№ 35 (22513) четвер 5 вересня 2024 року

Спроби переконати американців зняти обмеження на використання західної зброї Збройними силами України укладаються в сюжет анекдоту про рукавички і туалетний папір. У москві 1960-х перетнулися іноземні журналісти. В одного вкрали рукавички. Він хотів купити нові. Продавчиня пропонувала підібрати їх під колір пальта. Попросила принести пальто з готелю. «Уявляєте, який у них сервіс!» — «Уявляю, —відповів колега. — Цими днями купував туалетний папір. Унітаз носив у магазин. Досі користуюся своєю газетою».

Чи ті поради?

На відрядження до Вашингтона українські чиновники з Банкової та військові найвищого рангу витратили, мабуть, чималі суми. Вони надали Пентагону гарантії, що застосовувати високоточні ракети та снаряди будуть лише у прифронтовій зоні. Вони запевнили політиків, що ЗСУ мають намір вражати винятково військові цілі. Вони, зрештою, передали до Вашингтона детальний список таких цілей. І ніякого толку. Високоточні «унітази» і високотехнологічний «туалетний папір» додому не привезли.

Цьогорічне святкування 2 вересня, яке наразі залишається офіційним Днем міста, не було велелюдним, відбувалося скромно, без довоєнного розмаху, однак увагу привернула непересічна подія на вулиці Ланжеронівській, неподалік улюбленого всіма нами всесвітньовідомого Оперного театру.

Саме тут розташована Алея зірок — символічне місце, що відображає культурне багатство та історію нашого міста. Тут вшановують видатних одеситів — артистів, музикантів, літераторів, художників, архітекторів та інших діячів — за вагомий внесок у спадщину чорноморської перлини. Із 2014 року, часу заснування Алеї, засяяло вже 48 зірок.

«День Незалежності України: цінність держави, згуртованість та волонтерство під час війни» — результати опитування під такою назвою, проведеного з 8 по 15 серпня Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова, дослідники оприлюднили напередодні головного свята нашої держави.

Як свідчать результати опитування, абсолютна більшість українців (88%) пишаються своїм громадянством. Уже третій рік поспіль така гордість  перебуває на майже однаково високому рівні (2022-й — 90,5%, 2023-й — 88,5%, 2024-й — 88%), що є найвищими показниками за роки соціологічного моніторингу. Такий рівень гордості присутній серед представників усіх вікових груп.

І це встановлена, досліджена та зафіксована в документах дата

Кілька років тому я випадково потрапила на публічну лекцію Олександра Середи, яку він читав в одній із міських бібліотек Одеси. Йшлося про османський період Одещини, і лекція була напрочуд захопливою.

А до того мене познайомили з паном Середою у нашій «Книгарні-кав’ярні», яка більш ніж два десятиліття промоутує українську книжку і була осередком українськості у найтемніші часи. Тоді мені сказали: «Ось людина, одна із небагатьох у країні, яка читає і перекладає документи з османсько-турецької мови». Я тоді подивувалася і все. Бо навіть не розуміла, який титанічний труд ховається за цією простою фразою — «читає і перекладає з османсько-турецької мови». І що таких фахівців, як Середа, не те що одиниці, а, власне, він єдиний в Одесі.

2 вересня мало б виповнитися 70 років від дня народження великого українця Володимира Євгеновича Панченка, доктора філологічних наук, професора Національного університету «Києво-Могилянська академія», заслуженого діяча науки і техніки України, літературознавця, літературного критика і письменника, автора багатьох статей, монографій і підручників з літературної та історичної тематики, депутата Верховної Ради України I скликання (1990—1994), члена Українського ПЕН-клубу та Ініціативної групи «Першого грудня». Але, на превеликий жаль, 14 жовтня 2019-го, на Покрову Пресвятої Богородиці, він відійшов у вічність.

Мені пощастило бути знайомим із Володимиром Панченком упродовж близько 15 років, зустрічатися з ним, слухати його розповіді, листуватися. Думаю, що таких щасливців, як я, є сотні, і кожен з них може додати якийсь неповторний штрих до його портрета. Звісно, є певне коло близьких друзів, колег, побратимів, з якими він спілкувався частіше і довше. Я ж хочу коротко розповісти про мої особисті контакти зі світлої пам’яті Володимиром Євгеновичем.

Чи доступна Одеса для людей з інвалідністю?

Одеса, серпень, розпал курортного сезону. На вулицях міста — юрби відпочивальників. Засмаглі люди, світлий одяг, шорти, напої в руках, веселощі… Складається враження, що війни нема взагалі або ж вона десь на іншому континенті.

Одеса відпочиває. У тих, хто здає квартири, будиночки, хто продає їжу й напої в центрі та на узбережжі, у тих, хто розважає, нині — гарячий сезон. Так багато туристів не бачили в місті вже кілька років, ще до часів коронавірусу.

До дня народження Дмитра Донцова: погляд з Одеси

29 серпня сповнився 141 рік від дня народження Дмитра Донцова. Перше, що зробили російські виродки, коли окупували його рідне місто — Мелітополь, знищили меморіальну дошку на його честь, чим, власне, підтвердили: Д. Донцов і зараз загрожує основам «русского міра».

День народження Дмитра Донцова — завжди свято для українських націоналістів — єдиних, хто чітко знає сенс існування України, шляхи її розвитку, місію, але дуже часто є касандрами, як називали й Донцова, а тепер уже називають і Фаріон. І це ще, так би мовити, люблячи. Бо для націоналістів у посполитих завжди приготовлені категоричніші епітети: «фашист», «нацист», «гомофоб» і т.п. тупі ярлики.

Яке воно, образотворче мистецтво другого, а по суті — десятого року війни? Мистецтво Одеси — міста, яке війна хоч і зачепила, але не так, щоби дуже. Ще є немало таких, і серед мистців також, котрі не надто переймаються, хоч інколи й донатять на потреби війська. Утім, мистці вже за характером своєї діяльности не можуть стояти осторонь, хоч це й не означає, що вони мають писати війну, якої, до слова, не знають. І все-таки війна не надто вплинула на них (і тут нема ніякої негативної конотації), що й показав щорічний святковий вернісаж у виставковій залі Спілки художників по вул. Торговій, 2 з нагоди Дня Незалежности.

То які вони, художники в часі війни? І чи не забагато цього слова в такому короткому абзаці?

 1 вересня почалося церковне новоліття (індикт).

 6 — День чуда архістратига Михаїла в Хонах (Колосах); 100 років від дня народження Михайла Брайчевського (1924—2001), історика, археолога, мистецтвознавця, громадського діяча; 90 років від дня народження В’ячеслава Сумського (1934—2007), актора театру та кіно.

Одеський український академічний музично-драматичний театр ім. Василя Василька відкрив свій новий, уже сотий, театральний сезон прем’єрною виставою «Вирій».

Лиха година цілком випадково зібрала їх докупи буквально посеред війни на всіма забутій автобусній зупинці посеред степу широкого на Вкраїні милій без будь-якої надії ще до вечора дістатися кожній за своєю потребою. В цьому є певний символізм, і, до слова, без символів тут не обходиться.