№ 18 (22496) четвер 2 травня 2024 року

Війна з росією не залишає місця для осмислення нами навіть недавнього минулого. Які можуть бути зіставлення, які історичні паралелі, коли щодня ракети терористів вбивають у тилу десятки мирних співгромадян, а на передовій під обстрілами ворогів щодня гинуть наші захисники? Але якщо не згадати, чому і як усе відбувалося, то не вибратися із нинішнього жахіття.

Безпеку забезпечить бізнес

Розбір польотів не може ви-правити старих помилок, але він здатний застерегти від нових. Утім, навряд чи. Розбурхувати осині гнізда небезпечно у будь-якому випадку. З огляду на останні події нам, наприклад, не зрозуміти, навіщо тодішнє ке-рівництво нашої держави свідомо й послідовно підривало безпеку країни. Спершу відмовилося від частини Чорноморського флоту. Згодом — від ядерного арсеналу в обмін на Будапештський меморандум. Потім знищило стратегічну авіацію, яку передало росії в оплату за газ. І, нарешті, пов’язало ВПК України з промисловістю потенційного ворога міцною кооперацією.

В останній день квітня Одещина була у жалобі — напередодні ввечері ворожа ракета забрала життя п’ятьох людей, більше трьох десятків зазнали каліцтв, у тому числі важких. І наприкінці цієї жалобної доби рашисти знову атакували Одесу ба-лістикою. Троє загиблих, троє постраждалих.

Перша трагедія сталася 29 квітня приблизно о 18.30, коли на «Трасі здоров’я», а саме туди прилетів смертоносний «привіт» від тих, хто любить називати Одесу «мамою», прогулювалися, каталися на велосипедах, займалися спортом містяни з дітками і домашніми улюбленцями (від обстрілу, до речі, загинув і один собака). «Іскандер», який терористи націлили на наше місто, був заряджений касетним боєприпасам, відтак мав завдати якомога більшої шкоди більшій кількості тих, хто опиниться в радіусі його дії. У даному випадку уламки та боєприпаси розлетілися на півтора кілометра рекреаційної зони.

Тетяна Огаркова — літературознавиця, журналістка, відповідальна за міжнародні комунікації Українського кризового медіацентру, співкураторка цьогорічного Книжкового Арсеналу.

У розмові з Ольгою Айвазовською для проєкту «Сила вибору» вона розповіла про те, що змушує людей залишатися у знищених домівках, чим поїздки на прифронтові території можуть надихати, чому на деокупованих теренах є шалений запит на все українське та про інтерес світових інтелектуалів до України.

Наприкінці березня Фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно із соціологічною службою Центру Разумкова провели загальнонаціональне опитування щодо соціально-політичних орієнтацій та проблем мобілізації в Україні. Ось його підсумки (джерело: https://dif.org.ua).

Серед українців не спостерігається одностайності щодо того, який порядок — демократичний чи авторитарний — є ефективнішим. Адже думку, що лише виборна демократія, верховенство права та незалежний суд можуть забезпечити порядок у країні, поділяють 42% опитаних. Натомість 23% вважають за можливе поєднувати демократичні та авторитарні практики, а 19% переконані, що кращим для забезпечення порядку є авторитаризм.

Цього року більшість християн у світі вже відсвяткували Великдень 31 березня. Натомість християнський Схід переважно святкуватиме Пасху щойно 5 травня. Хоча Православна церква України та Українська греко-католицька церква перейшли на новий календар — Новоюліанський чи Григоріанський, але лише щодо не-рухомих свят, як-от Різдво, Богоявлення, Благовіщення, Успіння тощо. Натомість дату Пасхи продовжують визначати за старим стилем, за Юліанським календарем.

Щоби роз’яснити ситуацію, чи є шанс, що християни у світі у своїй екуменічній більшості зможуть дійти до порозуміння щодо спільної дати Великодня і чому так складно поєднати християн у спільному святкуванні Пасхи, Релігійно-інформаційна служба України (https://risu.ua) звернулася до президента Інституту екуменічних студій (ІЕС) Українського католицького університету, члена Міжнародної спільної комісії для богословського діалогу між православними і католицькою церквами о. Івана ДАЦЬКА.

Споконвічні кріпаки

На Валдаї дуб зелений,
скриня, з голкою яйце…
Це Валдай, шматок рабсії,
але мова не про це.
 
Бо усе це — офіційна
для народу маячня,
та куди не гляне око —
все Кощієва земля.

18 квітня така хвилююча зустріч нової книги з її читачами відбулася в Одеській обласній науковій універсальній бібліотеці ім. М. Грушевського. Роман Кракалія — член національних спілок письменників і журналістів України, заслужений журналіст України, лауреат премій ім. Степана Олійника, ім. Івана Франка та Літературно-наукового конкурсу ім. Воляників-Швабінських Фундації Українського Вільного Університету — презентував свою нову повість «Дніпрова октава», яка нещодавно вийшла у видавництві «Торговий дім «Преса».

У творчому доробку публіциста і письменника — «Причали Анатолія Ротаря» (1986), «Блукаючі острови» (2012), «Неви-знані герої» (2012), «Вернись на Золотий Берег» (2016), «Три барви Дунаю, або Чужий серед чужих, не свій серед своїх» (2017), «Автостанція» (2020) та інші книжки. Друкувався у журналах «Україна», «Сучасність», «Дзвін», «Горизонт», «Жовтень», «Літературна Одеса», «Море», у колективних збірниках та періодичній пресі.

26 квітня відбулася зустріч президії Одеської обласної організації Профспілки працівників освіти і науки України з учасниками літературного конкурсу «Україна незламна» та ветеранами профспілкового руху.

Як учасницю літературного конкурсу мене запросили на цю зустріч, що пройшла у неймовірно дружній та теплій атмосфері. За це висловлюю найщиріші слова подяки Любові Корнійчук, голові обласної організації цієї профспілки. Разом колегами пані Люба організувала і подарувала нам прекрасний, незабутній творчий вечір, на якому ми змогли почути хвилюючі поезії переможців конкурсу, членів журі та всіх охочих продекламувати патріотичні вірші зі свого доробку.

Розповідати дітям про нинішні реалії дуже важливо, і ніщо не зробить це краще, ніж художня книжка, в якій автор м’яко й поступово доносить потрібні речі.

Ми підготували добірку нових видань для дітей різного віку, які по-різному промовляють до дитини, але завжди — про важливе.

Напередодні свого славного ювілею — 80-ліття — відомий письменник, лауреат літературної премії ім. Олеся Гончара, заслужений діяч мистецтв України Геннадій Шипківський порадував читачів новою книжкою — «Навперейми з часом». Це, як зазначається в анотації, медитації про минуле та сьогодення, спроба зазирнути краєм ока в майбутнє. Книжка — новаторська за побудовою, де поетичні строфи й прозові рядки злиті воєдино.

Про це новаторство автора літературознавець Петро Сорока свого часу висловився так: «Чимало поетів пробували поєднати поезію і прозу (ще, мабуть, з часів Данте, коли появилося його «Нове життя»), але рідко кому вдавалося злити їх воєдино, добитися того, щоб епічна оповідь легко і природно перетікала в лірику, і навпаки, щоб рими не сприймалися в структурі прозового тексту як чужорідне тіло, що збиває ритм. Геннадію Щипківському це вдалося».

Моє слово — про Валентину Сидорук, яка 5 травня відзначатиме своє 75-ліття.

«Ювілей — це презентація життя», — як сказала Ліна Костенко. Так, пані Валентині є що презентувати, і зараз живе активно, творчо. Має загострене почуття справедливості, любові до України, до рідного краю. Тому ніколи не була байдужою до всіх соціальних перетворень, завжди виявляла свою патріотичну позицію. У місті Чорноморську (колись смт Іллічівка) живе із 1970 року. З піднесенням зустріла проголошення Незалежності України, брала активну участь у всіх виборах, в утвердженні суверенітету, дописувала в різні газети.

Викладання мови й літератури в школах міста стало тренуванням творчої уяви й фантазії. Але додавав болю упосліджений стан рідної мови. Тому й стала членкинею громадської організації «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Ті роки, коли вона очолювала організацію, були най-пліднішими: виходила газета «Рідне слово», видавалися різні посібники, організовувалися поїздки в різні куточки України. Київ, Поділля, Запоріжжя, Полтавщина, Черкащина, столиця українського театру Кіровоградщина — все це місця, які тутешні просвітяни відвідали завдяки підтримці порту. За свою просвітянську діяльність Валентина Сидорук відзначена медаллю «Будівничий України».

У навчальному комбінаті порту вона вела тоді курси української мови.

Розквітнув і літературний талант пані Валентини. З бездонного джерела народної мудрості вона черпає основу для своїх творів, бринять їй материнське слово й пісня. Кожен твір вона присвячує своїм предкам, із вдячністю пише про діда Дмитра Гоцуляка. Стоять перед очима краєвиди рідного села Кумари Миколаївської області, якому сповнилося вже понад 300 років, мілководна річечка Кодима. Валентина Олександрівна ділиться: «Дякувати Богу, я народилася в травні, коли цвіло вишневими садками все село. Так і йду по життю з вишневим цвітом».

1 — Міжнародний день праці; 130 років від дня народження Петра Курінного (1894—1972), історика, археолога, етнографа, музеєзнавця, організатора па-м’яткоохоронної справи.

3 — Всесвітній день свободи преси; Всесвітній день Сонця.

4 — 100 років від дня народження Володимира Біляка (1924—2009), художника.

5 — Воскресіння Христове, Пасха; Міжнародний день боротьби за права інвалідів; 120 років від дня народження Богдана-Юрія Кравціва (1904—1975), поета, перекладача, редактора, літературного критика у США.

З невимовним жалем повідомляємо, що 29 квітня на 101-у році життя не стало нашого дорогого колеги-спілчанина, художника, педагога і мистецтвознавця, відданої мистецтву, високопорядної людини, прекрасного сім’янина, багаторічного члена Національної спілки художників України

Івана Івановича КОЗИРОДА

(14 жовтня 1923 — 29 квітня 2024).

Понад пів століття Іван Іванович віддав Одеському художньому училищу, тривалий час очолював Одеський музей західного і східного мистецтва, був на керівних посадах в Одеському художньому музеї, Товаристві охорони пам’яток історії та культури, працював в інших секторах освіти і культури. І скрізь проявив себе як першокласний фахівець, як людина високої культури, в душі якої концентрувалися шляхетні духовні чесноти його покоління й епохи.

Відійшов у вічність найстарший наш колега, чудова Людина, Педагог, Художник...

Висловлюємо щирі співчуття родині покійного, друзям і колегам у зв’язку з цією непоправною втратою.

28 березня набув чинності Закон України №3342-ІХ «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо удосконалення видів кримінальних покарань».

Пробаційний нагляд означає, що засуджені за деякі кримінальні злочини відбуватимуть покарання без ізоляції від суспільства, тобто не у в’язниці. Це альтернатива ув“язненню, що передбачає накладення на засудженого певних обов’язків. Одним із таких обов’язків може стати зобов’язання носити електронні засоби контролю і нагляду.