Десятки врятованих світів

«Якщо єврейський народ існує сьогодні [...] і якщо в нашій країні все ще живе багато поляків єврейського походження; якщо роми існують сьогодні, і частина їх живе в Польщі [...], то це тому, що були такі люди, як Ви, — промовив до Альфреди у своєму вітальному слові тодішній президент Польщі Лех Качинський, вручаючи їй одну з найвищих нагород країни — орден Великого хреста. — У той час ті, хто рятував життя, не були покарані тюремним ув’язненням, їх не карали депортацією — той, хто рятував життя, був покараний смертю, часто під тортурами».

Її називали «ромською Іреною Сендлер», і вона стала першою жінкою, представницею ромської нації, яка отримала Командорський хрест із зіркою Ордена Відродження Польщі. Ця нагорода є другою за значущістю, що присуджується Польською Республікою за виняткові заслуги.

Альфреда Марковська народилася у мандрівному польському таборі в районі Станіславова (нині Івано-Франківськ). Її батько Ян був торговцем, а мати Адела, уроджена Хойначка, тради-ційно займалася домом і ворожила. Коли у 1939 році відбулося німецьке вторгнення в Польщу, вони перебували у Львові. Табір Альфреди втік із Львівської області на захід, у район Бяла-Подляська. Там у 1941-у нацисти вбили її батьків, братів і сестер, а також майже 80 членів її великої ромської родини.

Після різанини Альфреда лісами дісталася до Розвадова і почала пошук тих, хто міг би вижити. У 16-річному віці, вийшла заміж. Згодом їх змушували переїхати в ромські гетто у Любліні, Лодзі та Белжці, але вони втікали і звідти, і знову осідали в Розвадові, де нацисти організували для ромів робочий табір.

У Розвадові Альфреду найняли на залізницю, і їй вдалося отримати дозвіл на роботу (Kennkarte), що означало деякий захист від подальших арештів. Головним обов’язком дівчини було підносити воду до вагонів з євреями та ромами, яких перевозили до нацистських концентраційних таборів, щоб напоїти їх перед тим, як вони продовжать шлях. А чоловікам було доручено виносити тіла всіх, хто помер у дорозі.

Марковська шукала дітей, які вижили серед трупів на місцях масових розстрілів, рятувала їх з транспортів, що прямували до концентраційних таборів. Проходячи вагонами, вона іноді знаходила самотнє дитинча, яке могло легко сховатися під численними шарами її традиційної ромської сукні. Якщо дитина була трохи старшою, радила їй триматися за відро з водою, яке вона несла, і йти з нею, поки допомагала спраглим ув’я-зненим, перш ніж вийти з поїзда. З дитиною, яка все ще трималася за відро, вони прямували назад у Розвадів — усе це на очах у нацистів. Альфреда організовувала укриття та підроблені документи для дітей, шукала їх родичів або сама виховувала ромських та єврейських сиріт.

У 1944 році СРСР звільнив цю територію від фашистів. Марковська разом із своїм чоловіком і кількома дітьми, яких врятувала, втекла на захід, до центральної Польщі, а потім — на так звані «відновлені території» на заході сучасної Польщі. Спочатку вони жили недалеко від Познані, потім, після смерті чоловіка, — у Гожуві-Велькопольському. Незважаючи на жахливий досвід та переслідування, їй вдалося створити велику родину, про яку вона завжди мріяла.

Героїчна поведінка Альфреди Марковської аж ніяк не призвела до легкого життя після Другої світової війни. Переслідувані, насильно розселені в середині 1960-х, роми боролися з нерозумінням, відчуженням і засудженням свого способу життя.

Жінка глибокої віри, вона говорила: «Бог пощадив мене, щоб допомогти врятувати невинних дітей». Як і багато праведників, жила у нужді. В інтерв’ю її онук Роберт Долинський Патрік говорив, що її маленької пенсії ледве вистачало на покриття витрат на проживання та ліки.

Альфреда Марковська померла наприкінці січня 2021-го у віці 94 років. Її пам’яті був присвячений документальний фільм «Puri Daj» польської режисерки Агнешки Арнольд.

Усі, хто її знав, до кінця пам’ятають чудову усмішку літньої жінки, яка поводилася як типова циганка. Завжди у широкій спідниці, із золотими сережками у вухах і хусткою на голові, бо інакше циганським жінкам не личить. Добра, доброзичлива до дітей та старших, вона до кінця життя залишалася під опікою своєї родини.

Врятовані діти ніколи не забували її, як і їхні нащадки. Бабуся Альфреда мала 250 онуків — нащадків тих, кого вона врятувала від винищення.

На медалі, яку отримують Праведники світу, написана фраза з Талмуду: «Той, хто рятує одне життя, рятує увесь світ». Так було тоді, за часів Другої світової, так і нині в Україні. Де йде війна — завжди є люди, які заради порятунку інших готові пожертвувати своїм життям.

Ярослава РІЗНИКОВА.