Народні агробестселери Євгена Чикаленка

Важливі моменти життя Євгена Чикаленка тісно пов’язані з Півднем України, зокрема з нашим містом. Навчаючись в Одесі у пансіоні англійця Рандаля, Єлисаветградській реальній школі (де сидів за однією партою з Панасом Тобілевичем, майбутнім актором Панасом Саксаганським), а також на природничому факультеті Харківського університету, він завжди розмовляв рідною українською мовою. Саме в Одесі розпочалася його активна громадська діяльність: у 1894 році Чикаленко приєднався до місцевої української громади та її словникової комісії. Тут він знайшов однодумців серед таких відомих українців, як М. Комаров, І. Липа, Ф. Шульга, І. Луценко, С. Шелухин, І. Бондаренко, Л. Смоленський та інші.

Переїхавши до Києва у 1900-у та маючи за плечима вже значний досвід громадської роботи, Євген Чикаленко зосередився на українській національній справі. Він приєднався до Старої Київської громади, став співорганізатором перших політичних партій Наддніпрянщини та Товариства українських поступовців.

Наприкінці 1905-го заснував першу українську щоденну газету «Громадська думка». Після закриття владою газета продовжила своє існування під назвою «Рада», яка виходила до середини 1914-го. Вона стала своєрідною соціальною платформою для українців, надаючи публічний простір для авторів, яких Чикаленко активно підтримував. Переконаний у її важливості для українського суспільства, він присвятив виданню

всі свої сили та ресурси, навіть попри її збтковість. Видання припинило свою діяльність під час Першої світової війни, але в 1917-у відродилося під назвою «Нова Рада». Чикаленко об’єднав навколо газети свідомих українців, включаючи й одеських діячів. Крім того, завдяки його зусиллям українці отримали не тільки першу україномовну щоденну газету, а й «Історію України-Руси» Миколи Аркаса. Він також надавав фінансову допомогу письменникам і театру, підтримував низку громадських та політичних ініціатив, що сприяли поширенню національної ідеї.

Поразка національно-визвольних змагань змусила Євгена Чикаленка виїхати до Галичини. Спочатку він сподівався, що це буде тимчасово, але виявилося — назавжди. Останні роки життя видатного українського аграрія, чиї землі націоналізували більшовики, пройшли в бідності, недугах. Спочатку Євген Харлампійович мешкав в Австрії, потім — у Чехо-Словаччині. Колишній власник газети працював редактором і складав спеціалізовані словники для Української аграрної академії у Подєбрадах. Ослаблений фізично тривалою хворобою та морально виснажений, дуже бідував, навіть доводилося збирати дрова в лісі для опалення. Щоб зібрати кошти на необхідну Чикаленкові операцію на шлунку, знайомі розмістили оголошення в газеті української діаспори в США, але він соромився приймати таку допомогу.

Серце Євгена Чикаленка зупинилося 20 червня 1929 року. Він заповідав розвіяти його прах над рідними Перешорами, але, на жаль, цей заповіт так і не був виконаний.

Господарство Євгена Чикаленка у степах України вражало високими показниками врожайності навіть під час жорстокої посухи. До його маєтку в Перешорах (нині — село Куяльницької сільської громади Поді-льського району Одеської області) приїжджали делегації з різних куточків імперії, щоб на власні очі побачити, як в умовах бездощів’я вдається збирати удесятеро більший врожай, ніж у сусідніх господарствах. Залізничну станцію Мардарівка навіть включили до путівників Росі-йської залізниці як місце зразкового аграрного успіху. За свої досягнення в розвитку сільського господарства Євген Харлампійович був нагороджений імператорською медаллю.

У процесі ведення господарства та постійного спілкування з селянами, пов’язаного з методами обробітку землі та утримання худоби, Чикаленко зрозумів, що потрібно доступно і докладно пояснити їм основні принципи сільськогосподарської праці. Результатом успішних новаторських практик господарювання на перешорських землях і стало створення серії невеликих книжечок під назвою «Розмови про сільське хазяйство». Через те, що книжка була написана українською мовою, знадобилося п’ять років, щоб отримати дозвіл на її публікування.

Перша книжка «Розмови про сільське хазяйство: чорний пар і плодозмін» вийшла друком у 1897 році в Одесі накладом 10 тисяч примірників і розійшлася за місяць. Цей успіх надихнув автора написати наступні частини серії: «Худоба», «Сіяні трави, кукурудза та буряки», «Вино-град», «Сад». Усі вони стали справжніми народними бестселерами. Їх загальний наклад дійшов до пів мільйона. У них Чикаленко доступно пояснював необхідність удосконалення сільськогосподарських методів, закликав до кооперації та придбання техніки, а також до впровадження нових технологій для підвищення врожайності. Його поради з утримання худоби, догляду за садом і виноградниками були цінними для українських селян.

У презентованому виданні, що вийшло у 2022 році в Харкові, зібрано всі п’ять частин «Розмов про сільське хазяйство». Книга є важливим джерелом знань з рослинництва та тваринництва, а також дає змогу побачити, яким було типове заможне господарство на межі ХІХ і ХХ століть: що вирощувалося, яку худобу і свійську птицю тримали та в якій кількості. Видання й досі залишається актуальним та корисним як для фермерів і власників великих гос-подарств, так і для тих, хто має невеликі присадибні ділянки.

З вітальними словами до гостей заходу звернулися генеральна директорка Одеської національної наукової бібліотеки Ірина Бірюкова та співробітник Першого міжрегіонального територіального відділу Україн-ського інституту національної пам’я-ті Олександр Городило. Вони наголосили на важливості повернення у публічний простір імен діячів, які радянська влада намагалася вилучити з історії. Серед таких постатей був і Євген Чикаленко.

Ініціаторка перевидання, краєзнавиця, яка опікується збереженням культурної й історичної спадщини різних регіонів України, Анжела Савченко (на світлині) зробила ґрунтовний екскурс у життя та діяльність Євгена Харлампійовича Чикаленка — розповіла про його вагомий внесок у розвиток громадського руху, української культури та національної преси. Особливу увагу приділила його аграрній діяльності, історії створення та перевидання «Розмов про сільське хазяйство».

У рамках презентації ОННБ представила експозицію документів «Євген Чикаленко – державник, аграрій, меценат», яка включала видання його мемуарів, листів і праці про його життя та діяльність.

Присутні мали можливість віртуально відвідати с. Перешори завдяки короткометражному фільму, підготовленому Першим міжрегіональним територіальним відділом УІНП, та навіть почути самого Євгена Харлампійовича у відеороликах, створених завдяки використанню штучного інтелекту в рамках проєкту «Odesa Decolonization».

Кожна перевидана книжка, кожна виставка чи лекція, присвячені Євгенові Чикаленку, — це не просто спосіб згадати про нього, а й продовжити його велику справу. Це наш внесок у збереження національної пам’яті та у розвиток того, на що він поклав усе своє життя, — плекання української культури, мови та ідентичності.

Вероніка СТЯГАЙЛО.