Цінність держави

У регіональному розрізі найвищі показники тих, хто пишається своїм громадянством, зафіксовано у Західному (93%), Центральному (87%) та Південному (87%) макрорегіонах, дещо менші — на Сході України (84%). Однак саме на Сході кількість тих, хто пишається своїм громадянством, зросла з 2022 року із 76% до 84%.

Матеріальне становище суттєво не впливає на відчуття гордості за своє громадянство. Щоправда, якщо серед найбільш нужденної частини населення ним пишаються 86%, то серед заможної цей показник вищий, ніж у середньому по країні (94%).

Якби референдум щодо проголошення державної незалежності України відбувався сьогодні, то абсолютна більшість українців (85%) підтримали б її.

За незалежність України проголосувала б як молодь (85%), так і ті, кому 60 і більше (83%), а також мешканці як міст (86%), так і сільської місцевості (84,5%).

Найбільше тих, хто підтримав би незалежність, — на Заході нашої країни (93%). У Центрі так проголосували б 87%, на Сході — 78% і на Півдні — 72%. Проти були б лише 2% респондентів загалом по країні, причому на Заході таких було б критично менше 1%, а на Сході — близько 4%.

Підтримка незалежності продовжує залишатися на історичному максимумі за останні 23 роки соціологічних досліджень. Вищим цей показник був лише у серпні 2022-го — 87,5%.

Водночас позитивних оцінок напряму, в якому загалом розвиваються події в Україні, за останній рік поменшало: наразі 40% українців вважають, що події розвиваються у правильному напрямку (у 2023-у було 49%), тоді як 37% вважають цей напрямок неправильним. Чоловіки дещо частіше за жінок оцінюють напрям розвитку як правильний, а от серед жінок більше виражена невизначеність.

Абсолютна більшість респондентів хоче будувати своє майбутнє життя в Україні (86%), причому основна частка серед них демонструє однозначну налаштованість залишатися в Україні (59%). Таке бажання превалює серед людей з різним рівнем достатку і в усіх вікових групах. Утім, з віком налаштованість залишатися в Україні зростає. Так, якщо серед молоді будувати майбутнє в Україні хочуть 74%, то серед респондентів 30—39 років — вже 81%, 40—49 років — 87%, 50—59 років — 90% і серед найстаршої групи — 93%.

Близько 50% українців вважають, що за роки незалежності України відбулося скільки позитивного, стільки й негативного. Така тенденція характерна для всіх макрорегіонів. При цьому кожен четвертий (25%) вважає, що позитиву було більше, тоді як для 17% переважав негатив.

Серед почуттів, які респонденти відчувають стосовно майбутнього України, однозначно превалює надія (61%), за нею йдуть — тривога (40%) та оптимізм (33,5%).

Найбільші регіональні відмінності спостерігаються щодо почуття надії. Так, найрідше про неї говорять у Східному макрорегіоні (48,5%), далі йдуть Захід (56,5%) та Південь (60,5%). Найпоширеніше відчуття надії серед мешканців Центральної України — 71%. При цьому надії на майбутнє України та оптимізм зростають зі збільшенням рівня доходів респондентів, тоді як тривога, навпаки, більш виражена серед найнезаможніших верств населення.

76% українців переконані, що росіяни не сприймають Україну як незалежну суверенну державу. Такі оцінки переважають серед усіх соціально-демографічних груп, незалежно від їхнього віку, статі, типу населеного пункту, рівня освіти та доходів.

У регіональному розрізі думка про те, що росіяни не сприймають Україну як незалежну і суверенну державу, так само домінує в усіх макрорегіонах, і все ж показники дещо різняться. Так, найбільше це переконання поширене у Центрі (80,5%) та на Заході (78%) і дещо рідше згадується на Півдні (72%) та Сході (66%), хоча і там становить абсолютну більшість.

Переважна більшість українців (69%) переконана, що за час повномасштабної війни суспільство стало більш згуртованим, натомість 24% вважають, що цього не відбулося. Тих, хто не бачить більшої згуртованості після повномасштабного вторгнення, найбільше на Півдні (32%), Сході (29%), Заході (26%), а найменше в Центрі (18%).

Абсолютна більшість українців (71%) з початку повномасштабного вторгнення долучалася до волонтерської допомоги армії, тимчасово переміщеним особам або людям, які постраждали від війни. Так, 34% допомагали фінансово, 15% — надавали посильну фізичну допомогу і ще 22% допомагали і фізично, і грошима. Прикметно, що частка тих, хто допомагав грошима, приблизно однакова серед людей різного віку (34—35%). Водночас 17% респондентів заявили, що не допомагали і не планують цього робити.

У регіональному розподілі на Заході помітно вищий відсоток, ніж у середньому по країні, тих, хто долучався до допомоги суто фізичною працею (25%), тоді як найбільша частка тих, хто допомагав фінансово, була серед мешканців Півдня (40%) і Центру (36%).

Більшість з-поміж тих, хто після повномасштабного вторгнення надавав саме фінансову допомогу армії, ВПО чи постраждалим від війни, продовжують жертвувати кошти і далі. Трохи менше половини (47%) тих, хто робить пожертви з 2022-го і робить це в тих самих обсягах, що й рік тому, тоді як для 34% респондентів сказали, що їхні донати стали меншими. 9% із тих, хто надавав фінансову допомогу після вторгнення, наразі жертвують навіть більше, ніж рік тому, а 7% тих, хто раніше жертвував, перестали це робити.

Найпоширенішою причиною зменшення обсягів пожертв більшість респондентів називає зниження рівня їхніх доходів і заощаджень — це 61% серед тих, хто раніше долучався до фінансової допомоги армії, ВПО та/або постраждалим від війни, але останнім часом робив менше пожертв. Другою за поширеністю причиною (для 35%) стали корупційні скандали в органах влади, які знизили мотивацію респондентів ділитися власними грошима, доки бюджетні кошти витрачаються неефективно. Для кожного четвертого (26%) з тих, хто став жертвувати менше, причиною були оприлюднені історії про шахрайство під виглядом збору коштів. 16% зазначили, що стали менше довіряти тим людям/організаціям, яким раніше робили пожертви.

У рамках дослідження опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Воно проводилося методом face-to-face на територіях, що контролюються урядом України і на яких не ведуться бойові дії. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%. Водночас додаткові систематичні відхилення вибірки можуть бути зумовлені наслідками російської агресії, зокрема вимушеною евакуацією мільйонів громадян.