Переглядів: 88

Роман Кракалія — боєць за справжню українську історію

Біобібліографічні покажчики належать до того роду видань, які до рук читача потрапляють нечасто. З ними здебільшого працюють науковці, зокрема історики, бібліотекарі, викладачі вишів та шкільні вчителі. У, так би мовити, широкого загалу інтереси-запити інші. А шкода. Бо біобібліографічна література — це своєрідний дороговказ на ниві діяльності якоїсь знакової людини, її зібраний докупи і чітко систематизований доробок, а заодно й портрет. Принаймні, штрихи до нього, покладені упорядниками, самим автором (через, скажімо, автобіографію), фахівцями, колегами, друзями. Штрих до штриха — й окреслюється контур, ну а щоб той обрис став повноцінним портретом, треба вже самому заглибитися у наоране-накошене героєм покажчика. Для чого, власне, той покажчик-дороговказ і створений.

Черговий, 47-й випуск серії біобібліографічних покажчиків «Письменники Одеси», заснованої Одеською національною науковою бібліотекою 1980 року, присвячений життю і творчості відомого українського журналіста і прозаїка Романа Тарасовича Кракалії (Одеса: Бондаренко М.О., 2024).

До його підготовки найбільше доклалися упорядниця Л.М. Бур’ян, відповідальна за випуск Л.В. Арюпіна, редакторка І.С. Шелестович, верстальниця І.М. Свістунова, а також провідна бібліографиня ОННБ Т.Л. Яковлєва, яка брала участь у попередньому відборі матеріалу. Попрацювала команда сум-лінно, відповідально і креативно, відтак покажчик привертає увагу як повнотою, ґрунтовністю змісту (340 сторінок), так і зовнішнім оформленням: якісний друк, гарна обкладинка й аж 22 світлини з архівів самого письменника і його давнього товариша, художника Сергія Савченка.

Крім суто бібліографічного матеріалу, в якому зафіксований творчий доробок Романа Кракалії за понад 60-літній період (1961 — 2022), біографічної довідки та біографії, написаної самим автором, у виданні вміщені розповіді про нього світлої пам’яті журналіста Валентина Щегленка — «Щоб кулі минали, щоб шаблі не брали», Тетяни Іванової — «Його слово — ковток джерелиці», Геннадія Щипківського — «Колега по творчості, однодумець по духу», згаданого вже художника Сергія Савченка — «Місія свідомого сучасника», ілюстраторки багатьох книжок Романа Тарасовича Лариси Дем’янишиної — «Його твори пронизані любов’ю» та історика Олександра Музичка — «Роман Кракалія — боєць за справжню українську історію». Останню статтю, за згоди автора, й пропонуємо увазі шановних читачів «ЧН».

«Кожна країна, кожен народ має свою історію. Свою історію має і український народ. Але яка вона — ось одне з найважливіших питань сучасності. Проблема в тому, що нам силоміць — в силу колоніальної залежності України — нав’язано чужу історію. А саме — історію Російської імперії, складовою частиною якої була Україна — після необачного рішення «Богдана п’яного» (Тарас Шевченко). Як би не називалася та імперія — царською чи комуністичною, вона понад усе боялася від’єднання України. Й тому насправді історія нашої держави — це історія національно-визвольної боротьби».

Р. Кракалія, 2006 р.

Шановного пана Романа я знаю вже тривалий час (десь зо 25 років). А ще раніше відбулося заочне «знайомство», що полягало у читанні його яскравих статей. Та й сьогодні, працюючи зі славною пресою чудових романтично-піднесених 1990-х, радо читаю на пожовклих шпальтах статті пана Романа, що не втратили своєї актуальності. Найчастіше доводиться додавати: на жаль, не втратили, бо досі долаємо все ті ж перешкоди у вигляді малоросійства, «какаяразніца», проросійськості.

Перед початком кожного з численних громадських заходів, де ми перетиналися (особливе місце — Церква), я шукаю поглядом його сиву голову і завжди, коли бачу, відчуваю якесь своєрідне тепло та комфорт, так, коли знаєш, що біля тебе під час заходу буде спільнодумець, старший друг. Завжди з інтелектуальною насолодою читав його статті у «Чорноморських новинах», що, серед іншого, вплинули на мій світогляд. Для публіцистики пана Романа властиві ті риси, якими я захоплююсь: різкість та однозначність оцінок і називання речей своїми іменами, так, як заслужили, коли йдеться про певних осіб, палке відстоювання українських національних інтересів, різке несприйняття русифікації та відстоювання українізації, віра у перемогу українців.

На першому місці у публіцистичній творчості пана Романа я б поставив питання розвитку української мови, передусім її захисту від русифікації, що, на жаль, триває від 1991 року й до сьогодні, попри усі фанфари та декларації (достатньо просто зайти в будь-яку одеську школу чи університет!). Водночас пан Роман чудово розуміє усі інші складники української самосвідомості. Чільне місце серед його уваги посідає історія. Він сам походить з роду, який прийнято називати історичним, що позначилося на його літературному доробку. Проте, не це було вирішальним в його інтересі до історії, а саме усвідомлення того факту, що без історії, історичної пам’яті не буває нації. Цією думкою пронизані усі його публікації, що зачіпають історичні питання. Р. Кракалія тривалий час є добрим другом українських істориків-україністів, українських одеських істориків, учасником майже всіх наших заходів. Наприклад, у чудовому репортажі у 2011 році він висвітлив захід до ювілею великого одесита Євгена Чикаленка. Із задоволенням републікував його газетну статтю у збірнику матеріалів конференції.

Звичайно, найбільше болить Р. Кракалії зневага до української історичної пам’яті, ігнорування у пошануванні українських сторінок в історії Одеси, національно-визвольної боротьби, шкідлива діяльність чи бездіяльність топонімічних комісій, які дбають про подальше перебування міста у русскомірському полі.

Р. Кракалія є одним з перших одеських публіцистів, хто висвітлював у місцевій пресі проблематику наших героїв — Української Повстанської армії. Низка його статей оприлюднена у збірнику «Невизнані герої. 70-й річниці Української Повстанської армії». Книжка була видана в Одесі у 2012-у. Це був темний рік українофобського режиму Януковича, часи Табачника, мовного майдану. ОУН, УПА викидалися зі шкільних підручників, програми іспитів. Тому навіть сам факт видання у ті часи був сміливим та послідовним кроком принципової людини. Дуже ціную авторський дарчий напис на примірнику книжки: «Історикові покоління-ХХІ, який мислить по-українськи, з повагою Автор».

Хоча автор нарікав на державу, що тоді не визнала УПА, він передусім прагнув сприяти переконанню суспільства. Дієвим способом донесення інформації був жанр усної історії: спогади, інтерв’ю. Пан Роман постійно зв’язує різні історичні періоди визвольної боротьби, поєднує, проводить паралелі, тобто, на мою думку, діє як справжній історик. Бо історія — це пізнання, самоусвідомлення в національному контексті, а не зубріння програми ЗНО/НМТ і чого ще там вигадають борці за вихолощену «об’є-ктивність». Пан Роман не об’єктивний. Він пристрасний у своїй святій боротьбі за українську історичну Правду, що справедливо розглядає як частину прав українців панувати на своїй Богом даній землі. Цілком поділяю його думку, висловлену ним у багатьох статтях: між різними росіями — що імперською, що комуняцькою — не існує принципових різниць. Це все є сторони одного прогнилого сортиру, в якому їх колись, за принципом бумеранга, й утоплять «вдячні» покріпачені народи.

Від 2014-го й особливо у 2022 — 2023 роках посилилася теза пана Романа про сучасну війну з російським окупантом та головорізом як продовження безперервної попередньої історії. Не можу собі у задоволенні процитувавти його глибоке судження:

«З російським тоталітаризмом, а точніше кажучи — фашизмом, ми боремося й сьогодні. Триває важка кривава війна. Гинуть люди — військові та цивільні. Убивають їх такі самі нелюди, нащадки тих, котрі винищували нас упродовж століть. Відплата наздожене їх. І прийде наша Перемога. І залишиться пам’ять про незчисленні жертви. І думається — повертаючись до вже згаданого проєкту — про те, що не лише про борців з тоталітаризмом треба говорити, але й про тих наших краян, яких забрала нинішня війна».

(Р. Кракалія. Пам’ять, що пройшла повз...//
Чорноморські новини. 2023. 8 червня).

Усім шукачам «хороших росіян» варто було б записати ці слова в рамочку та носити поперед носа.

Ще одна теза пана Романа, з якою я цілком солідаризуюся, — чітке розмежування героїв історії на своїх та чужих. Це актуально в час, коли нам нав’язують не тільки відверті вороги, але й приховані, так звані друзі від історії, псевдодослідники, які рясно засівають свідомість українців писаннями та виступами про «безсторонню» історію, де мають на одному щаблі стояти і кати, і їхні жертви.

Неодноразово Р. Кракалія зачіпав тему українців у діаспорі, переважно борців за незалежність у рядах УПА та інших українських формувань. Впевнений, що саме українська еміграція та діаспора пронесли через десятиліття світоч справжньої України і що вони мають бути ретельно досліджені та вшановані. В цьому плані деякі зауваження пана Романа мають непересічну цінність.

УПА беззаперечні герої-лицарі. Але вони лише один із численних проявів героїзму українців. Історія — це історія Героїв. Усім варто усвідомити правоту одеського автора:

«Українці в плині своєї історії здобулись на горді та славні позивні: мазепинці, петлюрівці, бандерівці — за іменами своїх найвидатніших Героїв, що стали відомі світові, стали уособленням народу. В новітніх часах таким уособленням стали Герої Небесної Сотні, легендарні кіборги — захисники Донецького аеропорту, стійкі захисники Маріуполя, Бахмута… — не злічити всіх — це робитимемо після Перемоги. Герої відомі і безіменні поки що. Скільки ще потрібно буде таких Героїв, щоби світ зрозумів, нарешті: Україна непереможна, джерела Відродження ще нуртують у надрах народу, бо вона — найкраща. Що ворог наш є всесвітнім злом і що розмовляти з ним треба лише і винятково силою: всі інші засоби будуть безсилі. І що привітання наше — Слава Україні! Героям слава! — народилося не сьогодні, і не в часі Майдану, а значно раніше, і саме в наш час воно стало сакральним — усезагальним і національним».

(Р. Кракалія. Земля, що героями щедра //
Чорноморські новини. 2023. 18 травня).

Запам’ятаймо: історія не може бути «безгероїчною», тоді це вже не історія, а труп, який будуть розтягувати сусіди, що завжди готові заповнити безгероїчний вакуум своїми героями.

Не менш важлива для пана Романа тема Голодомору 1932 — 1933 років. Він є одним з тих українців, котрі давно і твердо впевнені: це був геноцид, що триває й тепер з боку одвічного ворога. Його тексти про Голодомор пронизані особливим болем, і не лише за померлих, а й за тих «постгеноцидних» нащадків з викривленою психікою, яким якось так генетично передався страх і вони ніяк його не подолають і не стануть справжніми українцями. І головне, це не просто перерахування жертв з його боку та плач, до чого, на жаль, часто зводиться вшанування жертв Голодомору.

У текстах пана Романа палає свята помста, ненависть до одвічного ворога. Цією енергією ненависті до ворога, почерпнутою з кривавих джерел історичної пам’яті, нам усім зараз слід зарядитися:

«Сусід-людожер нищив нас понад 300 років, а ми ніяк не могли позбутися цієї агресивности. Тому, говорячи про Голодомор, треба, передовсім, говорити про тих, котрі спланували та впроваджували — і далі впроваджують — у практику цей злочинний, диявольський план: знищити українців як народ. Треба нам, не минаючи нікого, говорити про москву — як вічно зажерливе диявольське породження, яке завжди було і є агресивним середовищем — агресивним для всіх і вся. І не важливо — сталін, путін чи хто б там не був далі: це буде продовжуватися. Будемо почуватися у безпеці лише тоді, коли та територія, немов шагренева шкіра, зменшиться до своїх до-імперських розмірів».

(Р. Кракалія. «Не встануть мертві із могил...» //
Чорноморські новини. 2023. 6 квітня).

Ще один жанр, в якому плідно працює Р. Кракалія, — рецензії на історичні праці, відгуки на їх презентації. У них завжди відчувається знання історії, відчуття текстів, вміння створити орнамент поєднання сучасного та минулого. Дуже важливо, що суто одеські, краєзнавчі, сюжети він, як буковинець та одесит одночасно, а головне — українець, переплітає, тим самим виводячи південноукраїнську історію за межі провінційності.

Між професійними істориками та читачами історичних праць, аматорами, іноді є напруження, викликане, як на мене, передусім снобізмом саме фахівців. А буває, що і їх іманентним українофобством, небажанням, «спускатися» на ідеологічний рівень боротьби за українськість. Мовляв, народ почекає, поки робиться кар’єра, виграються теплі антинаціональні гранти, що нівелюють завдання деколонізації української національної пам’яті. Але між справжніми істориками (а це лише той, що поєднує минуле з поточними завданнями визволення українського народу) та справжніми українцями не може існувати принципових розбіжностей. Ми надихаємо одне одного, бо всі ми творимо нашу величну Історію, наш рух до щастя, який заповідали нам наші великі предки. Ми — Українці, споконвічна титульна нація на власній землі. Цей імператив єднає та надихає нас. Цей союз істориків, що очищають Одесу від колоніального російського бруду, наповнюють її українським змістом, та публіцистів, журналістів, письменників, що більш яскраво та витончено виконують ті самі завдання, значною мірою ось уже багато років уособлює пан Роман Кракалія.

За тривалий час, вивчаючи історичну думку півдня України, зокрема Одеси, перегорнув сотні шпальт газет. Виринає у пам’яті палка публіцистика одеської української преси 1917 — 1919 років: П. Клепацький, І. Луценко, І. Липа, С. Шелухин. У часи новітнього відродження в одеській пресі публікувалися такі талановиті публіцисти, зокрема й історики, як О. Болдирєв, В. Барладяну, Г. Зленко, В. Чумаченко, С. Цвілюк, А. Мисечко, О. Волович. Кожен залишив певний слід. Але й на цьому тлі непересічних авторів тексти Р. Кракалії не лише не загубилися, а й мають свою виразну специфіку. Це особлива форма запальності, глибоке поєднання літературності, історіософії, політології. Сучасні переламні події ще не раз будуть давати йому сюжети і він ще багато разів порадує нас своїми історичними думками, що є одночасно й літописом відродження українськості Одеси, й джерелом історичної пам’яті. Довгих літ пану Роману, наснаги і, звісно, Перемоги!

Олександр МУЗИЧКО,
доктор історичних наук.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net