«Прогулянки» з Лукою Басанцем

Тож не завжди це легко: стати на той самий шлях, коли чи не всі в родині безпосередньо причетні до феєрії образотворчости. Коли твоє прізвище, безперечно, знане в мистецькому світі: Валерій Басанець, батько, відомий художник, Тетяна Басанець, мати, знана мистецтвознавиця, арт-критикиня і дружина-художниця, та й інші родичі в цій самій сфері. Розлоге дерево родоводу глибоко вкорінене в мистецтво. З дитинства в оточенні художників, у їхніх розмовах та суперечках про творчість, про світові мистецькі авторитети, про напрямки та школи… І вся ця стихія немовби заворожує, втягує у свій вир… Надто коли надходить час визначатися, чого ти хочеш у житті. Художня школа — це добре, бо ж і малюєш трохи. Та спробуй, одначе, не проявити свій талант уповні або ж піти битим шляхом, не шукати нових стежин, як одразу всі це угледять, і не станеш ти оригінальним та самобутнім. Надто коли удосконалював свою майстерність у такого мистця, як Валентин Захарченко. Закінчив аспірантуру, залишився тут працювати…

Лука Басанець вийшов як би на прогулянку, наче б уже знаною околицею. І зненацька став наново відкривати щось там для себе. Тож підемо й ми услід за ним — мовби так собі, теж на прохід, самі ж ніби ненароком тихенько зазираючи йому через плече. Та не дуже й далекі ті прогулянки, а тут таки, в коридорі його рідного художньо-графічного факультету — Худграфу, як зазвичай називають його. Коридор не надто широкий, ще й з диванчиками, на яких можна відпочити, поміркувати, коли втомишся ходити назирці за художником. Та любувати з тієї краси, яку він зчаста творить удвох з природою…

Цієї осені Худграф справляв свої іменини. Немало цікавинок придумали, щоби було святково, запам’яталося. І одна з них — виставка робіт Луки Басанця. Його перша персональна виставка. Без сумніву, раз побачивши роботи Луки Басанця, вже наступного разу на тій чи тій виставці легко впізнати його творчу вдачу, спокійну і виважену, навіть коли під час тієї прогулянки було вітряно, автор упіймав той вітер і припнув до свого мольберта.

«Прогулянка за містом», «Прогулянка навесні», «Сутінки», «Прогулянка номер…». Неважко й заблукати. Тож перейшов на лічбу. Тепер ті «Прогулянки» – під номерами. Назва роботи не має принципового значення для художника. Він творить образ. Відкриває для інших сутність зображуваного, свій спосіб мислення.

То що ж таки найголовніше в образо-творчості?

– Відповім так: найголовніше – це свобода…

Та хто ж цього не знає! Свобода — основа всього. За свободу стоїмо сьогодні грудьми.

— В житті у тебе є якісь обов’язки і зобов’язання, є спонуки… На роботі в університеті треба робити те, що є необхідним для навчального процесу, ти залежиш від обставин, від інших людей.. А в мистецтві подобається саме те, що ти – вільний, ти робиш усе, що хочеш. Коли мені пропонують замовлення, воно наштовхується на якусь нехіть. Бо то вже якийсь обов’язок, зобов’язання, мусиш себе обмежувати в чомусь… А тут ти робиш те, що хочеш, не треба себе обмежувати, ти тут вільний.

Це перше, що важливе для мене в творчості. Друге, так само дуже важливе, – це чесність. Тобто чесно робити те, що хочеш робити. Бува, чую, як напучують художника: мовляв, це така важлива виставка, треба свої найкращі свої роботи принести. Мене завжди це дивує. Зрозуміло: є вдалі роботи, трапляються невдалі… Але поки я не зроблю її такою, щоби, як то кажуть, вже не було що поправити, я не вважатиму її довершеною. Звичайно, вона може бути для когось не найкращою, це потім з’ясується, і це природно. Отож, дві речі: свобода і чесність у виконанні того, що ти робиш. Це інколи вимагає багато часу і багато зусиль, але для художника це дуже важливо. У мене завжди виникають проблеми з темою, вона для мене дуже важлива була. А потім у нас народився син. Гуляю з ним кожного дня, і раптом приходить до голови щось таке… Цей краєвид… Чудова тема!.. Але мене не тема цікавить, це другорядне. Важливіше — форма. А тема — це як каркас, формат. Оскільки мене не цікавить сюжет, я почав давати картинам номери.

— Як виникає задум?

— Дуже по-різному. Ось ця робота, наприклад. Пішов із сином на прогулянку, надвечір’я, сонце сідає, зелені крони дерев у сонячному освітленні… Щось неймовірне… Захотілось намалювати…. Так виникла тема.

А потім була недовга прогулянка територією Худграфу. Лука Басанець з гордістю показував деякі класи, про факультет розповідав охоче й цікаво.

Роман КРАКАЛІЯ.