«Від предків донині — ми»

Авторка трьох поетичних збірок «Відлуння» (2020), «Ланіакея» (2021) та «Кров» (2025). Саме остання й удостоєна цьогорічної Франкової премії (див. «ЧН» за 4 вересня).

Друкувалася в альманахах «Лілія» (Хмельницький), «100 слів» (Харків), «З Україною в серці» міжнародного проєкту «Творчий світ», всеукраїнських журналах кращих учасників проєкту «LUMINOUS», альманасі «Стожари», антології поезії та прози XXI століття «PANTHEON найкращі» творчої майстерні «Pantheon» «Сторінками успіху», іспанському журналі «Сто жінок, які змінили світ», розважально-пізнавальному журналі одеських дитячих письменників «Барабулька».

Вікторія СЕРДЮК

* * *

Від щастя до горя — крок,
Від шторму до штилю — час,
Повітря один ковток — 
Людина посеред нас.
 
Від серця до серця — мить,
Від ночі до ранку — сон,
Душа від страждань щемить,
То савана в’ється льон.
 
Від слів до мовчання — крик,
Від волі до смерті — бій,
Коли настрій жити зник,
Тримайте незламний стрій.
 
Від квітів до яблук — мед,
Від батька до сина — вік,
Покличе сурма вперед,
Коли роблять з нас калік.
 
Від віри до глуму — кров,
Від предків донині — ми,
Врятує усіх любов,
Були б тільки всі людьми.

* * *

Думаю тихо, відверто,
Дещо несміло, наспіх:
Де ми приховуєм вперто
Справжню любов й щирий сміх?
 
Де в нас розбиті печалі,
Смутки намішаних снів,
Плечі, ланіти, коралі,
Слів і бажань ніжний спів?
 
Дихаю березнем з неба,
Трохи торкаючись хмар:
Де в нас застигла потреба
Крити у грудях ліхтар?
 
Де в нас невтомленні мрії,
Спогадів довгі мости,
Погляди діви Марії,
Сльози, молитви, хрести?
 
Дуже багато сумління,
Музика, проза, вірші,
Натяк на час воскресіння —
Все у безмежній душі.

* * *

Мамо, не чекай мене з війни,
Я піду за обрій з журавлями,
Стануть знову вільними лани,
Кине колос жито над полями.
 
Будуть діти чути уві снах
Не ворожий залп, а колискові,
Мамо, не чекай, я в небесах,
Як і інші призвані військові.
 
Де улітку зійде красний мак,
Там зустрів останнюю годину,
Як під час походу гайдамак,
Що пішов до бою за родину.
 
Будуть знову линути пісні
Від Карпат до Чорного Босфору.
І снопи в’язатимуть рясні,
Щоб занести хліба у комору.
 
Стануть на крило мої сини,
Донечка вплете в косу калину.
Мамо, не чекай мене з війни,
Я лежу в землі за Батьківщину.

Ірина ТОМА

На Дерибасівській

На Дерибасівській завжди людно –
Чи то у свято, чи то у будні.
Грає вино, піниться кава,
Гостям Одеса завжди ласкава.
 
Зранку вітає «Бонжур», «Гуд монінг»,
«Доброго ранку» і «Гутен морген».
А по обіді – «Привіт», «Ніхао».
Ввечері чуєш від неї «Чао».
 
І «Буна сара», й «Салям алейкум»…
І азіатка, і європейка.
Різні смаки та різні манери.
Тут відчиняє в Оперний двері,
 
Там поведе до Міського саду,
Чашу з фонтаном зустріне радо,
Дивний стілець із бронзи покаже,
Гордо пройдеться модним Пасажем.
 
Вона сучасна і поза часом,
Разом мандрує із Дерибасом.
Вона і леді, й мадам… Осанна!
Вона українська гостинна панна!

Дмитро ШУПТА

Крилата пісня

Тверда, міцніша булата,
Не затихає й на мить — 
Всесвітом пісня крилата
Івасюкова дзвенить.
 
Ще Україна здобуде
Зичене їй звисока.
Тільки в скарбах тих не буде
Голосу Івасюка.
 
Ракети й КАБи — душить скрута,
Життя у полум’ї зника,
Але звучить «Червона рута» —
Пульсує світ Івасюка.
 
Який політ! Потужна сила
Кипить у зародку твердім.
«Червона рута» сонцекрила
Безсмертна в просторі своїм.
Понад материки й кордони
«Червона рута» — напролом,
І їй немає перепони
В крилатім леті над Дніпром.
 
Лунає пісні голос чистий
У кожній праведній душі,
Шлях мелодійний, зорянистий
Нові долає рубежі.
 
Дзвенить вогнем зимою й літом
З ясою Сонця, мов агат,
«Червона рута» понад світом
Взяла розгін з вершин Карпат.
 
У крилах пісні — сила гінська,
У серце взята козаком.
Висока пісня українська
Окрилена Івасюком.