№ 22 (22500) четвер 6 червня 2024 року

Мій знайомий, скептик за натурою, запевняє, що сучасна українська дипломатія є безперервним ланцюгом помилок і промахів. Незалежність, що впала з неба, відібрала у лідерів, як і в населення, здатність тверезо дивитися на речі. Вона замінила реальність мрією. Понад тридцять років ми намагаємося повернутися у реальний час. Не протверезила навіть війна. Коли на фронті бракує снарядів, у тилу зносять пам’ятники, перейменовують вулиці, перебирають образи минулих століть. Стріляємо не вперед у ворогів, а назад — у себе. І найчастіше потрапляємо у ціль.

До саміту – лічені дні

Нема сенсу вкотре занурюватися в давню історію. Помилок та промахів достатньо і сьогодні. Деякі з них вже відіграли негативну роль, деякі продовжують шкідливо впливати на українську політику. З недавнього минулого виділимо так званий контрнаступ 2023 року. З актуальних подій року нинішнього назвемо підготовку до червневого Саміту миру у Швейцарії. І те, й інше — продукти доморощеної пропаганди, склепаної нашвидкуруч київськими чиновниками для підняття духу населення. Але якщо з провалом «контрнаступу» і підняттям духу все зрозуміло (це призвело до зворотного результату), то із Самітом миру ми продовжуємо пов’язувати надії на швидке закінчення війни і неминучу поразку агресора.

Сполучені Штати постійно шукають можливості для того, щоби посилити оборонні спроможності ЗСУ, у тому числі в умовах збільшення інтенсивності атак росіян на Харківському напрямку. Це можна сказати і про рішення президента Байдена, яким він фактично змінив позицію США щодо застосування Україною американської зброї по об’єктах на території росії поблизу кордону. Водночас Україна може розраховувати на більшу підтримку в процесі інтеграції до НАТО, а також у посиленні її військового потенціалу в майбутньому, щоб міцно протистояти будь-якій потенційній агресії.

Про це та інше в інтерв’ю «Укрінформу» (https://www.ukrinform.ua) у Вашингтоні розповів старший директор з питань Європи Ради нацбезпеки США Майкл КАРПЕНТЕР.

Уже завтра, 7 червня, стартує «Інтелект-форум 2024», у рамках якого відбудуться XXIV Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині» та  Всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю «V ОдесаБібліоСаміт». Більшість заходів із широкої програми форуму проходитимуть на території його господині — Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Пастера, 13).

Проведення цього загальнонаціонального заходу, підкреслюють його організатори, є свідченням того, що повномасштабна ворожа агресія не здатна зупинити культурно-мистецький рух у країні. І в ці дні Одеська національна наукова бібліотека вже вкотре стане місцем зустрічі книголюбів, письменників, фахівців видавничої справи, науковців, літературознавців, мистецтво-знавців, ілюстраторів книги, бібліотечних фахівців і широкої громадськості.

З першого червня в Україні зросли ціни на електроенергію, нас попереджають: довготривалі відключення світла — надовго. Найближчим часом зростуть ціни і на пальне, прогнозується підвищення податків.

Які зміни чекають на українців найближчим часом — у матеріалі, підготовленому журналістами ТСН.ua.

Здавалось би, яке відношення до Одеси мав видатний український мандрівник, учений Микола Миклухо-Маклай? А таки мав! Про це говорили всі, хто брав слово під час відкриття меморіальної таблиці на його честь на будинку по вул. Пастера, 36, у якому жив видатний учений Ілля Мечников і де кілька разів на якийсь час зупинявся Микола Миклухо-Маклай.

Подія, на перший погляд ординарна, зібрала немало людей. Виступали краяни відомого мандрівника з міста Малин Житомирської області. Вони говорили про те, як пишаються земляком, про музей його імені. Виступали представники одеської наукової громадськості. І, звичайно ж, скульптор Микола Худолій, автор пам’ятної дошки. А найбільшою радістю ця подія, без сумніву, стала для Антона Гриськова, бо увінчала багаторічні пошуки цього знаного краєзнавця.

Кілька днів тому Український католицький університет провів семінар, де йшлося про бачення повоєнного майбутнього і, найважливіше, — тих головних завдань, які потребують першочергової уваги інтелектуальних середовищ. Я скористався цією нагодою, щоб поділитися кількома своїми тезами. Вони аж ніяк не вичерпують предмет, а суто відображають пріоритети, які, на мою думку, варті особливого ставлення.

Бажання розпізнати риси повоєнного часу — цілком природне. Проблема в тому, що на відміну від аналогів, коли війни такого глибокого характеру впливали на світоустрій, майбутнє того, чим завершиться війна росії проти України, залишатиметься невідомим ще довго. Ми не перебуваємо ані в Тегерані 1943 року, ані в Ялті 1945-го, якщо взагалі можна проводити паралелі з Другою світовою війною.

Минулого тижня в культурному житті Одещини сталась важлива подія — народився новий музей «Територія пам’яті» (Одеса, Головпоштампт, вул. Садова, 10).

Ця культурно-історична локація, покликана доносити правду про злочини геноцидів, «вчинені з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу», давати змогу бачити наслідки цих страшних злочинів всюди, де вони скоювалися, й усвідомлювати невідворотність покарання за них. Музей розповідатиме про Голокост, Голодомор, депортацію кримських татар, геноциди в інших країнах світу, а також про акти геноциду українського народу, організовані та здійснені російською федерацією під час нинішнього широкомасштабного російського вторгнення.

Коли потрапляю до своєї майстерні, то часто милуюсь портретом Івана Івановича Козирода, який я намалював три роки тому, невдовзі після того, як на 98-у році життя цей чоловік овдовів. Погляд портретованого спрямований у майбутнє із думками про минуле… Тепер, коли Івана Івановича не стало, ця графічна робота набуває підвищено емоційного звучання як свідчення тривалих і високих переживань мудрої людини, сприйнятих через призму часу, як артефакт, набуток історії.

Пригадую, це був короткий сеанс у його квартирі, не більше 30—40 хвилин. На порозі свого століття господар охоче погодився на поді-бний контакт, я ж боявся його втомити, що тільки додавало роботі емоційності. «У мене тепер багато часу», — не раз наголошував мій візаві. Конструктивна форма схоплювалась відразу, а пластичне обличчя «ліпилося» легко. Як не погодитися з тими, хто стверджує, що літню людину малювати значно цікавіше, адже на її обличчі прочитується біографія. Це вже був другий мій портрет шанованого Івана Івановича. Перше, дещо гротескно вирішене, зображення я створив десь у 2018-у і подарував Козиродам, але, на відміну від останнього, ніколи не показував на публіці.

На певному етапі у моє життя ця особистість увійшла природно, як закономірність — на одних і тих самих частотах у потрібний час у потрібному місці. Зараз не пригадаю деталей, але, швидше за все, наше знайомство відбулося на одній із виставок 2010 року, можливо, наших спільних знайомих — Степана Химочки чи Зої Пасічної, а можливо, й на черговій ретроспекції Михайла Жука, яку проштовхував невтомний Тарас Максим’юк. Незважаючи на 35-літню вікову різницю, ми відчували духовну спорідненість, що завжди робило наше спілкування змістовним і невимушеним.

В Україні представлені громади понад 90 різноманітних релігійних конфесій і течій.

За даними Державної служби з етнополітики й свободи совісті (колишня Служба з питань національності й релігії), на 1 січня цього року в Україні було 36195 релігійних громад, 552 монастирі та 201 духовний навчальний заклад. Найбільше релігійних громад і монастирів на Львівщині (3157 і 72 відповідно) До слова, на Одещині, яка у цій статистиці — у середині списку, діють 1325 релігійних громад і 25 монастирів.

28 травня, у Всеукраїнський день краєзнавства, в Одесі відбулося урочисте відкриття меморіальної дошки вченому-мандрівнику і гуманісту Миколі Миколайовичу Миклухо-Маклаю (1846—1888), який неодноразово відвідував наше місто. За видатні заслуги перед світовою спільнотою у сфері науки й захисті прав людини у 1996-у, коли відзначалося 150-річчя від його дня народження, ЮНЕСКО ви-знала знаменитого дослідника Громадянином світу.

Від імені Одеської міської ради вітальне слово перед присутніми, а серед них було й чимало студентської молоді, виголосив її секретар, доктор політичних наук, професор Ігор Коваль. Він відзначив багатогранність постаті М.М. Миклухо-Маклая в світовому інформаційному просторі, його всеосяжні енциклопедичні знання, здобуті в провідних європейських університетах, та стремління використати їх на благо всього людства. Ігор Миколайович, історик за фахом, багаторічний ректор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова, підкреслив, що тільки несприятливий збіг обставин не дозволив свого часу Миклухо-Маклаю стати одеситом й обійняти посаду викладача у щойно заснованому тут університеті.

Упродовж десяти днів в Одесі та ще десяти містах України триватиме найбільший український кінофестиваль для дітей і підлітків Чілдрен кінофест

Глядачам і глядачкам покажуть новинки анімації з Великої Британії, Люксембургу, Франції, Ірландії, Угорщини, Словаччини, Чехії та Норвегії, пригодницьке кіно з Нідерландів та Німеччини, класичну космооперу від знаменитого автора коміксів Мьобіуса, добірку найкращих короткометражних стрічок, знятих дітьми, зокрема й торішнього переможця цього кінофесту.

Придбаний Україною напередодні великої війни криголам «Ноосфера» здійснив вже три рейси до Антарктики. УНІАН (https://www.unian.ua) дізнавався, як використовується судно та чим займаються на його борту українські науковці.

Приблизно три роки тому купівлю океанського криголама «Джеймс Кларк Росс» у Великої Британії назвали історичним моментом для України. Саме це науково-дослідне судно понад чверть століття тому доставило на Південний полюс першу українську експедицію, а тепер стало важливою ланкою у дослідженнях Світового океану та полярної логістики.

Як ми уже повідомляли, нещодавно відбулася відкрита першість Одеської області зі спортивного багатоборства на честь громадсько-політичної газети «Чорноморські новини». Натхненник змагань і їх головний арбітр — заслужений тренер України, майстер спорту міжнародного класу Микола Пасічник.

Микола Антонович регулярно організовує турніри серед вихованців і своєї школи, й інших шанованих тренерів, аби вони помірялися силами, продемонстрували нові прийоми боротьби, які освоїли на заняттях, а ще — весело і смачно (бо у фіналі особисто готує учасникам змагань богатирську кашу) провели дозвілля після змагань.

Цього разу до змагань долучилося 52 вихованців фізкультурно-спортивного товариства «Динамо», спортивного клубу поліції «Патріот», ГО «Дбайливе серце». 22 із них здобули перші місця у своїх вікових і вагових групах.

Утім, того дня усі стали переможцями, на чому й наголосив у своєму вітальному листі редактор «Чорноморських новин», заслужений журналіст України Іван Мельник: