Переглядів: 110

Саміт миру у Швейцарії: очевидне та несподіване

Після саміту дедалі чіткіше проглядаються зміни геополітичної конфігурації у світі. Наближаємося до «холодної війни 2.0»?

Що можна сказати 18 червня про Глобальний саміт миру, який відбувся 15—16 червня у Швейцарії, де загалом були представлені 92 країни та 8 міжнародних організацій? Переважна більшість з них підтримала спільне комюніке, в якому конкретно йдеться лише про три суто гуманітарні проблеми, які виникли унаслідок зухвалої агресії неоімперської росії проти суверенної України. Чому б їх не підтримати? Але не пройшло й доби, як дехто з «країн-підписантів» почав зникати зі списку. Ірак, Йорданія, Руанда... Так, їх небагато, але поведінка керівництва цих країн багато про що говорить. Це вже не кажучи про тих, хто взагалі до Швейцарії не приїхав. Про їхні мотиви уже написано вдосталь.

Нам хотілося б підкреслити інше: сучасний світ остаточно ділиться на тих, хто прагне жити згідно зі спільно узгодженими правилами та принципами моралі, і тих, для кого все це — речі другорядні. Але так і будемо жити. Ще довго. Питання в тому, хто, кому і які диктуватиме нехай тимчасові, але правила цього співжиття.

Утім, для початку сконцентруймося на позитиві.

Голова правління Центру прикладних політичних до-сліджень «Пента» Володимир Фесенко в коментарі «Укрінформу» головним результатом Глобального саміту миру називає те, що він започаткував той процес, який ґрунтується на Статуті ООН, повазі до міжнародного права і відповідає позиції та інтересам України.

«Якби не було Глобального саміту миру, росія і Китай просували б той формат мирного процесу, який навряд відповідав би нашим інтересам. І агресивна реакція рф на цей саміт свідчить про те, що сам факт його проведення руйнує російську стратегію примусу України до «миру» на своїх умовах, до односторонніх поступок, фактично до капітуляції. Якщо москва так агресивно-істерично реагує на Глобальний саміт миру, значить він виконує своє головне завдання», — вважає політолог.

Другий вагомий результат — демонстрація значною частиною міжнародної спільноти підтримки позиції України (Формули миру Президента Зеленського) щодо завершення війни, яку розв’язала рф проти нашої країни. «Хтось підтримує нашу Формулу миру повністю, хтось — частково. Важливий сам факт такої підтримки та її публічної й офіційної демонстрації, про що свідчить і підсумковий документ саміту», — додав пан Фесенко.

Співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості Олег Саакян каже, що Україна за допомогою Саміту миру здійснила ефективний дипломатичний контрнаступ. Головний підсумок позитивний. «В умовах, які наразі склалися, нам всім був потрібен сценарій дипломатичної перемоги, підтриманий світом. Такий результат ми отримали. Є розуміння, до чого потрібно примушувати агресора і в якому напрямку потрібно працювати, щоб створити механізми примусу», — зазначає він.

Якщо розлогіше, то Саміт миру, за його словами, мав свої плюси та мінуси.

«Почну з мінусів. По-перше, стало очевидно, що на цьому етапі війни ізоляція росії неможлива. На саміті не було країн БРІКС, за винятком Бразилії у ролі спостерігача. Також не було низки країн Африки та Азії. Індія приїхала, але комюніке не підписала. Тож говорити про ізоляцію рф не варто», — зазначив пан Саакян.

По-друге, попри жорсткі заяви щодо росії та дуже критичну оцінку останніх заяв путіна, було багато розмов про необхідність майбутніх перемовин з агресором: «А це свідчить, що світ все ще не готовий до воєнної поразки росії й, відповідно, не готовий до воєнної перемоги України».

По-третє, цей саміт показав, що світ досі не готовий визнати імпотентність сучасного міжнародного права. «Лідерам країн страшно і боляче розписатися у краху наявного світопорядку. І поки що не видно волі та бажання працювати над новими правилами», — додав політолог.

Щодо позитивів Саміту миру і наших здобутків, то вони, каже Олег Саакян, були колосальними.

По-перше, Україні вдалося маргіналізувати підробки під «формулу миру», насамперед китайсько-бразильську. Тобто інші пропозиції не наберуть і половини тих країн, які підписалися під комюніке.

По-друге, вперше з 2014 року ми перехопили ініціативу у перемовинах щодо миру. Зараз слова «мир» і «дипломатія» починають грати на боці України. Бо раніше ці слова асоціювалися з поступками агресору і ледве не підписанням капітуляції. «На Саміті миру у Швейцарії вдалося зафіксувати, що мир може бути лише на умовах Статуту ООН», — акцентує експерт.

По-третє, стало очевидно, що путіну не вдасться розіграти карту «глобальної більшості» і того, що він начебто бореться за багатополюсний світ проти «диктату США». «У Швейцарії ми довели, що глобальна більшість точно не з росією», — стверджує наш співрозмовник.

По-четверте, Україна зробила заявку на відхід від тегерансько-потсдамської моделі облаштування світу, коли за столом сидять обрані й вирішують, за якими правилами житиме людство у майбутньому. «Ми запропонували інклюзивну модель долучення всіх країн до створення нового світопорядку і тепер завдання ось ці умовні «штанці на виріст» ткати далі, щоб у потрібний час повернутися до нової дієвої системи міжнародного права, — наголошує пан Саакян. — Таким чином, Саміт миру був успішним. Це була хороша заявка на дипломатичну перемогу, але повною мірою його наслідки ми зможемо побачити у майбутньому».

На ще один важливий підсумок саміту звертають увагу політолог Олег Постернак та професор, викладач міжнародного бізнесу в Університеті Північної Каролі-ни (понад 20 років проживає у США й постійно моніторить реакцію західних медіа) Василь Тарас.

Олег Постернак: «Громадська думка в середовищі західних країн суттєво просіла у висвітленні української теми останнім часом. Інтерес до війни дещо впав. Однак цей саміт фактично провів медійну реставрацію української теми в очах європейців та американців і значно розширив українську проблематику в Африці, Латинській Америці та Азії. Присутність делегації тої чи іншої країни автоматично підвищила інтерес національних медіа, адже вони стежили за заявами очільника чи високого представника своєї країни й поширювали текст заяви. А це створило потужний інформаційний шлейф від української позиції й зміцнило наш наратив у масовій свідомості громадян ключових для України країн-партнерів».

Василь Тарас, проаналізувавши західну пресу, каже, що в новинах йшлося/йдеться багато про Саміт миру, який загалом подають як щось значуще. Так, згадують, що деякі країни не підписали комюніке, але натякають, що якісь, як-от Саудівська Аравія, не підписала, щоб виглядати нейтральною і мати можливість приймати другий такий саміт, вже з делегацією з рф. Президента Зеленського подають мало не як організатора, називають сильним лідером, який зібрав таку «небачену велику зустріч». Висловлюють сподівання, що це прокладе дорогу до миру.

«Водночас зазначають, що хоч це і грандіозна подія, але все ж у Швейцарії висловилися лише про атом, їжу, полонених. Ніяких заяв про, власне, війну. Хоча знову ж, зазначають, що метою було показати підтримку Україні та єдність світу. І пишуть, що це вдалося. Особливо примітно, що дуже багато було роликів і цитат різних лідерів, які казали, що це не війна України проти росії, а війна вільного світу проти тота-літаризму. Вперше чув у такій кількості тези, що мова не про допомогу Україні, а про захист західного світу. Особисто я був дуже скептичним до цього саміту. Не чекав від нього чогось особливого, але помилився і був приємно здивований, наскільки він потужно й позитивно привернув увагу до України. Це важливо», — розповідає пан Тарас.

А тепер про те, з чого ми починали.

Багато аналітиків — українських і західних — напередодні саміту висловлювали думку, що після його завершення у світі більш окреслено проявляться контури нової конфігурації, по-дібної до тої, яка існувала за часів «холодної війни». Звісно, з де-якими важливими нюансами (тобто не факт, що це буде саме «холодна війна 2.0», можливо, щось інше — якась «напівхолодна», «ледве тепла» війна. — Ред.).

Втім, що майже точно у цій новій конфігурації залишиться незмінним — це два ворогуючих між собою блоки: Західний (вільний, демократичний, на чолі зі США) і Східний (агресивний, тоталітарний, провайдером якого колись був СРСР, а тепер — Китай). А посередині між цими «гегемонами» розміститься група країн, які удаватимуть, що «не визначилися», тобто займатимуть позицію «і нашим, і вашим». Така група країн, які об’єдналися в «Рух неприєднання» (також «Країни, що не приєдналися» або «Неприєднані країни») існувала й за часів «холодної війни»: Індія, Єгипет, Індонезія, Гана, колишня Югославія... зберігали нейтралітет, не приєднувалися до будь-яких воєнних союзів (блоків/таборів) великих держав, але періодично співпрацювали з ними.

Хто ж тепер входить у цю групу?

В основному, це країни «Глобального Півдня». Значна частина з них відмовилася їхати у Швейцарію, а ті, що поїхали (не враховуючи Аргентину) — не підписали підсумкову заяву. Яскравий приклад — Саудівська Аравія. Ця країна явно не стає на бік України, але симпатизує, зберігаючи претензії на «нейтральність». Наслідний принц Мохаммед бін Салман, з яким напередодні саміту зустрічався Володимир Зеленський, у Швейцарію не прибув, але відправив туди спостерігача — главу МЗС Файсала бін Фархана бін Абдуллу. Водночас саудити тримають канали відкриті й з москвою — у грудні минулого року СА приймала у себе путіна.

Цікавимося в наших експертів, що вони про все це думають.

Філософ Олексій Панич цілком погоджується з вище сказаним. Ба більше, він навіть поді-лився вельми промовистою мапою (див. на світлині), де виділено країни та континенти, які під-писали підсумкову декларацію Саміту миру.

«Показова ця мапа не тим, що це, з поодинокими винятками, the West vs. the Rest, а тим, що на ній чітко позначено країни, яким вигідно і які більш-менш готові обстоювати світовий правопорядок. Решта — опортуністи, цілком готові, принаймні станом на зараз, жити в геополітичних джунглях і миритися з правом сильного», — каже він.

Іншими словами, це чудова ілюстрація того співіснування «постісторичного світу» з «історичним світом», про яке Френсіс Фукуяма прозорливо писав ще у 1992 році. Єдина поправка — це співіснування триватиме значно довше, ніж йому тоді здавалося.

Політичний експерт Євген Савісько вважає, що «розділ країн на блоки вже розпочався, однак ще не оформився остаточно».

Подібним чином висловився політолог Ігор Рейтерович: «Безумовно, є певна претензія з боку Китаю на те, щоб цей поділ розпочати. Але, за великим рахунком, світ ще не готовий до цього. Саме той світ, на який орієнтується Китай. Насамперед ідеться про «Глобальний Південь», а він — неоднорідний, роз’єднаний, різний. І саміт у Швейцарії певною мірою це продемонстрував».

На його думку, деякі контури нових конфігурацій уже видніються, проте майбутній поділ світу триватиме ще довго. «Знаю, що багато моїх колег говорить про формування «вісі зла», але я вважаю, що навіть цієї «вісі» сьогодні ще не існує. Тому що там нема однозначного лідера. Китай має претензію на таке лідерство, це правда, але він це лідерство не демонструє. І тому в цьому контексті, скоріш за все, Китай діятиме поки що по-іншому. Але, звісно, певні натяки на цей поділ ми побачимо і далі. І ключовим фактором для визначеності тут буде, мабуть, історія із завершенням російсько-української вій-ни», — вважає пан Рейтерович.

Простіше кажучи, підсумок цієї війни може або остаточно світ поділити, або, навпаки, ці процеси зупинити, повернувши світ до стану, в якому він перебував до 2014 року.

Натомість Володимир Фесенко закликає не спрощувати ситуацію: «Адже і Схід не є суто тоталітарним. І «Глобальний Пів-день» є неоднорідним.

Показовий приклад — Індія, яка є демократичною країною, але є і членом БРІКС і має активні торгівельні відносини з росією. Не підписали комюніке країни БРІКС, а також ті, які мають партнерські стосунки з росією та Китаєм».

А ось думка Олега Саакяна: «На перший погляд, нинішній світоустрій нагадує модель часів «холодної війни». Але нагадує лише зовнішньо, і не більше. Я б сказав, що скоріше ми бачимо не триполярну систему (або «двохполовиннополярну» — Захід і Схід + нейтральні), бо мотивації у багатьох із цих країн різні й протиріччя між країнами всередині цих груп є колосальними, а скоріше — деструкцію полярної моделі як такої. Саміт став можливим саме на тлі цієї деструкції, бо він продемонстрував заявку на альтернативну полярній тегерано-ялтинсько-постдамській парадигмі — інклюзивну з широким залученням, а не клубну, де долю людства вирішує клуб наддержав. Безумовно, Китай був би вкрай зацікавлений у тому, щоби у світі існували три або два з половиною полюси. Але ми бачимо, що його потуги (китайська підробка формули миру) не злетіли. Йому не вдається згуртувати навколо себе проактивну коаліцію. А просто об’єднання декількох незгодних країн (рф, КНДР, Іран), а також тиск на інших («Глобальний Південь»)... Вибачте, але назвати це альтернативним полюсом украй складно».

Глава МЗС Швейцарії Ігнаціо Кассіс уже натякнув, що другий Саміт миру може відбутися до президентських виборів у США. Наскільки це реально — питання. Як і те, де цей другий саміт відбудеться. Володимир Зеленський повідомив, що вже є країни, які висловили бажання його прийняти, і що з ними ведуться перемовини. Але що це за країни — не сказав. Утім, додав: «На наступному Саміті миру ми повинні зафіксувати кінець війни... задля справедливого та тривалого миру».

А ще низка світових лідерів заявила, що участь у наступному Саміті миру повинна взяти і росія. Канцлер ФРН Олаф Шольц: «Перемовин з рф все ж таки не оминути, але на умовах України й світового співтовариства».

Що ж, в Офісі президента України ймовірну участь рф не виключають. Але за певної умови: якщо країни, які поділяють спільний план, розроблений Україною та союзниками, будуть готові доносити це до країни-агресора і вона не диктуватиме своїх умов, а слухатиме співтовариство.

(Друкується зі скороченнями.)

Мирослав ЛІСКОВИЧ.
Джерело: https://www.ukrinform.ua.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net