№ 28 (22555) четвер 24 липня 2025 року

Як світові ЗМІ реагують на закон №12414

Україна знову опинилася на перших шпальтах найбільших світових медіа, але не через війну. Усі говорять про скандальні обмеження антикорупційних органів, ухвалений і підписаний президентом законопроєкт №12414 та мітинги по всій країні проти цього рішення.

«Уряд Зеленського бере на приціл борців з корупцією», «Зеленський виступає проти незалежних антикорупційних органів України», «Обурення в Україні через атаки уряду на антикорупційні органи» — ось лише частина заголовків світових медіа про останні події в нашій країні.

У парламенті 263 людини забули, чому Росія напала на Україну і чому ми ведемо війну.

1. У 2013 році народ на Майдані піднявся на знак протесту проти скасування асоціації з Європейським Союзом. Ключовою вимогою ЄС було створення самостійних антикорупційних органів — НАБУ та САП. Гасло асоціації з ЄС стало гаслом боротьби за незалежність від Росії.

16 липня Верховна Рада ухвалила історично важливий закон, який визнав примусове виселення українців із місць їхнього постійного проживання на території Польщі у період від 1944 по 1951 роки, зокрема під час операції «Вісла», депортацією — незаконними й злочинними діями, що порушували права людини.

До переліку депортованих зараховані особи, які є громадянами України, якщо вони або їхні предки були примусово виселені з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини.

22 липня Верховна Рада України у другому читанні проголосувала за законопроєкт №12414, який, зокрема, стосувався діяльності НАБУ і САП та запровадження суттєвих неоднозначних змін у діяльність органів прокуратури загалом. Цей документ фактично перетворює антикорупційні органи на інституції, залежні від генерального прокурора, та повертає певні негативні практики в діяльність органів прокуратури, що загрожує дотриманню прав людини.

Наша Одеська обласна організація ВГО «Комітет виборців України», яка понад 20 років підтримує та активно розвиває засади доброчесності, прозорості й відповідності найкращим світовим практикам локальної демократії й антикорупції, вважає за необхідне застерегти центральні органи влади від небезпеки послаблення діяльності антикорупційних інституцій України, а як наслідок — погіршення якості діяльності публічних органів управління, втрати здобутків громадянського суспільства за останні десятиліття, а також згубного впливу, який буде завдано Українській державі перед міжнародними партнерами.

Олександр Усик здобув переконливу перемогу у бою-реванші проти Даніе-ля Дюбуа, який у ніч на неділю відбувся на лондонському стадіоні «Вемблі». Українець нокаутував суперника в п’ятому раунді та втретє став абсолютним чемпіоном світу у надважкій вазі.

Серед перших, хто привітав Олександра Усика з яскравою перемогою, — посол України у Великій Британії, колишній головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який наголосив на її глибокому символізмі для всієї української нації. Він за-значив, що, як і на війні, у житті кожен українець має лише один шлях — шлях до перемоги, й Усик є прикладом сили, самовіддачі та внутрішнього фокусу.

(Початок інтерв’ю – у номері за 17 липня).

З початком повномасштабної агресії РФ проти України стало остаточно ясно: світовий порядок, який сформувався після Другої світової війни і певною мірою модифікувався після Холодної війни, більше не діє. Це означає, що саме зараз відбуваються геополітичні зміни, які мають привести до становлення нового світоустрою і нової системи безпеки. Формується новий світовий порядок.

Цю тему «Укрінформ» (https://www.ukrinform.ua) обговорив зі знаним українським дипломатом, Надзвичайним і Повноважним Послом України Вадимом Пристайком.

Пам’ятаєте наших легендарних кіборгів? Жменька українських воїнів числом лише кілька десятків з легкою стрілецькою зброєю у вересні 2014-го несхитно тримала оборону Донецького аеропорту, що мав під ту пору важливе логістичне значення для ЗСУ. Оборона тривала 242 дні. Майже всі вони, за рідкісним винятком, залишили там своє життя. Тоді саме й назвали цих героїв кіборгами, залізними солдатами, що стали справжньою легендою сьогочасних українських реалій.

Він був серед них, і щасливо вижив у тому пеклі. Господь беріг його. Беріг для життя з коханою дружиною, з котрою щойно лише запізнався. Беріг для вимріяної донечки Полінки. Це її слова, його Катерини, Катрусі. Небагато днів судилося їм побути разом, і то були найщасливіші дні в житті обох.

Ми розмовляємо в затишній залі бібліотеки ім. Михайла Грушевського (щира дяка за це милим бібліотекаркам), я бачу перед собою таку майже мініатюрну, таку тоненьку, як балерина, молоду жінку у строгому чорному платтячку, з великими чорними очима, і розумію Сергія та його захват. І його любов — чисту й велику. Її розповідь виважена, спокійна, і я відчуваю, скільки за цим страждань і сердечного болю.

Три роки тому, в ніч на 31 липня 2022-го, у власному будинку разом з дружиною загинув від ворожої ракети уродженець Одещини, засновник сільськогосподарського підприємства «Нібулон», Герой України Олексій Вадатурський, на честь якого в Одесі названо вулицю (колишня — Маршала Малиновського). На відміну від багатьох олігархів, походження статків Олексія Опанасовича не викликало сумнівів. Його життєвим кредо був вислів: «Бути чесним перед людьми, перед партнерами по бізнесу, банківською системою, перед суспільством».

Народився Олексій Вадатурський у старовинному селі Бендзари Балтського району 8 вересня 1947 року в сім’ї колгоспника. У рідному селі закінчив восьмирічну школу, а в старші класи ходив пішки до райцентру. Після закінчення середньої школи у 1966-у вступив до Одеського технологічного інституту харчової промисловості (нині — Одеський національний технологічний університет). Часто доводилося проводити вечори не за конспектами, а підробляти вантажником в аеропорту і майже щоліта працювати у студентських будівельних загонах. Зводив елеватори, млини, олійниці та інші споруди харчової промисловості.

Як уже повідомляли «ЧН», у Музеї сучасного мистецтва Одеси (МСМО) проводиться цикл лекцій, присвячених художникам-педагогам — фундаторам художньої освіти в Одесі у 1919—1960 роках. Чергова доповідь (27 липня) буде присвячена Миколі Артемовичу Павлюку (1901—1984). Ця стаття (початок — у номері за 16 липня) охоплює творчу й освітню діяльність митця у роки Другої світової війни та в повоєнний час.

У роки окупації

Окрема, дещо дражлива тема — життя М.А. Павлюка в умовах німецько-румунської окупації Одеси. Під час ворожого наступу, як свідчать документи, Микола Артемович був в ополченні, у лавах «винищувального загону Ворошилівського району» (тепер — Приморський). Син Георгій партизанив у катакомбах у Нерубайському, тож сім’я періодично переховувала підпільників у себе на квартирі. У ті часи Павлюки мешкали на вулиці Фрунзе, 5, кв. 24 (нині — Балківська). Принаймні станом на 1952 рік згадувалася саме ця адреса. Підтвердженням є також імпресіоністичний пейзаж «Вулиця Фрунзе», написаний у 1939-у (у 1957-у сім’я переїхала на вулицю Подбельського, 3, кв. 39 (нині — Павла Зеленого).

Із листопада 1941-го по вересень 1942-го Микола Артемович не працював. Можливо, як і Михайло Жук, він не дочекався евакуації, а може, не міг залишити сина-підпільника. Вступ до Одеської спілки художників (із 1943-го — Спілка художників Трансністрії) — альтернативи СРХУ, змінив становище. Його взяли на роботу в художнє училище (реорганізоване окупаційною владою в Академію образотворчих мистецтв Трансністрії) викладачем рисунку і малярства.

З думок, зроджених на творчому вечорі Лариси Дем’янишиної в бібліотеці ім. Михайла Грушевського 16 липня з нагоди ювілею художниці.

По правді сказати, ми хоч і земляки з Ларисою, краяни себто, але до приїзду свого в Одесу не знав, що є така мисткиня. Перша зустріч з її творчістю вразила. Картини на шовку — це було щось фантастичне. А далі — малярство, графіка, писанки… Все глибше пізнання майстерности. Все — наче щедрі дарунки: збагачуйтесь духовно, насичуйте душі традиційною українськістю…

І прийшов час, коли Лариса погодилась оформити мою книжку. То був збірничок новел «Образ». До слова, саме з цією книжкою був прийнятий до Спілки письменників України, і можливо, що саме легкість рисунку, ненав’язливе звернення до іконописної традиції також доклалися до позитиву в очах комісії. Відтоді майже всі свої книжки з радістю довіряв саме Ларисі Дем’янишиній. Щось і писав про її творчість. Можливо, не надто глибоко, бо таки ж не фахівець, але, видається мені, чесно і щиро. Про особливості її творчости та про те, як вона сприймається.

Широко розповсюджене переконання, нібито кращих Господь забирає до себе раніше (щоправда, існує й протилежна формула: Бог оберігає тих, хто має зробити щось велике), сповна стосується деяких одеських митців минулого. Згадаймо трагічні долі 25-річного Володимира Фемеліді і 19-річного Сергія Орлова, які у 1930-х виділялися в тогочасному одеському композиторському колі. Що стосується ближчого минулого, то за останні десятиліття наше музичне мистецтво передчасно втратило надзвичайно талановитих композиторів Юлію Гомельську і Георгія Успенського.

Ставши одним із помітних композиторів Одеси у 1980–1990-х роках, Георгій Леонідович Успенський був цілком позбавлений кар’єрного гена, категорично недооцінюючи зовнішні сторони соціального буття. Зокрема, відмовився від висунення його на посаду доцента, вважаючи, що композитора і педагога прикрашають не наукові звання чи офіційні нагороди, а успіхи його вихованців на великих міжнародних конкурсах, виконання власних творів на заходах планетарного значення і т.п.

Одесит Антон Гриськов удостоєний Премії імені академіка Петра Тронька

Щорічно 12 липня Національна спілка краєзнавців України вшановує пам’ять Героя України, відомого вченого, першого очільника НСКУ, академіка Петра Тимофійовича Тронька (1915 — 2011) і вручає премію його імені кращим дослідникам і популяризаторам історично-культурної спадщини нашого народу.

Цьогорічним її лауреатом став Антон Станіславович Гриськов, випускник Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова, історик, краєзнавець член правління Одеської обласної організації Національної спілки краєзнавців України, Почесний працівник туризму України, член Асоціації гідів Одеси, ініціатор й активний учасник мистецько-просвітницьких та туристичних арт-проєктів, етно-фестивалів, краєзнавчих конференцій, виставок, акцій.