№ 10 (22537) четвер 13 березня 2025 року

11 березня у Джидді, Саудівська Аравія, пройшла зустріч делегацій України та США, яка тривала майже вісім годин і складалася із двох раундів. Її тлом став масований, найпотужніший з початку Великої війни, наліт українських дронів (понад 300 одиниць) по Москві, Підмосков’ю та інших регіонах країни-агресорки. Очевидно, з нашого боку це був свідомий крок, який фактично продемонстрував, що козирі, на чому постійно наголошує Трамп, в України таки є.

Утім, повернімося до переговорів.

Україну на них представляли керівник ОП Андрій Єрмак, очільник МЗС Андрій Сибіга, міністр оборони Рустем Умєров і заступник керівника ОП Павло Паліса. Американську делегацію — держсекретар Марко Рубіо та радник президента США з нацбезпеки Майк Волц.

Непідтверджені скандальні «новини» першою тиражує жовта преса (у паперовому варіанті — англійська «Сан» або німецька «Більд») та численні блогери, які експлуатують соціальні мережі. Спростувати їхні вигадки нескладно. Але що робити з інформацією, підтвердженою на чверть чи наполовину? Скажімо, такою, як бажання президента США Трампа домогтися відставки глави нашої держави під час війни та провести в Україні вибори, всупереч Конституції та законодавству?

Поразка і відставка

Особиста неприязнь Великого Дональда до Володимира Зеленського ні для кого не є секретом. Напруга у стосунках між ними виникла ще у 2020 році, коли Президент України відмовився підтримати пошуки компромату на Хантера Байдена і відправити у відставку власного генерального прокурора. Це справа давня. Про неї можна було б забути, якби Трамп не був злопам’ятним. Й одержимий жагою помститися тим, хто його, великого, якось і колись образив. Образа, звісно, увійшла до комплексу повороту керма у зовнішній політиці США після другого пришестя месника до влади. А скандал із Зеленським в Овальному кабінеті Білого дому, як то кажуть, підлив гасу у вогонь ворожнечі, що почав загасати. Одне слово, жовта преса багато в чому має рацію. Поки Володимира Олександровича американці не дотиснуть, вони не заспокояться. Період тиску, що наростає, українцям треба перетерпіти. І, схоже, терпіти доведеться чотири роки.

І знову ми в улюбленому театрі! Та ще й день який святковий: іменини Тараса Шевченка!

Не часто доводиться бувати в цьому храмі мистецтв (даруйте за заяложений штамп), дихати тією особливою атмосферою оперного театру, де зійшлись воєдино вокал і музика, малярство, слово… Храм краси, високого злету людської душі, єднання її з душами геніїв людства різних епох.

Коли геополітична турбулентність особливо зашкалює, важливо заземлитися. На своєму. На своїх. Цю практично терапевтичну місію виконала цьогоріч Шевченківська премія. Чим здивувала, здається, навіть Шевченківський комітет та спільноту соцмереж, які моніторять українські події культури.

З одного боку, вагомість церемонії та голоси переможців заглушили хаос і какофонія «американських гірок», які гойдають український інформаційний простір, тож повідомлення про лауреатів-2025 пройшло наче малопомітним. З іншого боку, чи не вперше на адресу Шевченківського комітету практично не звучало критики. Вбивчої критики. Здається, що у 2025 році українці зробили неймовірне — заспокоїлися у нещадній самоагресії, переключившись на партнерів (чи то колишніх партнерів) з-за океану.

Сьогодні багато експертів і політологів намагаються проаналізувати й зрозуміти дії Дональда Трампа та його оточення як у США, так і в міжнародному вимірі, особливо в контексті російсько-української війни. Необхідно оцінити, до чого можуть призвести такі кроки і якою має бути відповідь України та її європейських партнерів, аби зберегти усталений після Другої світової війни порядок і не допустити перетворення сучасної системи міжнародних відносин на «природний стан» середньовічного штибу з ворожими альянсами, економічним націоналізмом і нехтуванням міжнародного права. Особливо актуально це в умовах загострення протистояння в Європі, коли війна Росії проти України триває вже одинадцять років, а Україна, боронячи власну свободу, водночас відстоює стабільність усього регіону.

У середині грудня 2024-го на сайті Центру «Борисфен Інтел» була опублікована моя стаття «Україна в період стратегічної невизначеності», в якій я з обережним оптимізмом намагався передбачити майбутню політику новообраного на той час президента США Дональда Трампа й формування його адміністрації. Утім, ще тоді занепокоєння викликали досить провокаційні висловлювання самого Трампа і деяких представників його команди, включно з віце-президентом Джеєм Ді Венсом. Ці особи, на мою думку, не демонстрували прихильності до класичних демократичних цінностей, а діяли в руслі цинічного прагматизму, зорієнтованого на бізнес-інтереси. У перший місяць своєї другої каденції Трамп і Ді Венс завдали Європі та світу чималих потрясінь своїми непослідовними й часто контраверсійними заявами і діями.

Така філософія «русской любви». Вона домінує як у їхніх сімейних стосунках, так і в їхній міжнародній політиці. І цю «любов» Одещина відчуває у всій повноті, зазнаючи практично щодоби болісних ран.

Так, увечері 7 березня агресор атакував Одесу ударними безпілотниками. Під прицілом були об’єкти енергетичної та цивільної інфраструктури. Пошкоджено та зруйновано ангар із сільськогосподарською технікою, чотириповерхову будівлю промислового підприємства, приміщення АЗС, автомагазин, СТО, автосалон та щонайменше вісім автомобілів. Через атаку ворога без електропостачання залишилися майже півтори тисячі жителів.

У п’ятницю, 7 березня, в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.С. Грушевського у рамках проєкту «Читаємо. Шануємо» відбулася творча зустріч з відомим поетом, перекладачем, лауреатом літературних премій імені К.Г. Паустовського, ім. П.Г. Тичини, «Золоте перо», «Культурна столиця-2019» Станіславом Стриженюком.

Традиційно модерувала зустріч кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк. Привітали поета кандидатка історичних наук, завідувачка науково-педагогічної бібліотеки Одеської академії неперервної освіти Людмила Саєнко, редактор газети «Прес-кур’єр», заслужений журналіст України Йосип Бурчо, депутат Одеської обласної ради Олексій Кобильніков, кандидатка філологічних наук Любов Ісаєнко, а також Володимир Павліченко, який від імені Одеської регіональної організації Національної спілки журналістів України вручив Станіславові Савовичу Почесну відзнаку загальнонаціонального конкурсу «Українська мова — мова єднання». Чудовий вокальний дарунок всім присутнім від Одеського обласного центру української культури зробив Михайло Левицький.

За ініціативою Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти 2 березня, у день народження видатного єврейського письменника, драматурга і просвітника Соломона (Шолома) Наумовича (Нохумовича) Рабиновича (1859—1916), відомого за псевдонімом Шолом-Алейхем, в Одеській національній науковій бібліотеці відбулася творча зустріч з літератором і публіцистом Леонідом Мойсейовичем Лейдерманом — лауреатом премії імені Шолом-Алейхема у 2025 році.

У затишному старовинному інтер’єрі відділу рідкісних видань та рукописів привітати власника престижної нагороди зібралися численні шанувальники його таланту, видавці, бібліотекарі, друзі та рідні.

З глибоким сумом повідомляємо, що 8 березня на 79-у році життя після тривалої хвороби перестало битися серце відомого вченого і викладача, письменника й публіциста, громадського діяча, щирого патріота України Євгена Олександровича Акимовича.

Народився він 29 жовтня 1946 року в місті Фастові Київської області. 1970-го закінчив історичний факультет Московського державного університету, 1982-го — аспірантуру Інституту філософії Академії наук СРСР. Кандидат філософських наук, доцент, усе життя працював на кафедрі філософії та культурології Одеського національного економічного університету.

Із 1989-го до 1993-го — співголова Одеської крайової організації Народного руху України. Із 2002-го — голова Всеукраїнської громадської організації «Демократична коаліція».

Євген Акимович — автор ідеологічної концепції «Демократичний патріотизм» (1992). 2004 року видав книгу «Філософія тотальності та громадянське суспільство», а 2005-го — монографію «Філософія тотальності» (обидві праці кілька разів перевидавалися).

Стоїть гора високая,
Попід горою гай, гай…
Зелений гай, густесенький,
Неначе справжній рай...

Ці знайомі всім рядки Леонід Глібов написав у садибі Лизогубів, українських меценатів, нащадків гетьманів, у Седневі, на Чернігівській землі, оповитій легендами й романтикою.

Тут справді райські місця: чудові пагорби, поміж якими протікає вкутана димкою річка Снов, що несе в собі таємниці тисячоліть...

Три роки тому, в перший день повномасштабного вторгнення, російські війська своїми брудними чоботами ступили на землю Седнівської громади, окупувавши її однією з перших. Сюди від кордону — менше 60 кілометрів.

Сьогодні більшість річок втратили свій вільний плин через греблі, зарегулювання та зміну ландшафтів. Це загрожує не лише екосистемам, а й нашій здатності забезпечувати свої потреби прісною водою в майбутньому. WWF-Україна (https://wwf.ua) працює над тим, щоб зберегти та відновити природну течію річок. Бо це ключ до водної безпеки, біорізноманіття та здорового довкілля.

Хоча вода займає понад 70% поверхні Землі, майже вся вона — солона і зосереджена в океанах. Прісна становить лише близько 3% від усіх ресурсів нашої планети. Втім, навіть ця невелика частка здебільшого є важкодоступною для використання.

Інсульт може трапитися у будь-кого, але за певних передумов його ризик значно зростає. Ці передумови у медицині називають чинниками (факторами) ризику.

Саме про ці фактори ризику — у матеріалі, підготовленому Центром громадського здоров’я МОЗ (https://phc.org.ua) у співавторстві з Юрієм Фломіним, лікарем-неврологом, доктором медичних наук, національним експертом з інсульту Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) в Україні.

Виплата пенсій особам, які перебувають на повному державному утриманні, має свої особливості.

Під час перебування пенсіонера, якому призначено пенсію за віком або з інвалідності, на повному державному утриманні виплата здій-снюється у розмірі 25 відсотків призначеної пенсії. Особам, яким призначено пенсію в разі втрати годувальника, виплачується 50 відсотків призначеної пенсії, а тим, хто має статус дитини-сироти, — у повному розмірі.