«У межах кольору та форми»

Вікторія  походить із родини відомих художників Анатолія і Галини Кравченків, тому з дитинства була занурена в атмосферу мистецтва. Вже тоді вона не лише спостерігала за процесом, а й безпосередньо брала в ньому участь. Її батько згадує, як донька, ще не вміючи ходити, своїми маленькими ручками підправила портрет, виконаний пастеллю на замовлення.

«Батькам не було де мене залишити, от я і їздила з ними по всій Європі, скажемо так, на одні з найпрестижніших заходів. Бачила з дитинства, як працюють живописці, скульптори. Й так чи інакше ця якась надивленість у мене формувалася. Завдяки цьому в мене є високе відчуття мистецтва, його якості, яке тільки зараз починаю усвідомлювати. Ще із першого курсу інтуїтивно створювала якісь картинки, теж представлені в образах. Тому, в принципі, моя робота з кольором здебільшого інтуїтивна», — ділиться пані Вікторія.

Від батьків вона успадкувала не лише талант, а й почуття відповідальності за мистецтво, культуру. Щодня намагається щось малювати, хоча б якусь зарисовку. Каже, що це дуже тренує мозок, що йдуть якісь ідеї, поштовхи для подальших розробок.

Важливим етапом у її творчості стало усвідомлення тяжіння до певних стилістик: «Зрозуміла, що мені хочеться працювати в напрямку сюрреалізму. Дуже сильно. Імпресіонізму, можливо, трошки. Але сюрреалізм для мене — він дуже важливий, щоб я могла якісь свої філософські концепції пропрацювати». Однією з ключових у цьому сенсі стала робота «Очі», створена ще в 2020 році, яку авторка називає особистим проривом.

Цікаво, що Вікторія Кравченко активно співпрацює не лише з колегами-художниками, а й з представниками інших культурних середовищ — письменниками, музикантами. Так, її картина прикрасила обкладинку поетичної збірки «Посеред сутнього» Ігоря Геращенка. Вона переконана, що різні види мистецтва мають взаємодіяти, оскільки всі митці чують спільні сигнали, що виходять від суспільства. І саме через мистецтво можна порушити важливі питання й дати поштовх до змін. «Щоб ми розуміли, в якому напрямку рухаємося, ми повинні об’єднувати свої зусилля, спілкуватися між собою. І тоді, мені здається, ще усвідомленіше підходитимемо до того, куди ми рухаємо суспільство і куди рухає суспільство нас», — пояснює мисткиня.

Відкриття виставки стало для пані Вікторії ще й гарною нагодою, щоб анонсувати важливу для нашого міста подію, де вона є кураторкою, — фестиваль «Одесі — 610», який триватиме із 17 по 21 травня у виставковому просторі обласної організації НСХУ (вул. Торгова, 2). Вона розповіла, що для підготовки фестивалю об’єднали більше 20 митців і в Одесі, й у Києві, які розробляють художні реконструкції. Тобто це не просто картини, це роботи саме історичного напрямку, що є відтворенням тих моментів, які ми не можемо побачити інакше. Художниця зазначає, що у програмі фестивалю заплановано багато цікавих лекцій. З-поміж розмаїття заходів  — благодійна акція на підтримку Збройних сил. У співпраці з фондом «Україна. Південь. Воля» відбудеться й розіграш картини авторства Вікторії Кравченко «Наш шлях до Хаджибейської фортеці». Серед призів для учасників — серія наліпок, створених одеськими художниками. За словами пані Вікторії, одна з головних цілей фестивалю — створити спільноту молодих одеських митців, дати їм простір для знайомства і взаємодії, згуртувати тих, хто прагне розвінчати поширений міф про Одесу як «російське місто».

На відкритті виставки «В межах кольору та форми» були також доктор історичних наук Олександр Музичко та акторка й художниця Юлія Мала — учасники спільного з Вікторією Кравченко проєкту «Одесі — 600». Вони прийшли підтримати мисткиню й поділилися своїми враженнями від експозиції. «Вікторія відображає ті переживання, які притаманні кожному українцеві. Це біль за війну, біль за нашу перемогу, яка неодмінно настане, попри всі росіянські іпсо й агресію. Але, з іншого боку, є оптимізм, що життя триває, і життя неодмінно переможе», — зазначив Олександр Музичко. Юлія Мала розповіла про співпрацю з Вікторією Кравченко, про український театр і культуру, про те, що сьогодні потребує особливої підтримки.

Утім, у залі знайшлися й ті, хто не поділяє цих цінностей. Щойно Юлія почала говорити, пролунали вигуки російською мовою — з осудом сучасного театру, зневагою до експериментів і принизливими порівняннями на кшталт «український театр — це матюки, які я можу почути біля Нового ринку від безхатченків». Це була відверта зневага не лише до мистецької практики, а й до української культурної ідентичності. Через грубі висловлювання деяких присутніх, що звучали на підвищених тонах, захід було перервано, а подальше спілкування вже відбувалося в неформальній атмосфері.

Виставка Вікторії Кравченко — це нагадування, що культура не існує у вакуумі. Вона реагує, болить, захищає і надихає. Й навіть у непростих обставинах продовжує свою місію: об’єднує тих, хто не байдужий.

Встигніть відвідати «В межах кольору та форми» до 18 травня за адресою: вул. Троїцька, 49/51. Вхід вільний.

Анастасія ТІТАРЧУК,
студентка Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.