Осягнення через відчуття

Нова книга, як нова дитина... Ти виношуєш її, вимріюєш і, зрештою, випускаєш у світ, із завмиранням серця представляючи її людям...

18 квітня така хвилююча зустріч нової книги з її читачами відбулася в Одеській обласній науковій універсальній бібліотеці ім. М. Грушевського. Роман Кракалія — член національних спілок письменників і журналістів України, заслужений журналіст України, лауреат премій ім. Степана Олійника,

ім. Івана Франка та Літературно-наукового конкурсу ім. Воляників-Швабінських Фундації Українського Вільного Університету — презентував свою нову повість «Дніпрова октава», яка нещодавно вийшла у видавництві «Торговий дім «Преса».

У творчому доробку публіциста і письменника — «Причали Анатолія Ротаря» (1986), «Блукаючі острови» (2012), «Неви-знані герої» (2012), «Вернись на Золотий Берег» (2016), «Три барви Дунаю, або Чужий серед чужих, не свій серед своїх» (2017), «Автостанція» (2020) та інші книжки. Друкувався у журналах «Україна», «Сучасність», «Дзвін», «Горизонт», «Жовтень», «Літературна Одеса», «Море», у колективних збірниках та періодичній пресі.

Цього разу Роман Тарасович узявся за розповідь про життя і творчість українського педагога-словесника і композитора-аматора Данила Яковича Крижанівського (1856—1894), автора музичного шедевру «Реве та стогне Дніпр широкий…», написаного на текст, узятий з поеми Тараса Шевченка «Причинна» (вперше надрукована в альманасі «Ластівка» 1841 року).

Ця потужна мелодія, якій судилося через століття стати позивним сигналом Національного радіо незалежної України, була створена у Болграді на Одещині. І вперше прозвучала під час вистави на одеському Пересипу з уст улюбленця публіки Марка Кропивницького. Вона швидко стала символом українства — могутнього, волелюбного, нескореного, героїчного!

Роман Кракалія визнає: працювати було складно, але цікаво. В офіційних довідниках та енциклопедіях дані про цю неординарну людину надзвичайно скупі і багато у чому перекручені, тож довелося докласти чимало зусиль для пошуку хоч якогось фактажу, що для біографічного твору є і фундаментом, і будівельним матеріалом.

Але, погодьтеся, що для худож-нього твору важливим є не просто оприлюднення фактів, а творче їх осмислення, пошук сутності характеру героя — оте творення «ілюзії» правди, що змушує читача слідувати за неспішною оповіддю автора й по-особливому сприймати запропонований матеріал. І тут уміння пана Романа знайти вірну «тональність» є безсумнівним.

А тому, перегортаючи сторінку за сторінкою «Дніпрової октави», раптом розумієш, яким реалістичним стає образ Данила Крижанівського з усіма його спогадами й мріями, розмовами й думками, буденними шкільними справами у Болграді та прогулянками Одесою, котру, як стверджує автор, «завжди сприймав лише як звучання оркестру, а вірніше — як репетицію оркестру перед великим концертом. Пташина проба голосів, поки що не злагоджений хор, у якому кожне мовби виконувало свій власний гімн теплому сонечку, ласкавому вітерцю, яким лагідне море посилало вітання рідному місту, а синьо-синє небо так привітно всміхалося з висоти, що й не одвести погляду. Й усе це зливалося в одну симфонію радости, а може — недалекого щастя...».

Проживаючи з головним героєм муки творчості («...найбільше мучив якраз початок, оті найперші слова. «Реве та стогне Дніпр широкий»… Як їх озвучити? З чого почати? Може, з іншого фрагменту? Але ні, це ж заспів, за ним розгортається людська драма...»), розділяючи з ним радість знаходження тих самих правильних акордів («він чує музику — оновлену музику до балади «Причинна»; він вже чує, як Марко Лукич прокашлює горло, відтак починає співати, а зала… зала ще мовчить, дослухається...»), не перестаєш дивуватися майстерності автора, його знанням, багатству асоціативних зв’язків, що перетворюють вимисел у переконливу художню гіпотезу.

Під час презентації відчувалося, що, попри незмінну позірну незворушність, пан Роман хвилювався. Але вже після перших виступів стало зрозуміло, що твір прийнято прихильно.

Знана художниця, голова Южненського міського об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка Лариса Дем’янишина, ілюстрація якої прикрасила обкладинку «Дніпрової октави», зазначила, що повість буде цікаво всім, а насамперед тим, хто занурений в історію рідного краю, й стане ще одним артефактом, який пов’язуватиме Тараса Шевченка з Одещиною.

Марина Забуранна, голова Одеського обласного відділення Товариства письменників і журналістів ім. Івана Франка, відзначила глибинне знання автором як української літературної мови, так і діалектів, в океані яких зростав талант майстра. Сергій Савченко, заслужений художник України, представник абстрактного експресіонізму, що працює в галузі живопису, скульптури та монументального мистецтва, звернув увагу на гармонійність побудови сюжету, вмотивоване використання пейзажних замальовок. Іван Мельник, редактор часопису «Чорноморські новини», якому Роман Кракалія віддав майже чотири десятиліття журналістської праці, говорив про оригінальний авторський стиль письменника, його власну мову і ні з ким не схожий почерк. Живим класиком назвав п. Романа гість презентації, давній товариш автора Алім Карвацький. Вірші-присвяти прочитав український поет гагаузького походження Віталій Бошков. На умінні письменника творити правдиві, реалістичні образи наголосила філологиня Любов Ісаєнко.

Кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова Ірина Нечиталюк, модеруючи презентацію новодруку, акцентувала увагу на глибокому знанні автором людської психології та його здатності підсвітити соціальні, політичні й морально-етичні стосунки, притаманні відтворюваній ним епосі. «Роман Кракалія взявся за амбітний задум і, попри труднощі, блискуче втілив його у життя. Він зміг створити живий характер рефлексуючої особистості, талант якої визрівав фактично на наших очах», — зауважила вона.

А я пораділа з того, що саме ця книжка була відібрана очолюваною мною комісією з визначення кращих зразків краєзнавчої, історичної, дитячої, художньої літератури місцевих авторів при Одеській ОДА, отримала додаткове фінансування з обласного бюджету й буде передана до бібліотек нашого краю. Адже вона, повертаючи на літературну орбіту ім’я незаслужено призабутого митця, вчить нас не просто знати, а відчувати й співпереживати минуле свого народу. Бо ж воістину — «Якщо ви нічого не відчуваєте, ви нічого не осягнете» (Гете).

Ярослава РІЗНИКОВА.