Назавжди двадцять шість

…29 січня велике горе об’єднало всіх, хто прийшов попрощатися із полеглим захисником. Після богослужіння жалобна процесія попрямувала на сільський цвинтар. Жителі Новосільського зустрічали її живим коридором із розгорнутими в руках синьо-жовтими прапорами — навколішки і схиливши голови.

Героя-захисника Бориса Михайловича Доброту з усіма почестями поховали на сільському цвинтарі. Найцінніше — своє життя — він віддав за наш спокійний сон, домашній затишок та тепло, за дитячий сміх, за мир в Україні. Схиляємо голови у скорботі й молимося за світлу душу воїна, який загинув, боронячи кожного з нас. Вічна слава синові української землі, воїну світла!

Борис народився у сусідньому селі Плавні. До Новосільського переїхав разом із мамою Людмилою Добротою, коли вона вийшла заміж за мешканця цього села Валентина Тодорова.

Після 9-го класу хлопець вступив до Ізмаїльського вищого професійного училища №9, де отримав спеціальність матроса-моториста. Після навчання, ще до повномасштабної війни, був призваний в армію. Демобілізувавшись, влаштувався на роботу до супермаркету, що у центрі Ізмаїла. 6 березня 2022-го знову був призваний. Кілька місяців прослужив в Ізмаїльському прикордонному загоні, а потім потрапив на фронт.

Ось як згадують Бориса Доброту вчителі, сусіди, однокласники, друзі.

«Боляче. Ця втрата не лише для його близьких, а й для усього села. Знаю Бориса як дуже порядного хлопця, чесного, справедливого, компанійського. Таким він залишиться назавжди у нашій пам’яті. Новосільське плаче за першим своїм загиблим сином. Але народ, який на колінах зустрічає своїх Героїв, ніколи не стане навколішки перед окупантом».

«Звістка про те, що 23 січня Боря загинув, для всіх, хто його знав, стала шоком. Нікому не хотілося вірити в це… Як і більшість хлопців, навчався так собі, зате брав участь у багатьох шкільних заходах. Захоплювався спортом. Був дуже спритний, уважний до всіх. Не чула, щоб він сварився з однокласниками чи грубо висловлювався. Ніколи не могла подумати, що в когось із моїх учнів так трагічно складеться доля. Завжди була впевнена, що мої випускники здобудуть освіту, працюватимуть, створять сім’ї, а ми, вчителі, завжди будемо за них радіти і пишатися їхніми досягненнями. А тут таке… Дай Боже, щоб у кожній сім’ї були такі діти, як він. А для вчителів такі вихованці, як Боря, — це справжнє щастя. Йому б жити і жити. Проклята війна! Стільки молодих життів вона вже забрала…».

«Борис був завжди життєрадісним, умів дружити, йому були притаманні скромність, мужність. Ні в чому нікому не відмовляв, якщо була потрібна його допомога. Був людиною слова, надійним другом, добрим, веселуном. Ми, однокласники, запам’ятаємо Бориса як дуже світлу людину, уважну, щедру».

«У житті є люди, які роблять його радіснішим та світлішим, які завжди готові поділитися з ближнім. Вони ніколи не лукавлять, дружать та люблять щиро, без фальшу. У моїй пам’яті Борис залишиться позитивним, життєрадісним, безвідмовним хлопцем».

«Він був трудоголіком. Дуже скромний і веселий, рішучий, щирий, харизматичний, умів знаходити радість навіть у дрібницях, умів гуртувати навколо себе. З ним цікаво було спілкуватися, любив і розумів гумор. З такими людьми легко та приємно. Війна забрала молодого, повного сил та енергії чоло-віка. Світлі спогади про нього назавжди залишаться у наших серцях».

«Він — із порядної родини. У сім’ї та в школі формувався його характер — спокійний, уважний, чесний, принциповий, відкритий і щирий, ніколи не встрявав у бійки, був дуже хазяйновитим, шанував старших. За це його поважали протягом його короткого, але гідного життя».

«Борис ніколи не відмовляв, якщо просили допомогти. Як і багато хлопців, іноді курив. Я його часто відчитував. Після цього він довго не розмовляв зі мною. Порядний, спокійний. Гарна дитина була. Згадую про нього з теплотою та ніжністю, але мій розум відмовляється вірити, що його більше нема»...

Світла пам’ять Героям!

Петро ХАДЖИ-ІВАН.
Ізмаїльський район, Ренійська громада.
Фото автора.