Воістину: книга — це корабель, а письменник і читач — мандрівники

PORT гостинно відчинив свої двері 30 серпня на кількох локаціях на вулиці Пастера.

З першої хвилини у залі Одеського академічного театру ляльок, що став місцем відкриття літфесту, хвилювання — «А чи прийдуть люди?» — відступає. Прийшли! Є! Так багато жвавих, емоційних, зацікавлених, спраглих за інтелектуальною розмовою, пошуком сенсів і справжнім відчуттям, що література здатна єднати, надихати та окреслювати нові горизонти думок.

Уже перша розмова Володимира Єрмоленка, Володимира Шейка, Оксани Довгополової та Антона Санченка, означена темою «Узбережжя свободи та літературний колоніальний міф», виправдала всі сподівання. Це була захоплива дискусія про місце Одеси та Одещини на розкриллі моря і степу, про історичні контексти, про зміну імперських наративів, про їх відлуння у літературі та політиці, про нашу здатність переосмислювати минуле й, головне, творити нові сенси тут і тепер.

А далі у просторі театру, в колі уважних і вдячних слухачів, відбулася розмова про книгу «Українська мова. Подорож із Бад-Емса до Страсбурга». Лінгвістка Орися Демська говорила про силу мови як інструмент спротиву й виживання, а Катерина Калитко, модеруючи зустріч, ненав’язливо спрямовувала діалог до глибинних питань: як ми самі творимо простір української мови й водночас подорожуємо нею в історії та сучасності.

Не менш цікавою була презентація книги «Життя на межі. Україна, культура та війна», де Володимир Єрмоленко і Тетяна Огаркова відкривали для слухачів складний досвід українців у часи війни: як культура стає формою пам’яті, а війна — болючим, але невід’ємним контекстом нашого майбутнього.

Дискусія «Шлях письменника — як увірватися в укрсучліт» перетворилася на відверту й часом іронічну розмову. Марія Придьма, Олексій Ерінчак та Валерій Пузік ділилися особистими історіями, як пробивалися до читача, що означає почати з «нуля» й водночас зберегти власний голос. Модераторка Марина Гончаренко тонко балансувала між досвідом, жартами та серйозними порадами для молодих авторів.

А були ж іще цікавезні локації в Одеській національній науковій бібліотеці — презентації, майсер-класи, частування, потужна концертна програма.

Справжній PORT — місце зустрічі, обміну і взаємодії.

І думаєш: наскільки ж вдалою є назва для літфесту саме тут, в Одесі, у цьому місті, що дихає солоним вітром і шумом моря! Бо ж і література — це теж порт. Це місце, куди ми заходимо, щоб зануритися в чужі світи, щоб причалити до берегів чужих думок, набратися нових вражень, а потім відплисти, але вже іншими — зміненими, насиченими новими ідеями, вдосконаленими. Воістину: книга — це корабель, а письменник і читач — мандрівники. Хтось будує кораблі, а хтось обирає, куди поплисти.

Однією з ключових подій фесту 31 серпня стала презентація книжки Османа Аріфмеметова «Моя депортація. Репортажі кримського журналіста, написані в СІЗО». Про це видання говорили Олександра Єфименко, Марія Горбач, Вікторія Нестеренко. Модерував зустріч Євген Бондаренко.

Зовсім інший акцент — розмова «Романтичне фентезі як точка входу до океану літератури». Молоді авторки Анастасія Решетняк, Валерія Растет і Катерина Самойленко довели: романтичне фентезі — це спосіб говорити про складні почуття, про дружбу, любов, вибір і втрати, а також повідали, як перші тексти можуть стати кроком у великий світ літератури.

Особливою подією стала презентація часопису «Камертон» — платформи, що об’єднує письменників різних поколінь Півдня України. На зустрічі виступили поетка, редакторка журналу Марина Забуранна, поет і громадський діяч Олекса Різників, а модераторка Ірина Нечиталюк зуміла зорганізувати розмову не лише про саме видання, а й про його місію: бути налаштовувачем культурного «звуку», тим камертоном, який допомагає літературній спільноті знаходити спільну тональність у складні часи. Говорили про відповідальність митця, про мову як інструмент пам’яті та про те, що українська література має звучати гучно й чітко у світі.

Цікавою була дискусія «Контурні карти пам’яті: берегти і пам’ятати» (учасниця — Софія Челяк, модератор — Андрій Хаєцький), на якій ішлося про роботу з травматичним минулим, про архіви, які зберігають не лише документи, а й живу присутність тих, кого вже нема.

Ще однією яскравою подією стала презентація видавництва «Бородатий Тамарин», яке привезло до Одеси новинку — настільну гру, створену за мотивами бестселера Макса Кідрука «Нові Темні Віки. Колонія». Згодом відбулася й автограф-сесія з Максом та Тетяною Кідруками. Відвідувачі виходили з підписаними книжками та сяючими очима, бо це той випадок, коли література переходить у формат гри й стає ще ближчою до читача.

Завершальним акордом фесту стала розмова «Клич моря» з Валерієм Пузіком та Іриною Нечиталюк, присвячена Одесі 1920-х років. Відверта, камерна зустріч, де море звучало як метафора свободи, сили й водночас випробувань, які долає людина. Йшлося про явища в літературі, кіно та мистецтві, а також про вплив епохи на долі знакових постатей української культури — Миколи Куліша, Леся Курбаса, Івана Дніпровського, Василя Василька, Олександра Довженка, Юрія Тютюнника, Валентина Чистякова, Івана Микитенка та інших.

На головній сцені «Порту» Марія Галіна з Оксаною Довгополовою говорили про деконструкцію радянського міфу, руйнування стереотипів та офіційних історій, які радянська влада подавала як «єдино правильні», а також про те, як Марія працює із пам’яттю та міфом: у її творах радянський досвід показаний не як «закритий», а як частина великої міфологічної системи, де поруч — античні герої, національні образи та сучасність.

Окрім дискусій і презентацій, гості взяли участь у масовому диктанті з української мови (текст Валерія Пузіка читав Андрій Хаєцький). Це був ще один спосіб відчути, що слово справді здатне об’єднувати.

А ввечері — літературний слем, де панувала жива енергія тексту, імпровізації та драйву. Завершилося все нагородженням переможців диктанту й гучними оплесками.

У продовж обох днів фестивалю діяли локації, присвячені нашому Криму. Через фотографії й фотозони, символічні топографічні покажчики, візуальне мистецтво, одяг, кримські смаколики, а головне — через живе спілкування з киримли, відчувалося, що повернення Криму — це не тільки політична мета, а й глибока культурна потреба, яка тримає й надихає.

PORT LITFEST став для Одеси неймовірним акордом завершення літа. Він об’єднав навколо літератури людей різного віку, інтересів і досвідів. І навіть коли останні голоси на сцені стихли, відчуття хвилі залишилося: вона буде ще довго відлунювати в місті, у розмовах, у нових книжках і, головне, у нас самих.

Дякую Наталії Макаровій, Марині Гончаренко, Андрієві Хаєцькому та всій команді! Дякую нашим прекрасним закладам культури: Одеській національній науковій бібліотеці, Одеському національному художньому музею та Одеському академічному театру ляльок, які доклали багато зусиль для вдалого проведення фестивалю!

Дякую Збройним силам України за захист!

Юлія ЯСІНА.