№ 36 (22563) четвер 18 вересня 2025 року

Масована атака десятків російських ударних безпілотників, що в ніч на 10 вересня перетнули простір Польщі, стала безпрецедентним викликом для НАТО. Це був не випадковий заліт одного апарата, а свідома, зухвала провокація, яка вивела гібридну війну Кремля проти Заходу на новий, значно небезпечніший рівень. Минув майже тиждень. Яку ж реакцію демонструє Альянс? Вона виглядає значно переконливішою за попередні епізоди «глибокої стурбованості», проте залишає відкритим ключове питання: чи є ця відповідь адекватною природі загрози, чи Захід знову реагує на симптоми, ігноруючи саму хворобу? Чи достатньо цього, щоб зупинити Москву?

Перше, що відзначають аналітики, — це сам факт появи скоординованої та силової реакції. Попередні інциденти з порушенням повітряного простору Румунії чи падінням ракети на польській території не викликали настільки рішучих і, головне, колективних дій. Це свідчить про болісну, але все ж таки еволюцію в усвідомленні загрози.

Ніл Фергюсон, знаний науковець й автор бестселерів про економічну історію та геополітику, завжди славився своєю здатністю розглядати складні геополітичні процеси крізь призму історичних аналогій. На цьогорічному форумі YES, що пройшов під назвою «Як закінчити війну?», серед численних спікерів, які обговорювали війну в Україні в контексті європейського та глобального майбутнього, саме він пропонував найбільш виважений і реалістичний погляд на поточну ситуацію.

Хоча своїми тезами про справжній баланс сил, економічні реалії та геополітичні тенденції пан Фергюсон неодноразово примушував інших учасників форуму зняти рожеві окуляри і поглянути правді в очі, до числа песимістів його точно не віднесеш. Навпаки, британський історик переконаний, що боротьба за українську перемогу має сенс, але потребує кардинально нової — реалістичної — оцінки викликів, з якими стикається Західний світ. Власне, про рішучий раціоналізм і наслідки невивчених уроків минулого ZN.UA і поговорило із паном Фергюсоном. Його послання чітке: без розуміння справжнього масштабу загрози та готовності до пропорційної відповіді всі розмови про перемогу демократії залишаться лише розмовами.

Ця подія стала однією з найважливіших у вересні, ще раз засвідчивши, що саме Одещина залишається центром багатоголосого діалогу та активної взаємодії України з її громадянами

5 вересня, одразу після Південного форуму національних спільнот та корінних народів України, в Одесі відбулися «Кобзарські сходини», які стали першою подією фестивалю «Чорноморський степ». Це було чудово і, як на мене, суперсимволічно! Адже, з одного боку, форум продемонстрував багатоголосся культур і традицій України, а «Кобзарські сходини», з іншого, стали уособленням самої сутності українства, його глибинного коріння та духовного голосу.

В Одеському національному театрі опери та балету відбулася презентація книги-альбому «Цитадель: легенди і таємниці Одеської опери».

Хто має уші — хай слуха!
Хто має серце — люби!
Встає цитаделя духа —
Десятки літ боротьби.

Олег ОЛЬЖИЧ.

Є три речі на світі, на які можна дивитися нескінченно. Це політ птаха, це плин води, це небо в зорях. І є Одеський оперний, на якого можна дивитися з нескінченним захватом, розглядаючи з усіх боків і з найнесподіваніших ракурсів та заходячи бодай думкою відважною до всіх мислимих і навіть немислимих закутин, до яких лишень можна добутись.

Історія Наталії Єршової, фахівчині із супроводу ветеранів

Кожна історія фахівця із супроводу — унікальна і водночас про одне: про відповідальність бути поруч із тими, хто повернувся з війни, та їхніми родинами. Хтось приходить у цю професію зі сфери соціальних послуг, хтось — із медицини чи психології. А Наталія Єршова — з юриспруденції. Її вибір став результатом особистої втрати та внутрішньої сили.

«Мій чоловік — військовий. На початку повномасштабного вторгнення він вирішив: іде захищати Батьківщину. Коли ми повернулися з військкомату, повідомив про це батькам. Мій батько відповів, що не залишить його самого, і того ж дня теж пішов до військкомату. Із березня 2022 року вони разом стали до лав однієї бригади та служили поруч до останнього, — згадує Наталія. — Під час виконання завдань на передовій батько наполягав, що не хоче, аби небезпека лягала на молодших, і поїхав сам. У березні 2024-го він загинув, виконуючи бойове завдання».

Гендерні стереотипи — явище розповсюджене. «Сильна» і «слабка» статі, «чоловічі» й «жіночі» професії, «жінка — берегиня домашнього вогнища» та «чоловік-годувальник», «модельна зовнішність», «білявка за кермом» — це лише перше, що спадає на думку, коли йдеться про стереотипізацію сприйняття та відносин двох статей. Ця «хвороба» не оминула і наукове середовище.

За даними ЮНЕСКО (Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), серед тих, хто займається науковими дослідженнями, тільки третина — жінки. Але й перед ними постають значно серйозніші проблеми у кар’єрному зростанні та отриманні визнання, ніж перед чоловіками. Промовистим підтвердженням є Нобелівська премія. З моменту її заснування у 1901 році серед учених, яких було відзначено за роботи в галузях фізики, хімії та медицини, жінок — лише 4%.

У сучасних умовах, коли світ переживає масштабну цифрову трансформацію, коли стрімко змінюється інформаційне середовище, а штучний інтелект дедалі активніше інтегрується в освітні, наукові та комунікаційні процеси, питання інформаційної освіти набувають стратегічної значущості.

Особливо актуальною ця тематика є для України, яка перебуває в стані інформаційної війни. Наразі дезінформація, маніпулятивні медіатехнології та кібератаки становлять реальну загрозу для національної безпеки та суспільної стабільності. У таких умовах професійно-комунікативні технології стають не лише інструментом передачі знань, а й засобом формування критичного мислення, цифрової грамотності та стійкості громадян до зовнішнього інформаційного впливу.

У межах одеського літературного фестивалю PORT (див. «ЧН» за 4 вересня) відбулася дискусія «Узбережжя свободи та літературний колоніальний міф», присвячена деконструкції стереотипів про Південний регіон як культурну периферію.

Учасники — філософ, есеїст, перекладач, доктор політичних студій, кандидат філософських наук, старший викладач кафедри філософії та кафедри літературознавства й іноземних мов Києво-Могилянської академії, президент Українського PEN і голова управління Міжнародного фонду «Відродження» Володимир Єрмоленко; фахівець з менеджменту культури, культурної дипломатії, маркетингу і комунікації, генеральний директор Українського інституту, член Українського PEN Володимир Шейко; письменник, перекладач, видавець, розробник інформаційно-пошукових та аналітичних систем Антон Санченко — пропонували нові підходи до осмислення регіональної ідентичності. Модерувала розмову кураторка платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво», професорка Київської школи економіки, докторка філософських наук Оксана Довгополова.

У сьогоднішній поетичній добірці радо вітаємо наших шанованих авторів і давніх друзів «Чорноморки» — Ірину Тому і Дмитра Шупту, а також дебютантку на шпальтах «ЧН», цьогорічну лауреатку муніципального літературного конкурсу ім. Івана Франка (І премія в номінації «Поезія») Вікторію Сердюк.

Ось як пані Вікторія розповідає про себе.

Народилася 1984 року в Новоазовську Донецької області. Вищу освіту здобула в Бердянському педагогічному університеті, на факультеті української та англійської філології. Через ворожу окупацію разом з родиною змушена була покинути все і переїхати до Одеси.

Споконвіку християни практикували поховання тіл померлих у землі. Але часи змінилися — через проблеми довкілля, брак територій для захоронення й інші обставини дедалі частіше вдаються до кремації. Церква відреагувала на цей виклик не відразу, але й не могла залишитися осторонь.

Переломний момент припав на початок 60-х років минулого століття.

У 1961-у Вселенський патріархат озвучив свою позицію: «Нема формального православного правила, яке заперечувало б кремацію, проте є великий масив традицій і почуттів, що свідчать на користь християнського похорону».

Відразу дві золоті медалі ХХ міжнародного салону художньої фотографії «Фото-вернісаж на Покрову, 2025» виборов фотокореспондент «Суспільне Одеса» Борис 

Бухман. У номінації «Вільна тема в кольорі» переможне «золото» журі присудило його роботі «Спорт незлмних», а в розділі «Портрети» — портрету хлопчика Петрика.

Відповідно до статті 51 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсі-йне страхування», у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед виїздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Наприклад, якщо людина знялася з реєстрації у травні, то пенсії будуть нараховані за червень, липень, серпень, вересень, жовтень та листопад. Надалі виплата пенсії в Україні припиняється.

Заява на виплату пенсії за шість місяців наперед у зв’язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон подається заявником особисто до будь-якого відділу обслуговування громадян.