення, що це, зокрема, стараються путінсько-сурковські тролі, головне — що ця хвиля розбрату втягує й декого з нас, і ми залюбки в неї пірнаємо, втрачаючи найважливішу передумову нашої перемоги — єдність.

Десять років тому, 29 серпня 2015-го, відійшла у засвіти відома на Одещині та в усій Україні правозахисниця Ганна Василівна Михайленко (Смолій). Більша частина життєвого шляху цієї мужньої жінки пов’язана з боротьбою з окупантами: перші десять років — з поляками і майже пів століття з перервою — з російськими «визволителями». У цій боротьбі їй довелося звідати допити, тортури, переселення, каральну медицину. Однак спроби катів були марними. Зокрема й завдяки підтримці українських патріотів — як в самій Україні, так і за кордоном. До останнього подиху пані Ганна невтомно боролася за утвердження незалежності рідної держави.

Народилася вона 30 квітня 1929 року в селі Михновці, що на території сучасної Польщі, у великій сільській родині, в якій було семеро дітей. Батько Василь брав участь у Першій світовій війні, був у російському полоні в Середній Азії. Після жовтневого перевороту в Росії повернувся додому, але перебував під наглядом польської поліції. Старшого брата Ганни в 1940-у заарештували більшовики, другий загинув при спробі перетнути кордон. Старша сестра за зв’язки з УПА відбувала 10 років покарання в Сибіру. Після повернення у 1944-у радянської влади й самій Ганні довелося міняти місце проживання, щоб закінчити школу.

У 1950 році, за договором СРСР з Польщею про обмін територіями, українців з її рідних Михновців переселили на Одещину — в село Агафіївку тоді Любашівського району. Через нестачу коштів була змушена перевестися на заочне відділення й викладати німецьку мову в Агафіївці. Ганна в цей час уже навчалася у Львівському вчительському інституті іноземних мов. Усі переселенці були під пильним наглядом КДБ, молоду вчительку неодноразово викликали на «бесіди».

Один із найавторитетніших істориків України, професор Українського католицького університету Ярослав Грицак і голова правління Громадянської мережі «Опора» Ольга Айвазовська в новому випуску відеопроєкту «Сила вибору» поговорили про те, чому необхідні остаточний вихід з «русского міра» і євроінтеграція, чому Росія без примусу до змін буде постійною загрозою для України і що стало причиною антиукраїнських настроїв у Польщі. Окремо порушили питання, чому Кремль прагне знищити українських націоналістів.

— Ви неодноразово висловлювали думку, що для людства жити у стані війни природніше. Чим пояснити нездатність людської природи до порозуміння в мирний спосіб, особливо якщо говоримо про сучасний світ?

Відповідно до статті 36 Закону України від 09.07.2003 №1058 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії з ІІІ групи інвалідності.

Важливо! Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, зокрема в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб з інвалідністю, що настала в період проходження строкової військової служби або внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014-го за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), в особи, яка звернулася за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013-го по 30 квітня 2014-го, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013-го по 21 лютого 2014-го за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім’ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, — незалежно від тривалості страхового стажу у годувальника.

У вже далекому 2019 році британський письменник Нейт Вайт на запитання «Чому деяким британцям не подобається Дональд Трамп?» відповів не фактами й цифрами, а вишуканою сатирою. Його текст став справжнім літературним есе, де сарказм переплітається з тонким гумором, а іронія — з елегантністю. Вайт обіграв контраст між британською стриманістю, ввічливістю і смаком та образом Трампа як уособленням зверхності, нарцисизму й несмаку. Його відповідь читалася не як політичний аналіз, а як блискуча газетна колонка, у якій кожен абзац влучає точніше за будь-який аргумент. Автор зміг передати відчуття, які поділяли мільйони, але зробив це яскравіше й гостріше, ніж будь-хто інший.

Вайт зазначив, що Трампу бракує певних якостей, які традиційно цінуються британцями.

У межах одеського літературного фестивалю PORT (див. «ЧН» за 4 вересня) відбулася дискусія «Узбережжя свободи та літературний колоніальний міф», присвячена деконструкції стереотипів про Південний регіон як культурну периферію.

Учасники — філософ, есеїст, перекладач, доктор політичних студій, кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії та кафедри літературознавства й іноземних мов Києво-Могилянської академії, президент Українського PEN і голова управління Міжнародного фонду «Відродження» Володимир Єрмоленко; фахівець з менеджменту культури, культурної дипломатії, маркетингу і комунікації, генеральний директор Українського інституту, член Українського PEN Володимир Шейко; письменник, перекладач, видавець, розробник інформаційно-пошукових та аналітичних систем Антон Санченко — пропонували нові підходи до осмислення регіональної ідентичності. Модерувала розмову кураторка платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво», професорка Київської школи економіки, докторка філософських наук Оксана Довгополова.

У серпні 2025 року Європа і Середземноморський басейн зазнали наймасштабнішої посухи з початку спостережень, що свідчить про поглиблення кліматичної кризи, пише інтернет-журнал https://cikavosti.com.

Згідно з аналізом Служби зміни клімату ЄС «Коперник», від нестачі вологи постраждали 53% території регіону, що стало найвищим показником із 2012-го. Для порівняння, середній рівень посухи у серпні за останні 12 років становив лише 30,1%. «нинішня посуха — безпрецедентна за масштабами й наслідками», — йдеться у звіті AFP. Найуразливішими виявилися Східна Європа, Балкани та країни східного Середземномор’я.

Сьогодні, 25 вересня, свій 79-й день народження міг би відзначати Євген Васильович Боровик

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

        Тарас ШЕВЧЕНКО.

Село під боком в Одеси. Лиманський район (тоді була інша назва). Школа —не міська й не сільська. А в школі — синьо-жовтий прапор. Отак зненацька, як диво-птах, що залетів сюди з наміром тут-таки й залишитись…

Директор, заклопотаний своїм, директорським, коли йде кудись, не минає прапора. Душа співає, хода легка… Він зробив це! А далі — побачимо.

Вчителі — а це завжди різнорідна публіка — хто вголос, а хто пошепки: «Знову наш Боровик у центрі скандалу». А йому якраз того й треба: бути в епіцентрі, щоб закрутив його вихор подій. Друзі казали: перегнув. А він завжди знав, що йому робити. Так, діяти, не чекати, поки само зробиться, Україна випростується, вилюднює, скине з пліч імперську лахманину.

Одеська національна наукова бібліотека і факультет історії та філософії Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова запрошують на творчу зустріч з письменником, лауреатом Шевченківської премії Василем Шклярем.

Зустріч відбудеться 30 вересня о 15.00 в ОННБ (вул. Пастера, 13).

У суботу, 27 вересня, у Музеї української книги Бібліотеки Грушевського відкриється виставка «Кольорова весна» — нова персональна експозиція мисткині Ніни Федотової. У кожному її полотні звучить не лише колір, а й тиха, глибока розмова про внутрішній стан людини, що живе під тиском щоденних викликів.

Через абстрактні образи, символіку кольору та метафори авторка передає моменти з життя, переосмислені через призму внутрішніх трансформацій. Значна частина її творів присвячена жінці — її вразливості, чутливості та здатності до змін. У композиціях присутня делікатна межа між природним і штучним, буденним і винятковим. Художниця прагне надати глядачеві простір для особистих інтерпретацій, аби кожен побачив у її роботах власну історію.