«Нас усіх міняли ці роки»

— Ви є взірцем для всієї країни. Лише три художні школи в Україні зберігають такі дуже важливі чесноти в живопису, як прозорість і чесність: це — Крим, це — Одеса і це — Закарпаття. Повітря тут ні на яке інше не схоже. Одеська школа — яскрава і світла.

Це — з виступу на відкритті виставки голови Національної спілки художників України Костянтина Чернявського, котрий, за його ж таки зізнанням, любить Одесу (а хто, скажіть, її не любить?!).

То які вони, наші художники в цьому нашому часі?

Тетяна Маслова, обдарована кількома талантами, дбайлива мама, володарка гарного голосу і знавець старовинних пісень, на виставку прийшла із зображенням чорного Тризуба, у якому середня частина — у вигляді запаленої свічки.

— Ми, художники, не просто працюємо — ми цим живемо. Бо коли ми не творимо, то не живемо. Але зараз творчість розділилася на кілька важливих напрямків: для своєї внутрішньої потреби, якогось внутрішнього самозаглиблення, творчість для того, щоби можна було допомагати військовим, тобто волонтерство і аукціони творів, і творчість як громадянська позиція, це трохи інше, ніж волонтерство, це творчість як сьогодення. Це ніби відображення того, що зараз відбувається, прагнення розкривати ті моменти, якими нині живемо, формувати, робити якимись знаками. Це важливо теж. Тому всі ці три фази роботи і пов’язані між собою, і трохи роздирають на шматочки, борються зсередини.

Григорій Вовк, живописець і графік:

— Нині художники допомагають суспільству своїми роботами, показують нашу ідентичність. Це відбивається у різних елементах, у композиційних формах… Я працюю цілий день, коли йду по вулиці і ще не беру пензлика, та все одно працюю, формую в уяві гарну картину, думаю про те, щоб наші роботи допомагали тим людям, які опускають руки, яким сумно на душі, щоб вони отримали відчуття радості від моєї праці. Отже, придумав, сформував, а далі вже малюю. Натхнення формується поступово, щоби потім його втілити у барвах та композиціях.

Дуже сподобалися мені на цій виставці графічні роботи, які розкривають духовність і внутрішню силу нашого народу. В час, коли воїни захищають нашу країну, ми допомагаємо, хто як може, поліпшуємо емоційний стан людей.

Війна зробила нас міцнішими за духом, ми тепер чіткіше знаємо свої можливості і завдання. Це відчувається у барвах, композиційних формах. Я працюю кожен день. Усе, що сформував у своїй уяві, йдучи вулицею, пізніше саме собою творить картину.

Іван Басок, художник-декоратор Одеського академічного театру музичної комедії:

— Я прийшов до художньої творчості в зрілому віці, не маючи фахової освіти. Навчався декоративно-ужитковому мистецтву, а потім уже пішов працювати у театр музкомедії. І вже там почав малювати. Мені за тридцять було, коли, як кажуть, уперше взяв до рук олію. Спочатку це було немовби хобі, а потім затягнуло, почав носити роботи до Спілки, дуже хотілося туди. У 2017 році ми вступали — зі мною ще Ольга Погрібна, Григорій Вовк. Хотілося б зайнятися і портретом, і краєвидом…

Нинішня виставка , як на мене, цілком нормальна, як і завжди. Я приніс картину із краєвидом, називається «Над лиманом», писав з натури. Бачу, що зупиняються глядачі перед нею, це радує. Природа нікого не залишає байдужим. Коли вириваюся на природу, я з нею спілкуюся, немовби розчиняюся в ній. Це вічне. А щодо сьогоднішньої виставки… рівень достойний, роботи для неї добиралися ретельно. В театрі я залежу від постановників, а на природі, наодинці з нею, отримую від неї інформацію, вона облагороджує.

Чи вплинула війна на мистецтво? Нас усіх міняли ці роки. Через війну йде наче очищення. Вона вчить нас, виявляє всі приховані колись риси, і це видно в роботах. Міняємося ми — міняється наша творчість. Ця виставка дуже різниться від багатьох попередніх. Не краща й не гірша, але інша. І це природно. Водночас бачу, що наші художники підняли свою духовність на вищий рівень. Навіть зовні стали немовби іншими.

Виставка — це звіт про зроблене на честь найголовнішого свята країни. Батьківщини, кора стійко бореться проти здичавілого ворога. Художники впевнені у нашій перемозі, тому в їхніх творах — наша рідна земля з її чудовою природою, духовно багатими, гордими людьми.

Роман КРАКАЛІЯ.