І педагог, і журналіст, і шаховий композитор

Потім, уже після служби в армії і трирічної роботи в школах Роздільнянщини, мені ще не раз випадало зустрічатися з Віктором Мельниченком, аж поки навесні 1972-го доля не звела нас разом у місцевій районній газеті «Вперед», де ми обоє почали працювати кореспондентами. Я тоді не мав журналістського досвіду, хоч інколи й дописував до газети, а от Віктор, як з’ясувалося, ще в юності деякий час працював у райгазеті у Цебриковому.

У роздільнянській редакції мені пощастило працювати з Віктором два роки. Уже тоді він показав себе умілим, професійним журналістом. Багато з ним ми говорили і про шахи. Бо ж іще на початку 1970-х він отримав звання майстра спорту СРСР, виступав арбітром на змаганнях шахових композиторів (із дво- і триходівок), зокрема й міжнародних, друкував власні шахові композиції та статті з теорії і практики їх складання. Буваючи у нього вдома, я не раз бачив, як він захоплено працює над розв’язанням чи створенням нових задач, до чого заохочував і мене, багато розповідав про шахи, шахістів і шахових композиторів. А знався на цьому досконало.

Цікаво розповідав і про різні факти зі свого життя. Після школи закінчив Одеський університет і став перекладачем з ан-глійської мови (знав її вільно). Зокрема, працював перекладачем у Єгипті. Якось йому випало обслуговувати радянську делегацію на чолі з М. Хрущовим, яка перебувала там з офіційним візитом і відвідувала Асуанську греблю. Працювати там, казав, йому дуже подобалося. Повернувшись до Одеси, також займався перекладами. Саме тут познайомився з багатьма шахістами та шаховими композиторами, зокрема з Валентином Руденком та Юрієм Гордіаном, залучив до активних занять шаховою композицією свого друга — поета Анатолія Глущака.

Потім переїхав до Роздільної, на постійну роботу у школі. Та на постійно не вийшло. Бо обрав журналістський шлях. Після закінчення Вищої партійної школи у Києві отримав скерування у редакцію балтської газети «Народна трибуна». Тут, у Балті, розпочався новий етап його життя і творчості. Із 1976-го — заступник редактора, а з 1978-го — редактор цієї «районки». Прагнучи посилити колектив редакції, у 1979-у переманив до Балти і мене. У результаті я понад чверть століття пропрацював відповідальним секретарем газети, будучи, як то кажуть, правою рукою Віктора Олександровича.

У Балті він користувався загальною повагою і як журналіст, редактор, і як шахіст. З-поміж іншого, був тренером при місцевому шахово-шашковому клубі, активним суддею змагань (зокрема й республіканських на призи космонавта Г.С. Шоніна). Ну і, звісно, активно займався шаховою композицією, публікував і задачі, і статті з теорії й практики.

На жаль, у 1982 році Віктору Олександровичу за сімейними обставинами довелося переїхати до Котовська (тепер — Подільськ), де він теж очолив районну газету, пропрацювавши у ній до пенсії. І там показав себе умілим керівником, і ще більше прославився як шаховий композитор.

У 1984 році Віктор Мельниченко став міжнародним арбітром, 1989-у удостоївся звання міжнародного майстра з шахової композиції, у 2004-у — заслуженого майстра спорту України, у 2005-у — гросмейстера України. Чемпіон СРСР з двоходових задач (1984), п’ятиразовий чемпіон України (1969, 1973, 1994, 2000, 2002), чотириразовий чемпіон світу з шахової композиції (тричі — у складі збірної СРСР та збірної України). Багато років тренував збірну СРСР, потім — України з шахової композиції.

На пошанування вагомих заслуг Віктора Мельниченка у По-дільську при шахово-шашковому клубі створено його музей, його іменем названо одну з вулиць. Тож згадаймо добрим словом нашого славного земляка з нагоди 85-річчя від дня його народження. І нехай не згасає пам’ять про нього.

Михайло ГЕРШКОВИЧ.
м. Балта.