№ 21 (22499) четвер 30 травня 2024 року

Перша й інстинктивна відповідь на поставлене запитання, звичайно ж, негативна. Слова «мир» і «війна» є антонімами і взаємно виключають одне одного. І чи не злочинним було б відчувати мир у душі, коли щодня гинуть люди? А до Гарнізонного храму у Львові страшно підходити, бо неминуче натрапиш на черговий похорон загиблого воїна. То як на це дивитися спокійно? Отож логічною виглядає відповідь, що справжній душевний мир настане лише тоді, коли війна закінчиться справедливим фіналом, а її винуватці будуть покарані.

У цій фразі ключове слово — «справедливим». Справедливість справді є засадничою передумовою того душевного миру, яким заспокоїться серце кожного українця. Справедливість для українців — одне з найважливіших понять. А протест проти несправедливості — це чи не найпотужніша пасіонарна сила. Згадаймо, чому Євромайдан переріс у Революцію Гідності? Бо коли народ побачив, як побили неозброєних студентів, то сказав собі: «Це несправедливо!». А чому свого часу піднялись на спротив дисиденти? Та тому, що сказали собі: «Арештовувати поетів і письменників лише за вільне ненасильницьке слово — це несправедливо!».

Ми знаємо, яким важливим є кожен голос адвокації України у різних куточках світу. Ще один такий потужний голос на захист України й українців прозвучав у Римі під час 79-ї Генеральної асамблеї Єпископської конференції Італії, що відбулася 20–23 травня.

«Україна потребує підтримки демократичного світу», — закликав владика Михайло Бубній, екзарх Одеський та голова Патріаршої комісії у справах монашества, який за дорученням блаженнішого Святослава був делегатом від Української греко-католицької церкви.

Щойно ситуація на фронті стабілізується, з нафталіну дістають спогади тих, хто особисто був присутній при спробах домовитися з кремлем. Таких спроб з 2014 року було зо двадцять, а від початку масштабного вторгнення військ агресора на нашу територію — не менше п’яти з обох боків. Але цікавою є лише стамбульська попередня домовленість. Тоді була можливість прямого контакту між путіним і Зеленським.

Джонсона там не стояло

Досі не відомий текст нібито існуючого документа 2022 року, підготовленого після відведення російських військ від Києва. Одна з версій — проєкт угоди підготували за участю посередників: президента Туреччини Раджепа Ердогана та московського олігарха Романа Абрамовича. На папері нібито зафіксували вимоги та побажання воюючих країн. З варіантами та доповненнями, що могли виникнути у процесі переговорів. Цікаво, що «чернетки» документа з’явилися у розпорядженні засобів масової інформації одразу ж і почали кочувати із газети в газету. Для серйо-зних переговорів це не характерно. Але спрацювала магія авторитетів. Серед коментаторів виявилися представники чинної влади України, чиновники кремлівської адміністрації і навіть прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон.

7-9 червня відбудеться XXIV Всеукраїнська виставка-форум «Українська книга на Одещині».

У ці дні Одеська національна наукова бібліотека вкотре стане місцем зустрічі письменників, фахівців видавничої справи, науковців, літературознавців, мистецтвознавців, ілюстраторів книги, бібліотекарів та широкої читацької громадськості.

З  колишніх «антимайданівців»

Співробітники Служби безпеки України викрили агентурну групу фсб рф, яка займалася розвідувально-підривною діяльністю на Одещині. З-поміж іншого, фігуранти зливали ворогу координати об’єктів залізничної інфраструктури, удари по яких мали частково зупинити рух потягів у регіоні.

За даними слідства, керівником агентурної групи був одесит, інструктор з рукопашного та ножового бою, один із активістів одеського «антимайдану». Чоловік особисто перебував на зв’язку з представниками російської спецслужби. До протиправної діяльності він залучив свого близького родича.

Нагадуємо, що триває передплата на друге півріччя 2024-го.

Тож не забудьте продовжити абонемент!

І вже традиційно дякуємо тим, хто своїми благодійними внесками підтримує регулярний вихід газети. Цього разу наше «Дякую!» — Володимиру Миколайовичу Відруку, Віталієві Васильовичу Громлюку і Тарасові Олексійовичу Федюку.

Із допомогою педагогів і письменників відмова від емпатії в СРСР, а згодом і в РФ стала громадянською чеснотою

Усім відомо, що РФ своїх злочинів не визнає. Тому оприлюднення відео, на яких відкрито катують таджицьких чоловіків, підозрюваних у теракті в московському «Крокус Сіті Холі», багатьох здивувало. На відео одному із затриманих силовики відрізають вухо та змушують його з’їсти, іншого б’ють струмом. На кадрах із суду, куди доправили підозрюваних, видно, що обличчя їхні набрякли від побоїв, а одного з них привезли непритомним і з катетером (імовірно, йому відбили нирки).

Багато коментаторів припустили, що відео оприлюднили, аби залякати потенційних терористів. Можливо. Але в керівної банди РФ є й інший порядок денний — привчати населення не співчувати, навіть коли на їхніх очах мучать людину. Про те, як «правильно» слід реагувати на звірячу сваволю, заявила головна путінська пропагандистка Марґаріта Сімоньян: «Ніколи не очікувала від себе такого, але коли бачу, як їх скорченими заводять до суду, й навіть вухо це, відчуваю неймовірне задоволення». А провладний журналіст Павєл Данілін озвучив пряму заборону на жалість: він заявив, що того, хто «щось вам говоритиме про кілька синців і відірване вухо», можна «сміливо бити… Іншого він не зрозуміє. Та й не заслуговує на інше».

У тодішню «Чорноморську комуну» ми з Олегом Владимирським прийшли майже в один час. Я, закінчивши факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка, як кореспондент сільгоспвідділу освоював лани й ферми найбільшої в Україні за територією Одеської області, а він, історик за фахом і виконавець однієї з головних ролей у фільмі «Довгі проводи» знаменитої Кіри Муратової, де знявся ще старшокласником, попервах працював над випуском газети, а невдовзі почав опановувати ази фоторепортерства. Тож, можна сказати, у журналістиці ми ставали на ноги разом.

Бувало, разом готували до друку матеріали, не раз удвох, а то й чисельнішим десантом вибиралися у відрядження, знайомлячись з нашим прекрасним краєм і його прекрасними людьми. Деякі з них, як-от світлої пам’яті заслужений лікар України Роман Васильович Лиманський і голова тоді ще Фрунзівської райдержадміні-страції Ігор Іванович Стебловський, ставали нашими спільними друзями на все життя.

Культурні пам’ятки й надбання Криму Москва давно вважає частиною своєї історії. Хоча багато з них суперечать основним тезам російської пропаганди. Тоді їх або забувають, цілеспрямовано ігноруючи (як-от більшість усього, що пов’язане з історією кримських татар), або ж вони обростають чутками (пригадаємо хрещення Володимира в Херсонесі та, відповідно, «Крим — ворота християнства»).

У проєкті «Території культури», створеному в партнерстві з компанією «Перша приватна броварня», «Лівий берег» (https://lb.ua) зібрав головні міфи російської пропаганди про півострів, пов’язані з культурним контекстом.

Рік тому в читальному залі Одеської національної наукової бібліотеки (вул. Академіка Філатова, 1) відбулося перше засідання літературної вітальні «Дивослово». Про суті, ця подія, яка є звичною в мирних умовах, у реаліях війни з країною-агресоркою стала для переважної більшості одеситів сходженням до пізнання української мови. Вони, а серед них й автор цих рядків, відчули в собі бажання, що йде від серця, із глибини душі, не просто вивчити українську, а й відчути себе частиною великої країни, ім’я якої — Україна. Сьогодні для учасників вітальні українська мова стала генератором, який об’єднав патріотів нашої держави.

Щосереди в читальному залі збираються люди різного віку, фаху, життєвого досвіду, які захоплюються українською мовою та українцями. Це люди з вищою і спеціальною середньою освітою — і «технарі», й «гуманітарії». І ті, хто через різні причини ніколи не вивчав українську, народившись поза межами України, як Лейла Черкезова, родина котрої була примусово вивезена в 1944 році з рідного Криму й переселена в іншу державу, де Лейла й народилася, чи уфимська татарка Лена Садикова, чи журналістка Наталя Бржестовська, народжена в Баку, чи знову ж таки автор цих рядків, який родом з Ашгабада. Це і Любов Ворона, яка побачила світ у Якутії, і Наталія Угольникова, чиє дитинство пройшло в Сибіру, й Олена Заловенко, чиїм місцем народження є П’ятигорськ.

В Одесі відбулася презентація видань проєкту «Книгарня бандерівців»

Одеська обласна універсальна наукова бібліотека названа на честь Михайла Грушевського. Відомо, що цей видатний історик прагнув до наукової об’єктивності, позитивізму, але при тому залишався на ґрунті українського світогляду.

Останніми десятиліттями бачимо неоковирні за-клики «деідеологізувати», «деполітизувати» історію та інші галузі гуманітаристики, включно з педагогікою. Це неможливо! Не існує жодної об’єктивності взагалі. Це веде до космополітизації, чим неодмінно користуються наші вороги, впускаючи у безідейний вакуум свої концепти. Українська наука тим і відрізняється від інших, що вона має бути не просто територіяльною, а культурно-світоглядно українською, захищаючи позиції, інтереси, світогляд Української Нації. Це чудово розуміли видатні послідовники М. Грушевського у новій українській історіографії Я. Дашкевич та Я. Ісаєвич. Будь-які ідейки про «без політики», що вже стільки лиха наробили українському національному організму, мають бути відкинуті як шкідливі.

23 – 25 травня в Одеському національному морському університеті відбулася уже третя міжнародна науково-практична конференція «Міжкультурна комунікація в контексті глобалізаційного діалогу: стратегії розвитку».

Цей форум організований кафедрою журналістики та мовної комунікації, факультетом по роботі з іноземними студентами ОНМУ за участю провідних учених, викладачів, аспірантів і громадських діячів, а також представників наукової спільноти вищих навчальних закладів із різних регіонів України за сприяння Китайської академії соціальних наук (КНР), Одеської обласної державної адміністрації, Одеської національної наукової бібліотеки та регіональної організації Національної спілки журналістів України.

11-й фестиваль кіно для дітей і підлітків Чілдрен кінофест, який, нагадаємо, пройде 31 травня — 9 червня (див. «ЧН» за 23 травня), назвав почесного посла — людину, яка представляє кіноогляд у публічному середовищі, допомагаючи поширювати ключові ідеї ініціативи. Ним став Артур Логай — український актор театру і кіно, співак, переможець 8-го сезону телешоу «Танці з зірками», а ще — батько 7-річного Германа та 5-річного Льови.

«Я долучився до події в ролі амбасадора, бо це прекрасна ініціатива. Бачення та цінності фестивалю збігаються з моїми. Я хотів би, щоб нові покоління були обізнанішими в кіномистецтві та культурі, а також кіновиробництві, щоб діти знаходили себе в кіносвіті. Маю надію: якщо вже зараз розвивати в дітей любов до кіно і культури, то згодом вони зможуть розвинути й український культурний простір, який, на мою думку, цього потребує», — каже Артур Логай.

У суботу, що минула, спортивний зал одного з одеських вишів (з міркувань безпеки не називатимемо його координат, але організатори змагань дуже вдячні господарям за наданий тимчасовий прихисток) був заповнений радісним дитячим сміхом, азартом виборювання перемоги, оплесками на честь тих, хто виявився спритнішим, натренованішим.

Тут проходила відкрита першість Одеської області зі спортивного багатоборства. Проводилася вона на честь громадсько-політичної газети «Чорноморські новини». Головний арбітр змагань і їх натхненник — заслужений тренер України Микола Пасічник.

1 — Всесвітній день батьків; День захисту дітей.

2 — День меліоратора; День працівників водного господарства України.

3 — Всесвітній день велосипедистів.

4 — Міжнародний день безневинних дітей — жертв агресії.