Переглядів: 257

«Дивлюсь я на небо...»

Український геній міг стати двічі лавреатом Нобелівської премії

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, Ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав...

Слова М. Петренка, музика Л. Александрової.

Найпрестижніша міжнародна премія — Нобелівська — була заснована згідно із заповітом шведського підприємця, винахідника і філантропа Альфреда Бернгарда Нобеля (1833 — 1896). Присуджується вона щороку, починаючи із 1901-го за видатні заслуги у галузях фізики, хімії, фізіології та медицини, літератури і діяльності за збереження миру. У 1968-у була заснована так звана Нобелівська премія з економіки, офіційна назва — Премія Шведського центрального банку з економічних наук — теж на честь Альфреда Нобеля, вперше присуджена наступного, 1969 року. Сума Нобелівської премії змінюється, залежно від доходів «Фундації Нобеля«, але останнім часом становила не менше мільйона доларів США.

Серед лавреатів цієї найпрестижнішої у світі премії — семеро безпосередніх вихідців із України, її уродженців.

1. Ілля МЕЧНИКОВ (1845 — 1916) — мікробіолог, ембріолог, зоолог. Народився в с. Іванівка-Панасівка Куп’янського повіту на Харківщині. Нобелівську премію йому присуджено 1908 року разом із німецьким науковцем, лікарем, бактеріологом і біохіміком Паулем Ерліхом (1854 — 1915) у галузі фізіології та медицини — «за праці про імунітет».

2. Зельман ВАКСМАН (1888 — 1973) — із с. Нова Прилука Липовецького повіту Київської губернії (нині — Вінницька область). Нобелівську премію 1952 року в галузі фізіології та медицини отримав «за відкриття стрептоміцину — першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу».

3. Шмуель Йосеф АҐНОН (справжнє прізвище — Чачкес) (1888 —1970). Народився у м. Бучач на Тернопільщині. За два найвідоміші романи — «Весільний балдахін» і «Нічний гість» — 1966 року йому було присуджено Нобелівську премію в галузі літератури (разом із Неллі Закс, німецькою поеткою і драматургинею, 1891 — 1970) — «за глибоко оригінальну й майстерну прозу за мотивами життя єврейського народу».

4. Роалд ГОФФМАН народився у 1937 році в Золочеві на Львівщині. Лавреат Нобелівської премії 1981-го «за розробку теорії протікання хімічних реакцій», що значно розширює можливості для планування хімічних експериментів. Саме йому належать слова: «Україно, обітована земле мого серця».

5. Георгій ХАРПАК (Жорж Шарпак) (1924 — 2010) — родом із Дубровиці на Рівненщині. Його вважають одним із найталановитіших учених-експериментаторів. Нобелівську премію з фізики отримав 1992 року — «за винахід та вдосконалення детекторів елементарних частинок, особливо багатопровідної пропорційної камери».

6. Світлана АЛЕКСІЄВИЧ — народилася 1948-го у Станіславі (нині — Івано-Франківськ), лавреатка Нобелівської премії з літератури 2015-го — «за полі-фонічні тексти, що є монументом страждання і хоробрості в наш час».

7. Першою і наразі єдиною лавреаткою Нобелівської премії у незалежній і суверенній Україні є правозахисна організація «Центр громадянських свобод« (Премія миру 2022 року). У своїй промові, виголошеній 10 грудня 2022-го, у день вручення, в головній залі Ратуші Осло, очільниця організації Олександра МАТВІЙЧУК (1983 р.н.) заявила: «Люди в Україні як ніхто хочуть миру. Але мир не настає, коли країна, на яку напали, складає зброю. Тоді це не мир, а окупація. Ми знаходили тіла цивільних людей на вулицях та подвір’ях їхніх будинків після звільнення Бучі. Ці люди не мали зброї взагалі. Потрібно перестати маскувати відкладені воєнні загрози під «політичні компроміси». Демократичний світ звик до поступок диктатурам. І тому така важлива готовність українського народу протистояти російському імперіалізму. Ми не залишимо людей на окупованих територіях на смерть і тортури. Життя людей не може бути «політичним компромісом». Боротися за мир — це не піддаватися на тиск агресора, а захищати людей від його жорстокості».

Якщо ж заглибитися в історію, то першим нобелівським лавреатом серед українців мав би стати геніальний фізик та електротехнік, винахідник Іван ПУЛЮЙ (1845 — 1918), який народився у містечку Гримайлів на Тернопільщині. Він на 9 років раніше від німецького інженера і фізика Вільгельма Рентгена (1845 — 1923) дослідив і продемонстрував Х-промені, підтверджені фотознімками, які стали відомі багатьом науковцям, зокрема і в США. У листі до Івана Пулюя видатний фізик-теоретик (згодом теж лавреат Нобеля) Альберт Ейнштейн (1879 — 1955) писав: «Я розумію ваше занепокоєння, але хто за вами, крім слов’ян, стоїть? А за ним — уся Європа». Я знайшов цю фразу в згаданому листі, коли готував есей до ювілею Великого Українця — Івана Павловича Пулюя.

Другим нобелівським лавреатом, якщо виходити з хронології, точно став би геніальний Іван ФРАНКО (1856 — 1916), титан Слова і Духу, енциклопедист, письменник, літературо-знавець, перекладач, філософ, уродженець Нагуєвичів Дрогобицького повіту Королівства Галичини (Львівщина). Його кандидатуру як «Великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915-го професор, доктор філософії з Відня Йосип Застирець (1873 — 1943). Підтримав її шведський історик Гаральд Єрне (1848 — 1922) з Упсальського університету, тодішній голова Нобелівського комітету.

Біографи називають дві причини, через які Іван Франко так і не удостоївся цієї премії. Перша — та, що лист від Й. Застирця надійшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений. Друга причина — передчасна, після виснажливої хвороби, смерть Івана Яковича Франка у 1916 році. А премію, за заповітом Альфреда Нобеля, посмертно не присуджують, тільки за життя. Хоча кандидатуру українця розглядали і на заключному етапі, але проти Івана Франка й відомого чеського поета Отокара Бржезіни (1868 — 1929) тоді чомусь виступив той же Гаральд Єрне.

Як зазначає відомий історик і публіцист Ярослав Грицак, котрий працював з архівами Нобелівського комітету: «... у бага-тьох інших українських справах, пальма першості у цій історії належить Іванові Франку. 1916-го його висунув віденський священник отець Йосип Застирець, з мотивів почасти політичних: Львів кілька місяців тому звільнили від російської окупації, тому своїм поданням він хотів звернути увагу на долю українців. Ця історія поросла вигадками. Найбільша з них: Франку не дали премію, бо смерть поета 28 травня 1916-го виключила його з числа кандидатів. Нобелівські документи показують, що ця версія неправдива. Франкову кандидатуру таки розглядали. І подання на нього підтримали не одна, а двоє людей. Другим був професор історії з Упсали Гаральд Єрне — нота бене, голова Нобелівського комітету. І тут з’являється головна інтрига: коли дійшло до фіналу, Єрне дав негативну оцінку. Вона стосувалася не самого Франка, а іншого кандидата, чеського поета Отокара Бжезіни (правильно Бржезіна. — В.Б.). Зрештою, не так поетів, як їхніх народів: мовляв, чехи й українці ще не досить цивілізовані, щоб їхні представники могли заслуговувати на таку премію». Отакої!

Є такий жарт: «Чи може бути нобелівський лавреат в Україні?» — «Може, проїздом». Але ж наявність попередніх лавреатів спростовують цей недоречний жарт.

Третім лавреатом Нобелівської премії (беремо знову за хронологією) повинен бути Сергій КОРОЛЬОВ (1907 — 1966), який народився у Житомирі, став головним конструктором ракет і космічних кораблів, першого у світі штучного супутника Землі (1957), а в 1961-у — технічно й організаційно підготував політ на орбіту першого космонавта Юрія Гагаріна (1934 —1966).

Сергій Корольов першим у світі здійснив десять (а, ймовірно, і більше, бо дещо ж було утаємничено!) відкриттів, які визначили подальший розвиток космічної науки й техніки, космонавтики загалом. Йдеться про:

• запуск балістичної ракети з підводного човна;

• запуск у космос першого штучного супутника Землі;

• запуск першого супутника із живою істотою (собакою);

• запуск першої людини-космонавта;

• зробив «Начерки...» щодо освоєння Місяця, польоту туди людини, якими нині користується американський мільярдер і колоніст Червоної планети неоднозначний Ілон Маск (1971 р.н.). До речі, він справедливо назвав С.П. Корольова «одним із найвидатніших учених в освоєнні космосу»;

• очолював розробку і запуски супутників серій «Електрон», «Молния», «Космос», першої автоматичної міжпланетної станції «Зонд»;

• керував створенням ракет-носіїв «Спутник», «Молния», «Восток»;

• керував розробкою і запуском пілотованих космічних кораблів «Восток», «Восход», на яких уперше в історії науки й техніки здійснені польоти людини у Всесвіт із виходом у відкритий космічний простір...

Саме тому Сергій Павлович Корольов — геній. І геній — з України!

Відомий німецький інженер-винахідник Вернер фон Браун (1912 — 1977), головний конструктор грізної у Другій світовій війні ракети VAU-2 (A-4) (Vergeltungswaffe), а також ракети «Сатурн V», гітлерівський посіпака, який у 1945 році, вирішуючи, куди йому податися, все ж таки опинився у США (хоча СРСР також прагнув мати цього науковця) і створив там космічну програму, ставши «батьком» американської космонавтики і ядерної бомби, нібито сказав: «США не змогли випередити СРСР тому, що у них не було свого Корольова».

Сергій Корольов міг отримати Нобелівську премію за успішний запуск 4 жовтня 1957-го першого у світі штучного супутника Землі з кодовою назвою ПС-1 (Простий супутник перший) ще у 1958 році, тобто в наступному після польоту цього супутника. Однак керівництво СРСР приховало прізвище вченого. Коли Нобелівський комітет звернувся з проханням повідомити, як звуть конструктора, щоб присвоїти йому Нобелівську премію, тодішній лідер Радянського Союзу Микита Хрущов відмовив, заявивши, що розробником супутника є «увесь народ». А згодом сказав, що у такий спосіб «захищав учених від зазіхання ворогів».

Може, в цьому і є якесь раціо, бо за видатними науковцями полювали іноземні спецслужби. Але ж мова про Нобелі-вську премію!

Ще такі факти. Коли 4 жовтня 1957 року, як уже зазначалося, був успішно запущений перший штучний супутник Землі, Герман Оберт (1894 —1989), німецький науковець, теоретик ракетної техніки і космонавтики, написав Корольову листа: «Ви втілили в життя ту мрію, яка жила в нашій свідомості багато років… людство вдячне вам». Але той лист (чого і слід було тоді очікувати) не дійшов до адресата. Відмовили Г. Оберту і в проханні зустрітися з творцем першого супутника, який, на думку німецького вченого, був гідний Нобелівської премії.

Сергій Корольов, звісно, не зупинявся на досягнутому. У 1959 році його ракета досягла Місяця і вдалося зробити знімок зворотного боку супутника нашої планети. «Фотографія століття» облетіла весь світ. А створений ним понад 80 років тому носій і досі залишається найнадійнішим для пілотованих проєктів.

І все ж найбільшим тріумфом головного конструктора став, певна річ, політ першої людини у космічний простір. За це він, безсумнівно, також заслуговував — уже другої — Нобелівської премії.

1963 року в СРСР побував сер Бернард Ловелл (1913 — 2012), видатний британський учений-астроном, якого шанували навіть у цій закритій країні, оскільки його обсерваторія давала змогу стежити за радянськими космічними об’єктами й відшукувати деякі з них. Він просив представити його керівникові космічної програми. Однак Ловелла познайомили не із Сергієм Корольовим а з, так би мовити, відкритим науковцем — Мстиславом Келдишем (1911 — 1978), ідеологом Космічної програми. Коли британець у переліку всіх академіків знайшов прізвище Корольова, йому відповіли, що це — псевдонім, а взагалі — головного конструктора космічних кораблів просто не існує. Отак вони дурили весь науковий світ.

До речі, Сергій Корольов у складі радянської делегації побував у Німеччині на огляді трофейної ракетної техніки, зокрема VAU-2, у званні капітана, і тоді ним зацікавилися закордонні спецслужби. А знаєте, чому? Та тому, що офіцер не мав на грудях нагород. Як же це так: фронтовик і без орденів?!

Отже, Серій Корольов міг би отримати найпрестижнішу міжнародну премію, але СРСР не повідомив Нобелівському комітету прізвище головного конструктора. Радянський Союз ретельно приховував імена своїх героїв, своїх рабів-науковців. М.С. Хрущов в одній із промов, знову ж таки не називаючи С.П. Корольова та інших, зазначив, що захищає секретних учених від ворогів, які хочуть їх викрасти, а може, і вбити.

До речі, єдина донька Корольова, Наталія Сергіївна, у книжці «Отец» та в інтерв’ю також розповідала про згадані вище факти приховування імені батька й ігнорування вищим керівництвом СРСР питання щодо присвоєння йому Нобелівської премії. Ще такий спогад Н.С. Ко-рольової: «Саме слово Україна вимовляли у нашій родині трепетно, з великою любов’ю. Дитинство мій батько провів у Ніжині, народився він у Житомирі, мешкав у Києві, в Одесі. Перші 24 роки, майже половину свого життєвого шляху, батько прожив в Україні. Він дуже її любив. Полюбляв українські пісні, українську мову. Це точно. «Дивлюсь я на небо», «Реве та стогне Дніпр широкий» — улюблені пісні бабусі й батька».

Сам же Сергій Корольов, щоразу підписуючи важливу статтю про розвиток космонавтики для центральної газети «Правда» обраним кимось із ЦК КПРС псевдонімом (К. Сергеєв), зупинявся на мить і казав: «Наступного разу тут з’явиться моє справжнє ім’я». З часом його справжнє ім’я таки появилося в тій же «Правде», але він цього вже не міг побачити і прочитати, бо це був некролог.

У часи хрущовської «відлиги», точніше — регульованої владою радянської демократії, члени Політбюро, можливо, й ЦК КПРС, деякі причетні науковці та провідні журналісти центральних газет і центрального телебачення, думаю, знали справжнє ім’я головного конструктора. Були спеціальні журналісти з космічної тематики і допущені до Байконура — Ярослав Голованов (1932 — 2003) і льотчик, полковник Микола Варваров (1920 — 1998). пам’я-таю ці імена та їхні публікації ще зі студентства. Але, зрозуміло, вони мали підписку про нерозголошення імені головного конструктора, а їхні статті та виступи по радіо проходили жорстку цензуру. Знали те ім’я, ті, кому слід, і за «залізною занавісою/iron curtain». Як у народі кажуть, кому треба, ті все знають. Але навіщо було приховувати ім’я Сергія Корольова для присудження йому Нобелівської премії — найвищої у світі нагороди для науковців? Це ж і для СРСР було б престижно!

Ще такий важливий факт. 23 грудня 1939 року засуджений С.П. Корольов був направлений із рудника Мальдяк у Магадані в розпорядження Владлагу НКВС і потім — до Москви на перегляд «справи...». По дорозі він захворів й опинився у лазареті. За іншою версією — затримувалося оформлення документів. Саме через такі обставини він запізнився у Магадані на останній перед закриттям навігації рейс пароплава. Тоді під час шторму пароплав «Індигірка» затонув у Японському морі, забравши життя 745 із 1173 людей на борту. Можливо, запізнення і врятувало життя Корольова від загибелі, бо інакше не було б космонавтики!

Помер С.П. Корольов через помилку з діагнозом у 1966 році. Офіційні джерела тоді стверджували, що він пішов із життя у розквіті творчих сил, переповнений новими задумами. Саме таким він пам’ятається і мені з фільмів про нього. Скільки б ще він міг зробити! Так, його переповнювали інноваційні ідеї, вони постійно роїлися в його голові. Але фізичні сили вченого були виснажені, особливо ГУЛАГом, таборами, «шарашками» (як називали закриті конструкторські бюро, де працювали видатні «зеки»). Нелюдське перевантаження, інтриги, протистояння, відстоювання своїх проєктів, постійні стреси — все це безповоротно підірвало здоров’я українського велета людського Духу і Космосу. У Сергія Павловича відкрилася кишкова кровотеча, і після обстеження та діагностування йому призначили операцію через ендоскоп. Оперувати запросили академіка Д.В. Петровського, міністра охорони здоров’я. Але діагноз виявився помилковим. Через сильну кровотечу перейшли на операцію, що вимагала наркозу. З’ясувалося, що у С.П. Корольова — велика пухлина, яку не виявили вчасно. Міністр не справлявся з операцією, і на підмогу викликали інших фахівців. Пухлину видалили, але в реанімації його серце зупинилося. Втомлене серце великого вченого не змогло витримати такого навантаження… До речі, докторка медичних наук, професорка Н.С. Корольова за-значала, що при проведенні операції далися взнаки тортури НКВС, особливо шиї, яких зазнавав її батько при арешті, в Бутирці та на засланні...

Переконаний, якби геніальний українець вижив, його б таки висунули на Нобелівську премію і він її б отримав. Але, як відомо, історія не знає умовного способу...

Готуючи матеріали, мене постійно нуртувало проблемне запитання: «А чи повернувся б Корольов в Україну після набуття нею незалежності та суверенітету?». У тому, що він вітав би Україну і, як і раніше, приїхав би до Києва, Житомира, Ніжина, Одеси я не сумнівався. А уявляєте, як розвивалося б українське ракетобудування, якби він дожив до відновлення незалежності нашої держави, повернувся в Україну і став генеральним конструктором на знаменитому Південному машинобудівному заводі в чудовому місті на Дніпрі?!

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…». Можливо, ця добре відома українська пісня, яка давно стала народною і яку знають і співають українці й українки у всіх куточках світу, теж спонукала молодого українця Сергія Корольова до космонавтики. Бо це була його улюблена пісня. І на його прохання, тоді вже академі-ка, вона прозвучала 12 серпня 1962 року на орбіті у виконанні першого українського льотчика-космонавта Павла Поповича. Перша у Всесвіті і саме для великого вчителя, головного конструктора космічних кораблів і міжпланетних ракет, відкривача нової космічної ери для людської цивілізації. Від обох — для своєї Матері-України!

Валентин БУГРИМ,
доктор філософії,
історик науки,
журналіст, письменник.
Чорноморські новини

Передплата

Найкраща підтримка — ПЕРЕДПЛАТА!

дворазовий вихід (четвер та субота з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 50 грн.
  • на 3 місяці — 150 грн.
  • на 6 місяців — 300 грн.
  • на 12 місяців — 600 грн.
  • Iндекс — 61119

суботній випуск (з програмою ТБ):

  • на 1 місяць — 40 грн.
  • на 3 місяці — 120 грн.
  • на 6 місяців — 240 грн.
  • на 12 місяців — 480 грн.
  • Iндекс — 40378

Оголошення

Написання, редагування, переклад

Редакція газети «Чорноморські новини» пропонує:

  • літературне редагування, коректуру, комп’ютерний набір, верстку та тиражування текстів;
  • високопрофесійні переклади з російської на українську і навпаки;
  • написання статей, есе, промов, доповідей, літературних, у тому числі віршованих, привітань.

Команда висококваліфікованих фахівців газети «Чорноморські новини» чекає на Ваші замовлення за телефонами:

099-277-17-28, 050-55-44-206

 
Адреса редакції
65008, місто Одеса-8,
пл. Бориса Дерев’янка, 1,
офіс 602 (6-й поверх).
Контактна інформація
Моб. тел.: 050-55-44-206
Вайбер: 068-217-17-55
E-mail: chornomorski_novyny@ukr.net