Рак не чекає: не відкладайте на завтра

Для підвищення обізнаності про цю недугу, її профілактику, діагностику та лікування щорічно 4 лютого відзначається Всесвітній день боротьби проти раку.

Профілактика та діагностика

Під загальним терміном «рак» насправді криється понад дві сотні різних видів захворювань, при яких клітини організму починають рости та розмножуватися безконтрольно. За-звичай клітини ростуть і діляться, коли організм потребує цього, а потім припиняють це робити. Але коли клітини стають раковими, вони втрачають цю здатність контролю і починають утворювати пухлини, які можуть поширюватися на інші частини тіла.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) найпоширенішими видами раку є рак молочної залози, легень, товстої та прямої кишки, а також передміхурової залози.

Причини онкологічних захворювань до кінця не відомі, однак вважається, що на їх розвиток впливають такі фактори: шкідливі звички, генетична схильність, навколишнє середовище, віруси (вірус папіломи людини (ВПЛ), гепатит В і С). Деякі види раку можуть не викликати жодних симптомів на ранніх стадіях, тому важливо регулярно проходити медичне обстеження, а також як профілактику робити щеплення.

Представники БО «Фонд боротьби з раком» розповіли, що в Україні існує шість обстежень для вчасного виявлення раку, які передбачені Програмою медичних гарантій і є безоплатними для пацієнтів та пацієнток. Серед них: мамографія (для виявлення раку молочної залози); гастроскопія (дослідження стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки); бронхоскопія (обстеження бронхів); цистоскопія (дослідження слизової оболонки уретри та сечового міхура); гістеро-скопія (огляд порожнини матки за допомогою ендоскопа); колоноскопія (дослідження товстого кишківника, яке зазвичай проводять під медикаментозним сном).

Попередити рак шийки матки у дівчат, а також рак порожнини рота й горла, статевих органів та ануса у хлопців можна шляхом вакцинації від ВПЛ. Ввести вакцинацію дівчат віком 12—13 років до Національного календаря профілактичних щеплень Міністерство охорони здоров’я планує вже з наступного року. Сьогодні вакцину можна придбати власним коштом в аптечній мережі за наявності рецепта від лікаря.

«Важливо, щоб кожна людина мала укладений договір із сімейним лікарем та зверталася до нього регулярно, навіть якщо нема жодних симптомів, які турбували б. Лікар визначить можливі фактори ризику, які впливають на конкретну людину, і ви спільно з лікарем можете скласти план обстежень, які вам потрібно проходити з певною періодичністю», — зауважує Вікторія Романюк, співзасновниця і віцепрезидентка ГО «Афіна. Жінки проти раку». За її словами, держава покриває всі основні медичні послуги для лікування онкозахворювань. Якщо хворобу виявити на ранній стадії, то цілком можливо отримати лікування безоплатно. В Україні, попри війну, триває медична реформа і щороку доступ до медичних послуг покращується. Держава закупила багато нового обладнання, що використовується для діагностики і лікування онкозахворювань. Зокрема, наприкінці минулого року Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр отримав лінійний прискорювач Elekta Harmony. Ще 14 апаратів МОЗ передало іншим медзакладам України. Утім, крім позитивних моментів, є й негативні, на які Вікторія Романюк звертає увагу: «Трапляються випадки, коли у пацієнтів вимагають кошти за безоплатні медичні послуги. Якщо виникають проблеми з отриманням таких послуг, пацієнт може звернутися на «гарячу лінію» інформаційної підтримки «ПАЦІЄНТ МАЄ ПРАВО» ГО «Афіна. Жінки проти раку» за номерами +38 (066) 911 33 33 та +38 (068) 911 33 33. Консультанти нададуть інформацію, як отримати послугу чи ліки». Зі скаргою можна також звернутися до головного лікаря, місцевого департаменту охорони здоров’я або Національної служби здоров’я України (НСЗУ) за безкоштовним номером контакт-центру 16-77.

Інша проблема, яку не вирішить жодна телефонна «гаряча лінія», — потреба у дороговартісних ліках, що не закуповуються держкоштом. Їх відсутність іноді змушує людину ставати перед вибором: або терміново шукати гроші, або відмовитися від лікування. Звісно, можна спробувати звернутися до знайомих, благодійних організацій чи просто небайдужих людей, але чому життєво необхідні препарати потрібно виборювати, втрачаючи при цьому дорого-цінний час? Вирішення цього питання потребує спільних зусиль держави, медичної спільноти, фармацевтичних компаній та громадськості. Першочерговим кроком держави має стати виділення достатнього бюджету на придбання ліків, а також розширення програми медичних гарантій з включенням до них більшої кількості дороговартісних препаратів.

Підтримка — надважлива

Рак впливає не тільки на фізичне здоров’я, а й на емоційний та психологічний стан онкопацієнтів. Саме тому допомога психолога є надзвичайно важливою як під час лікування, так і після досягнення ремісії.

Для того, щоб краще розібратися у цій темі, ми поспілкувалися з практикуючою психологинею, членкинею Української психоонкологічної асоціації Галиною Пастощук. Коли людина дізнається про онкологічний діагноз, вона може перебувати у шоковому стані, відчувати страх, розгубленість, неприйняття, і в цей момент було б добре, якби медичні заклади надавали також психологічний супровід. За словами пані Галини, спектр питань, з якими може зіштовхнутися хворий, дуже великий. Першочерговим, звісно, є страх, страх за майбутнє, страх смерті, за своє здоров’я, життя, родину, дітей. Якщо говорити про емоційні стани, то це можуть бути перепади настрою, гнів, роздратованість, невміння перемикатися. Нерідко комунікація стає утрудненою через низку всіх цих вагомих причин. «Повірте, кожна історія дуже-дуже індивідуальна. Саме онкозахворювання може посилити всі ті проблеми, які в людини були до того. Це потребує справді якоїсь едукації, роботи навіть із патогенними думками. У людини перебудовується життя. Вона має прийняти й усвідомити, що життя не закінчується, але може бути іншим», — пояснює фахівчиня.

Варто сказати, що до психологів доволі часто звертаються близькі онкопацієнтів, бо перебувають у шоковому стані, потребують пояснення, що і як говорити, як емоційно підтримати, не нашкодити, щоб не було надмірної гіперопіки, але й щоб не залишати людину наодинці. Деколи щирі дії допомоги можуть формувати в онкопацієнта психологічну інвалідизацію, а це своєю чергою впливає на його самооцінку. Психологиня радить розмовляти, питати і пропонувати пряму практичну допомогу (помити підлогу, приготувати їжу, сходити в магазин, приглянути за дитиною тощо). «Деколи достатньо бути просто слухачем, щоб людина могла виговоритися, сказати про те, що їй страшно, а, повірте, страшно бага-тьом. Не потрібно акцентувати теми тільки навколо захворювання. Можна і про себе розповідати, про якісь свої справи, але водночас теж не дуже навантажувати. Завжди можна перепитати людину, яка, наприклад, в активному лікуванні, чи готова вона сприймати інформацію. Бо під час лікування онкопацієнт може швидко втомлюватися», — додає Галина Пастощук. Фрази «Тримайся», «Все буде добре», «Буває ще гірше» краще замінити на «Любимо тебе», «Ти мені дорогий/га», «Ми з тобою пройдемо це випробування», «Віримо у тебе», «Ти нам потрібен/на» тощо.

Не у всіх, але в багатьох онкопацієнтів спостерігаються когнітивні порушення, які проявляються у зниженні концентрації уваги, порушенні пам’яті, неорганізованості, плутанині в хронології, послідовності дій, і називається такий стан «хімічний мозок». Ці симптоми можна пов’язати з багатьма чинниками: хіміотерапія, променева терапія, хірургічні втручання, стрес, тривога тощо. Експертка пояснює: «Люди дуже мало поінформовані про «хімічний мозок». Хочу звернути увагу, що деколи поведінка онкопацієнтів напряму може залежати від стадії лікування, від етапності. І тут головне знати, що це все відновлюється, пам’ять повертається, її можна тренувати, можна робити вправи для утворення нових нейронних зв’язків. Найпростіші, багато з яких можна знайти в інтернеті. Можна читати, можна вивчати мову, два слова в день — це вже краще, ніж нічого. Тобто це ситуативно і це тимчасово».

Звернутися за безкоштовною фаховою психологічною допомогою можна до кол-центру психологічної підтримки фонду Яніни Соколової «ВАРТО ЖИТИ» за номером: 5522. А ще таку підтримку можна знайти в онкопацієнтських групах, як-от: «Inspiration Family. Все про рак», «Афі-на. Жінки проти раку».

Історії, що надихають

На початку матеріалу ми звернули увагу на те, що рак — це не просто статистичні дані, бо за ними стоять тисячі особистих історій, які дають надію та змінюють наше сприйняття цієї хвороби. Історії тих, хто подолав рак й увійшов у ремісію, показують нам, наскільки важливими є сила духу та підтримка.

Про рак молочної залози Євгенія (33 роки) дізналася випадково, коли лікувала мастопатію у гінеколога. Після проведення УЗД молочних залоз лікар скерував її на процедуру біопсії, оскільки виявлені утворення викликали занепокоєння. Після біопсії через тиждень остаточно підтвердився діагноз. Наступного дня разом з чоловіком вирушили до медичного закладу. Лікар, з яким вони спілкуватися, був не дуже комунікабельним: з його слів зрозуміли тільки те, що рак лікується, шанс на життя є і лікування безкоштовне. За два дні пройшла всі обстеження і поїхала на лікування в інше місто, де інший лікар розповів усі подробиці. Далі був прийом у хіміотерапевта і перша крапельниця «хімії».

З першої хвилини оточення надавало Євгенії велику підтримку: «Поки ще не почала лікуватися, моя тітка і мама хвилювалися більше за мене, а я їх заспокоювала. Чоловік, моя опора, з першої хвилини був мені сильним плечем, підтримував кожної миті. Сестра приїхала з іншого міста і була поруч після кожної «хімії». Всі мої колеги, які взяли на себе мої обов’язки і впевнено з ними справляються досі».

Після втрати волосся Євгенія ловила на собі погляди незнайомих людей, але вирішила не ховатися, а розповісти свою історію у соціальних мережах. Це допомогло у майбут-ньому уникнути зайвих питань. Вона радить не боятися говорити про свою хворобу, власні бажання, приймати допомогу, концентрувати увагу на чомусь іншому. Це може бути хобі, книжки, свій особистий розвиток тощо. А ще запевняє, що не треба боятися звертатися до психолога. Від самого початку вона хотіла бути більш поінформованою. Потрібно, щоб кожен лікар був лояльніший до пацієнтів і розповідав про всі моменти, щоб не довелося шукати відповідей в Інтернеті.

Зараз пані Євгенія лікується в Київський міському клінічному онколо-гічному центрі. На запитання про мрію відповідає: «Сьогодні в мене є ціллю розвиток власного бренду, вийти на всеукраїнський ринок виробників дитячого одягу. Вивчаю психологію, щоб мати змогу допомагати іншим у нашій спільній боротьбі. Розвиваю себе як особистість. Хочу навчитися любити і пишатися собою, наскільки це можливо для мене».

Історія Світлани (37 років) почалася у 2009-у, коли вона була студенткою третього курсу ДНУ їм. О. Гончара. Якось погано спала вночі й прокинулася від того, що під час ковтання «щось» заважало. Торкнулася й відчула щось кругленьке в зоні яремної впадини. Це налякало, але споді-валася, що все минеться. Дочекавшись закінчення занять, вирішила звернутися до студентської полі-клініки, де їй зробили УЗД. Згодом в іншій лікарні зробили МРТ, взяли аналізи на онкомаркери. Після всіх цих маніпуляцій почула остаточний діагноз: лімфома Ходжкіна.

«Мені запропонували два варіанти: безкоштовне лікування (але воно експериментальне, і як воно спрацює, лікар гарантії не давав) та платне, при якому гарантували 85% одужання. Я обрала платне (батьки допомагали)», — розповідає вона. Їй, каже, пощастило з лікаркою, яка надала всю необхідну інформацію, пояснила все до дрібних деталей. Підтримка була з боку лікарів, рідних і знайо-мих, викладачів, які йшли назустріч через пропуски занять. Це допомогло не почуватися самотньою.

Пані Світлана ділиться порадами, які свого часу допомогли їй: «Найголовніше — вірити в себе і свій організм. Знайти гарного лікаря і довіритися йому. У мене була чудова лікарка, запам’ятала її слова назавжди: «50% я тобі допоможу, а 50% ти сама собі допоможеш. Не слухай нікого, у тебе — твоя хвороба, в інших — інша. Не накручуй себе і не роби собі гірше». Під час кожної «хімії» (крапельниці) лежала й уявляла, як ліки борються з поганими клітинами, і про себе говорила: «Я — здорова». Вже 15 років минуло. Так, коли було погано від крапельниць, усякі дурні думки лізли в голову, але підтримка близьких не давала впасти у відчай. І ще одна найголовніша порада — не тягніть, «само не пройде», ворожки не допоможуть, ідіть якнайшвидше до лікаря і лікуйтеся, кожна година на рахунку».

Сьогодні пані Світлана мріє насамперед про те, щоб закінчилася війна, а в її планах — відкриття невеличкої рукодільної крамнички, розширення асортименту виробів з вишивкою, оскільки це улюблена справа її життя.

Важливо пам’ятати, що онкологічне захворювання — це не вирок і багато видів раку успішно лікуються, особливо на ранніх стадіях. Проходьте медичні огляди, звертайтеся до лікарів, не бійтеся ставити питання про своє самопочуття. У період боротьби з недугою важливою є психологічна підтримка, оскільки вона дозволяє зберегти ресурс під час довготривалого лікування. Бережіть себе і своїх близьких! Пам’ятайте: кожен день — важливий.

Анастасія ТІТАРЧУК,
студентка Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова.