Михайло Жук і родина Грушевських: від «Люсі» до «Кулюні»

У творчій сублімації й своєму захопленні процесом роботи художник не завжди переймається конкретизацією об’єкта мистецтва, віддаючи перевагу, швидше, створенню виразного і переконливого образу (крім випадків замовних, репрезентативних портретів). Ідентифікація особи портретованого в сенсі схожості — це не завжди сильний аргумент на користь високої художності твору. Але для дослідника розширення інформації про об’єкт зображення наповнює твір додатковим змістом.

Знайомлячись з біографією відомого художника Анатоля Петрицького, я звернув увагу, що в період навчання у Київському художньому училищі (1912—1918) молодий футурист у компанії друга Кості Єлеви відвідував майстерню свого вчителя Василя Кричевського, який мешкав на шостому поверсі прибуткового будинку Грушевських по вулиці Паньківській, 9. Майстерня, як і музей старожитностей історика, розташовувалися на спроєктованій Кричевським мансарді. Невдовзі учитель виділив учневі невеличку кімнатку, де той зберігав власні напрацювання. «Великий дім Грушевських», зведений у 1908—1909 роках, — це той славетний і водночас сумнозвісний будинок, який був розстріляний фугасними снарядами бронепоїзда Муравйова у 1918-у й знесений до фундаменту в 1921-у. На цьому ж поверсі були покої родини Грушевських — самого Михайла Сергійовича, його брата Олександра, сестри Ганни (у шлюбі — Шамрай) та їхньої старенької матері. У Ганни була дочка Ольга, яку в родині звали Люсею (до слова, доньку Катерину Михайло і Марія Грушевські кликали «Кулюня»). Принагідно відзначу, що в 1918-у Анатоль Петрицький і Ольга Шамрай одружилися, але за кілька років цей шлюб розпався.

А тепер звернімося до ранньої творчості М.І. Жука. У нього є графічний портрет дівчинки під назвою «Люся». Він створений 1904 року під час навчання чи, швидше, вже після закінчення Краківської академії, можливо, у Києві (де на той час відбулася його перша персональна виставка в Міському музеї, влаштована М. Біляшівським). Ця робота з приватної збірки відтворена в моногра-фії Л.Д. Соколюк. Скоріш за все, цей твір походив із зібрання одесита С.З. Лущика, а в 2008-у фігурував на аукціоні Bonhams (Лондон, Велико-британія). Нині ж перебуває в одній приватній колекції у Каліфорнії (США).

Зважаючи на наближеність Михайла Жука до родини Грушевських — свого часу відомих меценатів, — припускаю, що портретованою могла бути племінниця Михайла Сергійовича — Ольга/Люся Шамрай, якій на момент написання портрета було неповних сім рочків.

Почалися пошуки документів, формування доказової бази і, насамперед, фотографій Ольги Шамрай. У такій ситуації навіть якщо результат не вповні переконливо позитивний, уже сам процес пошуку може несподівано пролити світло на характер стосунків Михайла Жука зі своїм оточенням і стати відправною точкою для подальших розвідок. Адже часто наші пристрасні й емоційні посили спростовують саме незаперечні факти.

Ганна Сергіївна Грушевська-Шамрай у 1905 році, після розлучення з російським офіцером Віктором Шамраєм, переїхала з дітьми на проживання до Києва. Після смерті батька, С.Ф. Грушевського (1830—1901), на отримані у спадок кошти сім’я в 1908-у  придбала ділянку в Києві з триповерховим флігелем по вулиці Пань-ківській, 9-14 (ця добротна споруда збереглася донині, в ній розташовується Історико-меморіальний му-зей Михайла Грушевського). Лише в 1909-у, як мовилося вище, три сім’ї Грушевських вселилися в шестиповерховий модерний будинок, який був зведений на честь батька і водночас став своєрідним подарунком місту.

У спогадах про Українську академію мистецтв (відкриту у 1917-у) Михайло Жук згадує про колег-професорів, зазначаючи, що «також знав і Василя Кричевського, у якого бував у майстерні його на Паньківській вулиці, в будинку професора Грушевського». Орієнтовно це був 1916 рік, коли митець у черговий раз з’явився в Києві й працював у бюро старшого техніка Д. Ціціліано (виразний портрет останнього Михайло Іванович створив у період 1916 —1917 років). Можливо, ці відвідини авторитетного архітектора і художника були пов’язані з належністю Жука до Всеукраїнського комітету охорони пам’яток старовини й мистецтва, співзасновником якого був Микола Біляшівський, до речі, член НТШ — ще один ланцюжок з М. Грушевським. Зі слів Михайла Жука, до цієї органі-зації входили також В. Кричевський та Г. Нарбут.

Чому я переплітаю долі людей різних поколінь і навіть соціального стану, так детально зупиняючись на будинках по вулиці Панківській, 9 — 14? У своїх пошуках я прагнув знайти хоч якусь зачіпку про можливі контакти Михайла Жука із сім’єю Шамраїв і про ймовірний зв’язок між племінницею М. Грушевського і героїнею портрета 1904 року. У мене не ви-кликало ніяковості те, що згідно з документальними даними Ганна Шамрай переїхала жити до Києва тільки в 1905-у. В очікуванні розлучення вона з дітьми могла періодично бувати там і раніше.

Коли відбулися перші контакти художника з Грушевськими? Маємо дані тільки про брата Ганни Шамрай, професора Михайла Грушевського, відомого історика, на той час професора Львівського університету та голови Наукового товариства Т.Г. Шевченка (НТШ). Перші відомості хронологічно припадають на лютий-березень 1905 року під час проведення «Виставки української штуки і артистичного промислу» у Львові. Не виключено, що знайомство могло бути заочним, адже йшлося тільки про роботи студентів Краківської академії мистецтв М. Жука і М. Бойчука, які прибули із запізненням. Це змусило Михайла Грушевського підготувати нову редакцію каталогу виставки (не зберігся).

Згодом опосередковані ділові контакти з М. Грушевським у М. Жука були завдяки М. Коцюбинському, якого високо цінував науковець і який сприяв художнику-літератору дебютувати оповіданням «Мені казали «Ще молодий!» на сторінках «Науково-літературного вісника» (1906).

Цим не завершилася участь М. Грушевського у долі талановитого юнака. У щоденниковому запису від 19 жовтня 1907 року скупо зазначено: «Заг[альні] збори Спілки «Діла» — справа Жука...». Очевидно, йшлося про чергову публікацію літературного доробку молодого письменника в найдорожчій на той час газеті Галичини «Діло» (річна вартість передплати складала 18 гульденів).

Чергове свідчення про їх взаємини знаходимо у листі М.І. Жука до письменника Д.Я. Лукіяновича, кума Грушевських, від 10 серпня 1908-го, який виступив посередником у справі грошової позики художникові від М.С. Грушевської. У листі дописувач бідкався з приводу неможливості сплатити вчасно свій борг.

За деякими даними, ближче знайомство могло відбутися невдовзі в Чернівцях, куди редактор «Науково-літературного вісника» завітав 10 жовтня 1908 року. Під час повернення додому це місто було для художника транзитним. У самого М. Жука ніяких свідчень про зустріч із М. Грушевським на Буковині нема, можливо, з огляду на делікатність справи (взагалі, про М. Грушевського М. Жук особливо не згадував). Найтриваліші контакти з родиною історика художник мав улітку 1909-го під час перебування на їхньому хуто-рі в Криворівні. Про це йтиметься нижче.

Певну інформацію про особу Люсі містять спогади мешканок будинку на Паньківській В.С. Слупської (онуки Ганни Шамрай) і Г.М. Шапран, оприлюднені у журналі «Краєзнавство» (2016). Публікація містить також світлину родини Грушевських з восьмирічною Ольгою і шестирічною Катериною. Звернімося до фізіогномічного методу. При співставленні зображень Ольги, — навіть попри різницю в один рік між фотознімком і картиною, — впадає в око низка схожих і відмінних рис персонажів: хвилясте, світле з пробором волосся, чоло, брови і губи дуже подібні, але у Люсі зі світлини очі посаджені глибше, ніж у портретованої, ніс окреслений м’якіше і не такий загострений; зрештою, й підборіддя не таке тяжке та вольове. Загалом дівчинка на фотографії менш інтровертна, ніж та, що на портреті. Звичайно, за два роки її личко витягнулося, вона стала внутрішньо розкріпаченішою, і все ж нема абсолютної певності, що це одна особа.

У намаганні з’ясувати, чи були контакти між родиною Грушевських і Жуком на момент створення цього портрета, я знову звернувся до щоденника Михайла Сергійовича. Принагідно зауважу, що в цьому зв’язку виникає кілька цікавих моментів щодо ставлення історика до вихідця з Таврії. Із числа художників, наближених до його сімейства, слід назвати передусім Івана Труша, який був одружений на дочці М. Драгоманова Аріадні. Якийсь час уроки маленькій Катерині давав Михайло Бойчук. У суто діловому контексті згадки імені Михайла Жука з’являються лише в момент діяльності згаданої львівської виставки. Це був успішний і щасливий період у житті професора, який незадовго перед тим звів власну віллу у Львові (нині — Державний меморіальний музей М. Грушевського), де зберігалася багата колекція живопису і старожитностей, до речі, представлених на львівській імпрезі.

У науковій періодиці достатньо висвітленим є той факт, що Михайло Сергійович, серед іншого, придбав за досить пристойною ціною три роботи не відомого на той час у східній Галичині студента, заплативши М. Жуку 290 крон. Це значна сума (наприклад, для багатотомного видання творів Ю. Федьковича тоді необхідно було 1000 крон). Припустимо, що велика за розмірами пастель «Сум» (1902) обійшлася меценату в 200 крон. Найбільшу прихильність до молодих митців виявляла добросердечна дружина професора, вчителька і перекладачка Марія Сильвестрівна, котра й позичила Михайлові Жуку певну суму, про яку згадується у листі до Лукіяновича. Нестатки й клопоти Жука, пов’язані з оформленням паспорта для перетину російсько-австрійського кордону, а згодом смерть батька Івана Григоровича (липень 1908-го) ускладнили повернення боргу, що дуже гнітило добропорядну молоду людину.

Саме у цій майже безвихідній ситуації Денис Лукіянович і порадив приятелеві сплатити борг роботами. Михайло Жук вирушив на Прикарпаття, до Криворівні, де на той час Михайло Сергійович із сім’єю усамітнився для роботи над сьомим томом «Історії України-Руси».

У Криворівні художник створив сицесійний портрет Катерини, а також — як презент — зображення обох господарів. За свою роботу (з розрахунку оплати дороги назад додому) М. Жук запросив 300 ринських (гульденів). Це було значною сумою з огляду на те, що М. Грушевський, крім підтримки «Вісника» та інших проявів благодійництва, значні кошти вкладав у зведення свого прибуткового будинку в Києві, для чого навіть брав державну позику. Не зайве нагадати, що раніше він надав грошову допомогу в розмірі 300 крон тяжкохворому М. Коцюбинському, чиєю протекцією користувався художник. Михайло Жук отримав від господаря 200 крон, а решту попросив вислати йому в рублях поштою до Чернігова. Це певним чином затьмарило стосунки Грушевського з Жуком, які й так з боку професора не відзначалися особливою симпатією.

У щоденниковому запису, невдовзі після приїзду Жука, від 20—22 липня 1909 року читаємо: «...Гості наші не докучають, приємні, я їх зовсім не чую, коли не потрібую. Меньше приємний Жук — несимпатичний, а манє-ру говорити його зовсім не виношу. Приходить портретувати Кулюню, обідає і вечеряє у нас. Я мало його бачу, а наші його якось ліпше зносять». Про портрет Катерини, написаний Михайлом Жуком в дусі символізму, є такий короткий запис: «Жук Кулюнін портрет закінчив, але не особливий». Між ними відбулася неприємна розмова, і художник навіть готовий був забрати портрет, компенсувавши сім’ї витрати згодом, але втрутилася Марія Сильвестрівна і, зрештою, справу владнали. «Жук мучить сеансами Маринцю», — записав Михайло Сергійович 12 серпня. Портрети старших Грушевських голова сім’ї теж сприйняв стримано: «Перед вечором Жук заявив, що далі не робитиме портрету Маринці; і ще просив, аби Мар[инця] прийняла від нього образки в презенті». Швидше за все, в оцінці творчості Жука дружина не поділяла думку свого чоловіка. Про долю обох портретів подружжя нічого не відомо.

Можливо, тоді ж Михайло Жук подарував Марії Сильвестрівні одне з кращих своїх ранніх панно «Яблунева гілка» (1903) з дарчим підписом із зазначенням дати: «Високоповажаній Марії Сильвестровні в день Її іменин — Мих. Жук. Вижниця, 1909 1/ІХ». Робота написана ще 1903 року в Рижанівці, куди студент академії приїздив на пленери. У дарчому автографі дату вказано за старим стилем (1909, 17/VIII за н.с.). Не зовсім зрозумілим є зв’язок з Вижницею, яка за 40 кілометрів від Криворівні і яку, судячи зі щоденникових записів, родина Грушевських у ті дні покидала тільки для походу на гору «Біла кобила» у протилежному напрямку.

Нелегко було прокладати дорогу в життя молодому художникові-модерністу, чиї роботи не завжди сприймайли в середовищі українських інтелектуалів, адже їхні естетичні смаки були виховані переважно на академізмі й реалізмі. Достатньо згадати негативну реакцію на свої портрети Івана Нечуй-Левицького, пізніше — Сергія Єфремова і навіть Михайла Коцюбинського (портрет 1909-го), а також певне несприйняття останнім панно «Біле і чорне» чи ілюстрацій до його ж «Тіней забутих предків».

Повертаючись до портрета «окриленої» дівчини, чий вільнолюбний образ якось беззахисно, подібно до паростка квітки, виростає на тлі Карпатських гір, зазначимо, що нині він є окрасою експозиції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. Ця робота є прикладом сміливої, я б сказав, трагічно-пророчої авторської інтерпретації. Якщо героїню цього портрета вже давно ідентифіковано, то «Люся», десь там, на американському Заході, ще чекає відповіді на питання: хто ж вона і звідки?

Володимир КУДЛАЧ.

Бібліографія

Лист Михайла Жука до Дениса Лукіяновича. Чернігів, 1908, серпня 10 с.с. Фонди ДММ Михайла Грушевського у Львові, кн. вст. №14635, інв. №1741 ДМ.

Кашуба-Вольвач О. Українська академія мистецтва у спогадах Михайла Жука / Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини. — 2015. — Вип. 11. — С. 93—95.

Паньків С. «Половина вистави — наша»: дебют приватної збірки Михайла Грушевського на Всеукраїнській мистецькій виставці у Львові 1905 року // Сайт: ІММ М. Грушевського. Дата публікації: 29.02.2020.

Грушевський М.С. Щоденник (1902—1914 рр.): У двох томах. Т. 1 (1902—1907); Т. 2 (1908—1914 рр.) / Упоряд., вступ. ст., комент.: С. Панькова. Київ: Ін-т укр. археографії і джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. — 2021.

Про М.І. Жука: Т. 1 — С. 38, 144, 147, 150, 155, 156, 468; Т. 2 — С. 22, 25, 284, 285, 288-291, 293.