Форум незламності

У заході, в режимах оф- та онлайн, взяли участь автори і керівники проєкту, зокрема Анжеліка Домас (Люксембург) та Ігор Степурін, а також секретар НСПУ, професор кафедри романської філології КНУ ім. Тараса Шевченка Дмитро Чистяк і поетеса Ірина Скрипак (Київ). Принагідно зазначу, що в сенсі географії та високих гостей це була одна з найбільш представницьких презентацій в онлайн-режимі.

«Цей форум — це форум незламності, адже проводити такі важливі заходи, книжкові свята в подібних надскладних умовах дуже нелегко і відповідально, — емоційно звернувся до присутніх виконавчий директор Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Ігор Степурін. — Ми з вами зараз фактично перебуваємо у бомбосховищі (відділ розташовується у цокольному приміщенні адмінкорпусу ОННБ. — В.К.), а цієї ночі (із 5 на 6 червня) бомбили Київ та інші міста України. Ракетою зруйновано одну з найкращих столичних районних бібліотек імені Григорія Сковороди, що на Соло-м’янці. За день до того під час обстрілів було знищено увесь наклад двох дитячих книжок видавництва «Крокус», нашого партнера».

Промовець наголосив, що ця презентація дуже важлива й показова, адже є спільним люксембурзько-українським проєктом — безпосереднім відгуком європейця на події воєнного часу, який дистанційно сприймає цю війну як частину своєї й усім серцем підтримує нашу справедливу боротьбу. А ще відзначив, що люксембурзька українська громада вже з початком повномасштабного вторгнення активно нас підтримує. Бібліотеки та фонди Люксембургу (як, зрештою, і Швейцарії) через Асоціацію не тільки приймають у дарунок, а й закуповують наші книжки, що дозволяє організовувати онлайн-групи («book hub») та проводити в цих країнах Дні української культури. Така прелюдія до презентації нового видання дозволяє краще зрозуміти реальний стан речей у цій царині й умови, за яких воно з’явилося.

Поезія Піта Гьорольда — це поетичний репортаж про події в Україні у формі «білих віршів», зведення, здебільшого, тривожних новин під час війни, які свідчать не лише про його поінформованість про поточний момент, але й про знання історії та природного ландшафту нашої країни.

Для присутніх на презентації було дуже пізнавальним як так зване ментальне сприйняття європейцем російсько-української війни, так і історії Великого князівства Люксембург, яке впродовж чотирьох століть зазнавало утисків двох імперій і має багато спільного з Україною. Це, певним чином, пояснює чуйність та емпатію автора до українців, а в окремих віршах і його бажання пробудити в московитах людяність. На моє переконання, наївно апелювати до совісті й здорового глузду «російського солдата». Європейці усе ще в ілюзіях. Слід зважати, що первісно Гьорольд звертається саме до німецькомовної аудиторії переважно юначого віку. «Через поетичне слово автор порівнює два світи — безтурботне життя в Європі і трагічне — в Україні. Сьогодні поет працює вже над новою книжкою», — резюмувала чільна учасниця проєкту Анжела Домас.

Пізнавальною була розповідь Ірини Скрипак, яка багато цікавого повідала про історію князі-вства Люксембург, певні спільні моменти щодо формування постколоніальної свідомості люксембуржців й українців. Зазначимо, пані Ірина є засновницею в Люксембурзі українського радіо-шоу «Червона калина». Гостя також пояснила походження назви книжки «Карусель Одеси», що є алюзією на фотографію з популярним французьким журналістом, письменником і філософом, великим другом України Бернаром-Анрі Леві, зробленої в 2022 році в Одесі на тоді ще Катерининській площі на тлі безлюдного дитячого майданчика з каруселлю. Серед іншого, саме його захоплюючі репортажі з України у перші дні повномасштабної війни полонили Піта Гьорольда.

«Білі вірші» читали артисти Українського академічного музично-драматичного театру ім. В. Василька Павло Приймак та Ірина Шеляг. Принаймні, до свідомості українців шляхетний люксембурзький поет достукався, і ми йому дуже вдячні. Як і всім, хто задіяний у цьому проєкті, включно з організаторами презентації — відділу міжнародних проєктів ОННБ, персонально Наталії Дибі, завідувачці цього відділу і модераторці зустрічі.

Тарас Федюк: з усією любов’ю...

Зустріч із відомим поетом, уродженцем Одещини, лауреатом Національної премії України імені Тараса Шевченка Тарасом Федюком завжди привертає увагу шанувальників слова. Письменник неодноразово презентував свої твори під час Всеукраїнської виставки «Українська книга на Одещині». До речі, цьогоріч сповнюється 25 років, як Тарас Федюк очолив Асоціацію українських письменників — своєрідну альтернативу більш консервативній НСПУ.

Серед останніх його видань — автобіографічна прозова книжка «Спогади» (Київ, 2024), на сторінках якої автор осмислює понад півстолітній період українського літературного процесу. Як зізнається, рефлексує він «з усією любов’ю чи відразою: не важливо. Тому, як кажуть в Україні, вибачайте, коли що не так»... «Я поділяю поезію на хорошу і погану. Наприклад, поезія присутньої тут Юлії Броварної хороша. Оскільки в Україні більше поганих поетів, ніж хороших, то у мене й ворогів більше», — констатував Тарас Федюк.

Справді, почути схвальні відгуки від колег — це рідкісне явище в честолюбному колі усіх без винятку представників творчих професій, які, здебільшого, похвалу сприймають як применшення власного «Я». Чесність перед собою і потенційними читачами — це дуже цінна якість, умова продуктивності й затребуваності справжнього таланту. Тарас Олексійович завжди щирий, відвертий, дещо іронічний, залюблений у життя, для якого поезія — екзистенційний стан, частина людського буття, з усіма його несподіваними поворотами і чарівністю моменту.

Поет має багаторічні сталі дружні й професійні контакти з Одесою. Достатньо згадати не лише його попередні презентації, а й публікації на сторінках нового альманаху «Камертон». Більшість поціновучів сучасного поетичного слова із числа одеситів залюблені в його філософську й інтелектуальну лірику. На превеликий жаль, одночасне проведення, особливо у перший день форуму, цілої низки резонансних презентацій суттєво зменшує їх аудиторію.

Творчу зустріч збагатили музичні твори на слова поета, бардова музика, часом задушевно «окуджавівська», ностальгійна. Висловлю своє суб’єктивне сприйняття: у багатьох випадках у музичній інтерпретації інтонації автора втрачаються, хоча, безумовно, поетичні рядки набувають нового звучання. У цьому контексті цікавими є думки гостя про особливості перекладу, філософську і музичну сутність поезії як такої. «У перекладі прозових творів нема таких проблем, як у перекладах поетичних — наголосив Тарас Федюк. — Твардовський, якого ми тепер усі не любимо, якось сказав: «Якщо поезія — це трава, то переклад — це сіно». При перекладі поезія втрачає 60%—70% того, що має в собі. Я переконаний, що поезія — це про «що», а не «як»«.

Саму зустріч я охарактеризував би як камерну, довірливу й дружню, і, не в останню чергу, завдяки невимушеній модерації пристрасної популяризаторки книги, працівниці бібліотеки Валентини Клейнбурд.

Як уже мовилося, на заході була присутня художниця і поетеса Юлія Броварна, віцепрезидентка Асоціації українських письменників, яка оформила кілька книжок свого колеги. Того дня вона теж мала творчу зустріч із зацікавленою аудиторією як поетеса на цій же престижній локації — у Музеї книги ОННБ.

Зазначу, що в перший день роботи форуму неодноразово оголошувалася тривога, що, звісно, порушувало розмірений плин книжкового свята.

З когорти обраних

Перед черговою презентацією в останній день роботи форуму згадався відомий вислів: «Не місце красить людину...». Попри основний меседж цього вислову, 8 червня ми побачили достойне представлення нового накладу книги «Під пресом репресій» (2025) одного із найхаризматичніших сучасних одеських письменників Олекси Сергійовича Різниківа. Воно відбулося на провідній локації ОННБ — у головному читальному залі бібліотеки (модераторка Євгенія Бережок).

На панорамному моніторі в логічному порядку змінювалися тексти і світлини життєпису пана Олекси: світились обличчя побратимів, які, здебільшого, давно відійшли в Лету, але хвилюючі спогади колишнього дисидента, переживання, що набігали, наближали нас до образу цих дорогих людей: Володимир Барсуківський, Олександр Григоренко, Левко Лук’яненко, Євген Сверстюк, Ніна Строката, Святослав Караванський...

Олекса Сергійович — людина надзвичайно позитивної енергетики, життєлюб, з почуттям гумору і природною українськістю — найціннішим духовним, ментальним надбанням здобутим упродовж його наповненого боротьбою, випробуваннями і творенням життя. А ще ця постать — доволі романтична. Попри свій поважний вік, він є також творцем власного українського міфу, передовсім як мовознавець.

Здійснити задум щодо збільшення накладу книги допомогла громадськість, згуртована ГО «Робимо вам нерви» (голова і засновниця Катерина Мусієнко) і, певна річ, невтомна популяризаторка батькової творчої спадщини Ярослава Різникова. Вона розповіла про духовну еволюцію батька від «хлопця з Єнакієвого» (який зростав у переважно російськомовному середовищі) до свідомого і принципового українця. На завершення виступу прозвучала в запису хвилююча пісня на слова Олекси Різникова «У 37-у, вночі...» — дарунок письменникові від родини.

Серед запрошених і перших, хто отримав примірник книжкової новинки, — родина загиблого волонтера Дем’яна Ганула, який свого часу зробив найбільшу пожертву на цей видавничий проєкт.

Книга є, тож тепер так важливо зробити її частиною нашого інтелектуального життя для якомога ширшої і вдячної аудиторії. Це стосується усіх без винятку новинок, якими нас порадував ювілейний, 25-й форум незламності.

Володимир КУДЛАЧ.