№ 35 (22562) четвер 11 вересня 2025 року

З початком осені в Україні традиційно стартує новий політичний сезон. Так було до вторгнення.

Під час повномасштабної війни президент і парламент, обрані на п’ять років, працюють уже сьомий рік. Строки повноважень місцевого самоврядування добігають кінця, а питання перезавантаження влади Кремль використовує для маніпуляцій і просуває як одну з тем «мирних» перемовин із США.

Другий рік поспіль Одеса стає майданчиком для кобзарських сходин у ме-жах фестивалю «Чорноморський степ». Крім кобзарів, ця подія об’єднує також майстрів народних ремесел, представників національно-культурних спільнот, переселенців, митців та сот-ні гостей міс-та. Упродовж трьох днів жителі та від-відувачі Одеси були свід-ками унікального поєднання традицій і сучасності.

Повернення кобзарських голосів

Перший день фестивалю розпочався кобзарськими сходинами біля пам’ятника Іванові Франку. У заході взяли участь представники Київського кобзарського цеху, Львівського кобзарсько-лірницького цеху та Одеської кобзарської майстерні.

Екскурс сторінками періодичного часопису «Етнографічний вісник» з фондів Одеської національної наукової бібліотеки, який був заснований Етнографічною комісією Всеукраїнської академії наук і видавався у 1925—1932 роках.

За цей період вийшло друком 10 випусків «Етнографічного вісника». Перші п’ять років свого існування часопис переживав справжній розквіт. Незважаючи на скромну поліграфію та обмаль ілюстрацій, журнал був надзвичайно інформативним, яскравим явищем в українській народо-знавчій науці.

Уже не вперше наші країни-сусідки — Румунія і Польща — мають справу із смертоносними заблудами, які «випадково» залітають у їхні повітряні простори. У ніч проти 10 вересня тривожно було і в Бухаресті, але Варшава пережила справжній шок.

Для румунської сторони цього разу масована ворожа атака на Україну обійшлася лише переляком від можливого зальоту дронів, що атакували південь Одещини, а от полякам довелося застосовувати військову потугу. До збиття дронів, які, «заблукавши», в тому числі через територію Білорусі, залетіли в Польщу, залучалася й натівська авіація. За словами прем’єр-міністра Польщі Дональда Туска, «заблуд» було 19, з яких три чи чотири вдалося збити. Газета «Річ Посполита» повідомила, що повітряний простір Польщі перетнуло аж 23 безпілотники. Принаймні, саме такою є інформація на момент здачі цього номера «ЧН» у друк.

У час, коли українське суспільство знову бореться за свою свободу та самобутність, звернення до історичного досвіду народних ініціатив у боротьбі за незалежність набуває особливої ваги. Однією з ключових віх на цьому шляху є діяльність Народного руху України — масового національно-демократичного руху, що став каталізатором змін наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років. Збереження, осмислення та вивчення спадщини НРУ сьогодні є не лише науковим завданням, а й важливим засобом для глибшого розуміння суспільно-політичних процесів, що формують сучасну Україну.

Саме з цією метою 8—9 вересня в Одесі відбулася одинадцята наукова конференція, присвячена діяльності Народного руху України. Проходила вона у змішаному форматі — частина учасників була присутня безпосередньо у приміщенні Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки імені М.С. Грушевського, а частина доєдналася онлайн через програму для організації відеоконференцій Zoom.

До 85-річчя журналіста і письменника Романа Кракалії

Нині в кожного — свій фронт. Якби був молодшим, стояв би там, на «нулі», щоби кулею, гранатою, багнетом, та будь-чим, вразити знавіснілого ворога, який попер на нашу землю, бо, бач, своєї йому замало. Але вік уже не той. Хода не та — он костурець тепер за помічника. І чуприна й вуса сиві, аж до білизни. А ви-блискували ж колись смолою, як у справжнього опришка. Ні, не ті у 85 сили, щоб іти на герць. Та в кожного, як мовилося, нині свій фронт. Його вірна й перевірена зброя — слово. Щире, питоме, проникливе, закличне.

Одну із своїх книжок — «Автостанція» (Одеса, «Астропринт», 2020), до якої увійшли однойменна повість і чергова низка довершених новел, Роман Кракалія супроводив таким поясненням-зізнанням: «Один визнаний світом класик свого часу висловив думку, що для журналіста, якщо він хоче бути письменником, дуже важливо своєчасно покинути свій фах. Але хто знає, коли надходить той час, якщо межа між обома професіями майже невидима. Писати потрібно тоді, коли вже неможливо не писати».

Вочевидь, сказане класиком — про несумісність, якесь внутрішнє, глибинне протистояння письменницького та журналістського ремесел — є аксіомою, каноном, правилом. Але ж у всякого правила існують винятки. І тут — в особі Романа Кракалії (хоча, слід визнати, не лише в ньому одному) — якраз і маємо той виняток, ба навіть феномен.

Більше 40 років тому в житті Романа Тарасовича Кракалії стався крутий віраж: він, знаний у рідних Чернівцях журналіст, переїхав до мало україномовної тоді Одеси. Як казали його друзі, «це все одно, що квітку з доброго ґрунту пересадити в каміння».

Період його «вкорінення» у південне місто був важким. Він, за покликанням газетяр, мусив працювати на телебаченні, у видавництві «Маяк», що не приносило йому фахового задоволення. Про це не раз казав на «кухонних посиденьках» у колі нових друзів, серед яких була і я.

Близько 60% поверхні суші Землі сьогодні перебувають за межами так званої «безпечної зони» біосфери. Це означає, що людство вже перевищило природні межі експлуатації екосистем, створюючи критичне навантаження на планетарну систему. Ще 38% територій належать до категорії високого ризику.

До таких висновків дійшли вчені Потсдамського інституту досліджень впливу на клімат (PIK) спільно з Віденським університетом BOKU. Їхнє дослідження, опубліковане в журналі One Earth, вперше запропонувало детальну карту планетарної межі, відомої як «функціональна цілісність біосфери». Вона показує, як використання людиною біомаси змінювало стабільність екосистем із 1600 року до сьогодення.

26 вересня у «Будинку з Ангелом» (вул. Італійська, 51) відбудеться відкриття виставки «Образ води в творчості Анатолія Шевченка, композитора і художника» на вшанування 87-річчя від дня його народження.

Існує вислів, що про художника має говорити тільки художник. І це справедливо, але в тому випадку, коли ви неупереджені й щирі, а ваша су-б’єктивність у своїх засадах глибоко аналітична, що лише на користь об’є-ктивності. Яскравий гітарист-виконавець, теоретик музики і художник Анатолій Антонович Шевченко (29.09.1938 — 25.03. 2012), був талантом багатогранним, який прагнув універсальності через опанування звуку, кольору і слова. Адже крім віртуозної гри на гітарі, написання і дослідження музики, професійно займався живописом, бездоганно володів словом.

Моє зацікавлення цією непересічною постаттю виникло за щасливих обставин — під час відкриття моєї персональної виставки в галереї міста Південне в 2003 році, куди запросили музиканта мої приятелі, мистецтвознавець і бард Володимир Островський та художниця і педагогиня Лариса Дем’янишина. Музична програма, яку Анатолій Шевченко виконав у парі з дружиною Наталією (кастаньєти), включала низку популярних творів і, звичайно ж, у стилі запального фламенко — концертної фішки артиста. Було зрозуміло, що перед нами — першокласний музикант, не побоюся цього слова, світового масштабу.

Науковці оприлюднили тривож-ні результати дослідження, яке може змінити уявлення про стабільність глобального клімату. Згідно з новою публікацією в журналі Journal of Geophysical Research: Oceans, Атлантична меридіональна циркуляція (AMOC) — потужна система океанічних течій, що переносить теплі води на пів-ніч і холодні на південь — може зазнати краху вже у найближчі десятиліття, пише https://nv.ua.

AMOC відіграє ключову роль у регулюванні клімату, особливо в регіонах Північної Атлантики та Західної Європи. Її ослаблення або повне припинення здатне спричинити серйозні наслідки: холодніші зими, посухи, зменшення кількості опадів і посилення штормів. Попередні дослідження вже вказували на поступове ослаблення AMOC, однак точні терміни її можливого краху залишалися невизначеними.

«Дикі тарпановидні коні, випущені у зовнішню дельту Дунаю у Дунайському біосферному заповіднику майже п’ять років тому, виглядають і почуваються чудово», — такою радісною новиною поділилася на своїй фейсбук-сторінці команда «Ревайлдинг Україна».

Повідомляється, що цього року коні мають багато малечі, а це є важливим знаком успішної адаптації до середовища. «Через обмеження доступу до цієї частини заповідника (причина, на жаль, болісно зрозуміла — війна. — Прим. «ЧН») не так часто вдається отримати новини про цих тварин. Тож ми радіємо будь-яким звісткам про них», — кажуть в організації і додають: «Дикі коні виконують ключову екологічну роль: підтримують мозаїчну структуру ландшафту, сприяють відновленню луків і відкритих просторів, а також створюють середовище існування для багатьох інших видів. А ще, виїдаючи зайву рослинність, вони допомагають боротися з пожежами у ландшафті. Їх присутність — це ще один крок до відновлення живої, стійкої екосистеми».