Кобзарські сходини

Справді, кобзарювання є символом української культури, а його носії — кобзарі, виконуючи думи та акомпануючи собі на кобзі, бандурі чи лірі, століттями зберігали історичну пам’ять, національну свідомість та духовні цінності нашого народу. Не випадково у грудні 2024-го ЮНЕСКО офіційно визнало кобзарство всесвітньою нематеріальною культурною спадщиною людства.

Традиція проведення «Кобзарських сходин» зародилася минулого року за ініціативи В’ячеслава Бондаря і Максима Трубнікова. Тоді кобзарські пісні звучали в різних історичних місцях Одещини: на Куяльнику, де козаки заснували поселення після зруйнування Січі; на Шкодовій горі з козацьким цвинтарем Сотниківської січі, найстарше поховання якого датується 1791 роком; у парку імені Тараса Шевченка, що став головним осередком кобзарського співу.

Цьогоріч кобзарі, лірники та бандуристи розпочали сходини біля пам’ятника Іванові Франку, що на проспекті, який у 2024-у перестав бути Олександрівським і отримав назву Українських Героїв (Боже, як гарно!). Далі вони пройшли центральними вулицями до Міського саду. Їхні голоси, їхні думи знову повернули в міське життя дух ярмаркової культури, де музика завжди була не просто мистецтвом, а передусім — носієм пам’яті й знань.

Нині до Одеської кобзарської майстерні приєдналися представники Київського кобзарського цеху і Львівського кобзарсько-лірницького цеху.

В очікуванні автентичних майстрів на різних локаціях Міського саду виступали молоді талановиті бандуристи, що навчаються цього мистецтва в Одеській національній музичній академії ім. А.В Нежданової, Одеському фаховому коледжі мистецтв ім. К.Ф. Данькевича та в Одеському державному музичному ліцеї ім. проф. П.С. Столярського.

З яким захватом вони разом з глядачами, що зібралися до імпровізованої сцени біля ротонди у Міському саду, слухали розповіді учасників заходу — братчиків-цеховиків Миколу Товкайла (Переяслав, Київщина), Юрія Кочержинського (Мощун, Київщина), Ігоря Безвербного (Київ), Дмитра Радченка (Харків), Тараса Дороцького (Львів), Максима Трубнікова (Одеса)!

«Ми намагаємося відновити триєдність козацтва, чумацтва й кобзарства, які, до речі, дуже пов’язані з Одесою», — розповів фронтмен рок-гурту «Друже Музико», волонтер, учитель року-2022 в номінації «Мистецтво» Максим Трубніков. І далі процитував:

…Косіть, хлопці, і овес, та й поїдемо до Одес,
А Одеса — рідна мати. 
Не дасть нам загибати…

Це слова старовинної чумацької пісні, яка дійшла до наших днів. І, як ви бачите, топоніміка нашого міста. Звісно, до того співали ще про Хаджибей, співали про Коцюбіїв і співали, використовуючи оці музичні інструменти, які ви зараз бачите у наших руках. Це кобза, бандура, колісна ліра».

Максим згадав, що разом з київськими «колегами по цеху» учасники фестивалю провели лекції учням 8-х класів про традиції кобзарства. Тут ожила минувшина: презентували старовинні музичні інструменти, дали змогу кожному спробувати себе в грі на них і відчути живу енергію кобзарства.

Майстри народних музичних інструментів Юрко Кочержинський і Ждан Безвербний продемонстрували глядачам власноруч виготовлені кобзи й бандури, розповіли про основні породи дерев, притаманні кобзарській традиції, а Ждан ще й заспівав давні твори.

«Ми вдихаємо життя в старі кобзарські традиції, гуртуємось в цехи, власноруч робимо свої інструменти, вчимося старосвітської гри від справжніх носіїв традиції. Кобзарі називають цей спосіб навчання «живою кобзарською рікою», бо знання ніби перетікають, як води ріки, від учителя до учня», — наголосив Микола Товкайло.

Дуже сподобався присутнім виступ одного з наймолодших учнів Київського кобзарського цеху — талановитого 18-річного Дмитра Радченка, студента Києво-Могилянської академії.

«Наш ворог — одвічний. І пісні про нашу ідентичність звучали завжди. Це доводить, що ми маємо давню історію й мусимо берегти її надалі», — підкреслив Дмитро.

Логічним завершенням заходу, організованого ГО «Десяте квітня» у співдії з Одеською обласною державною адміністрацією, Державною службою України з етнополітики та свободи совісті, Агентством ООН у справах біженців в Україні, КП «Парки Одеси», став показ під відкритим небом фільму «Поводир» від кінорежисера, актора, продюсера, заслуженого артиста України, віцепрезидента, члена-кореспондента Національної академії мистецтв України Олеся Саніна, який і сам є лірником, братчиком Київського кобзарського цеху.

Одесити і гості міста заворожено дивились стрічку, в основу сюжету якої покладено історію про мандри радянською Україною американського хлопчика та українського сліпого музики напередодні та під час Голодомору, а також розповідь про розстріляний з’їзд кобзарів у Харкові в 1930-х роках.

З фільму також можна дізнатися дуже цікаві речі з життя сліпих музикантів: про їхнє бойове мистецтво — «костурець», про їхню таємну мову — «лебі-йську», про їхній специфічний танець — «кобзарську скакомку», про їхні цехи із гербом, казною і кодексом поведінки, що звався «Вустинські книги», про символи й знаки, якими вони послуговувалися.

Віриться, що саме такими спільними діями ми зможемо продовжувати давні традиції, творити сучасне й майбутнє.

Ярослава РІЗНИКОВА.