За ним зачинилися двері Епохи, залишилася Україна

Не уявляю, як цього року у День Конституції ми не подзвонимо Ігореві Рафаїловичу, не почуємо його голос, не змотивуємо на новий коментар чи спогад, розпитуючи про конституційний процес, конституційну ніч, про те, як виборювали у парламентському протистоянні із «залишками УРСР» статтю за статтею Основний закон. Ми чекали і отримували від Ігоря Рафаїловича оповідку та коментар про важкі пологи та компроміси тих часів. І все те було задля того, без чого неможлива жодна держава. Кожна його розповідь, яка щоразу звучала і звучить по-новому, сьогодні набуває неймовірної ціни, бо то була історія від першоджерела.

Хто з Вами, Ігорю Рафаїловичу, стоятиме нині на Небесах із тих, хто був поруч у ті часи? Михайло Сирота, який представляв Основний закон з трибуни? Вадим Гетьман, отець української банківської системи? Левко Лук’яненко, автор Акту проголошення Незалежності України? Ви створювали цей документ у прекрасній компанії, і ми дякуємо вам всім за це.

Не уявляю, як зараз на День Незалежності ми не наберемо його телефон, не привітаємо і не почуємо його інтелігентний та піднесений голос.

«Привіт, голубонько (або «серденько»), — так він називав парламентських журналісток із націонал-демократичного табору, — ну що нового сказати про незалежність? Історія про неї не зміниться. У москві — ГКЧП, ми зрозуміли одразу, що це — історичний шанс, і ми збираємося, голосуємо постанову про незалежність. І це була невідворотна Божа воля, бо я очолював тоді меншість, опозицію, але навіть частина комуністів підтримала незалежність. Я знав, що рішення парламенту слід легітимізувати і запропонував провести референдум».

Референдум 1 грудня 1991 року, який додався до Акту про незалежність, зробив рішення невідворотним. Його не могла скасувати Верховна Рада СРСР і він безумовно легітимізував рішення українського парламенту.

Хто ще з учасників зустрічатиме Вас Там, дорогий Ігорю Рафаїловичу? Чорновіл? Ємець? Павличко? Та й навіть Леонід Кравчук, голова Верховної Ради, який хоч і «між крапельок», але підтримав тоді Вас і Україну. Ви невід’ємні у великому Пантеоні України, і ми дякуємо Вам за це.

Мені буде складно не надіслати Вам бодай смс-ку 5 травня, на Великдень.

Ігор Рафаїлович до 90 років сам водив авто і десь так до 97-ми стояв на літургії у львівських храмах Православної церкви України. Він прекрасно знав християнське віровчення та літургію. Глибоко віруючий академік, фізик-теоретик, який, наприклад, дуже багато зробив на посаді першого віцепрем’єра для участі українських учених в європейському центрі у Швейцарії, що займається питаннями адронного колайдера. А коли колеги говорили про «великий вибух», то він уточнював: «Світ виник поступово. Спершу були створені сили — електромагнітна і гравітаційна. Вони були створені миттєво — протягом 10 в мінус 54 ступені секунди. То навіть не вкладається в людську уяву... І так поступово ми йшли від створення силових полів, а не енергії. Від силових полів — до створення мас і врешті-решт — до народження живого. Але що було до першого вибуху? Ідеалісти, кажуть, що був Бог. А матеріалісти кажуть, що нічого не було. Що значить нічого — не зрозуміло».

Хто Вас зустрічатиме на Вашій Небесній дорозі, Ігорю Рафаїловичу? Може, українські учасники автокефального руху (бо ж Ви так вітали Томос та автокефалію), закатовані комуністами і відправлені в табори? Українські святі, князі та гетьмани, про яких Ви стільки знали? А може, сто вчених — нобелівських лауреатів, які суміщали наукові відкриття із вірою в Бога?

Я не уявляю, що Ігор Рафаїлович, учасник Другої світової війни, не відгукнеться на День пам’яті та примирення 8 травня. Під час тієї війни в його підрозділі всі бійці знали, що позаяк кулеметних Юхновський молився регулярно, то з ним безпечно йти на завдання, бо він — як талісман, з ним можна і мінне поле пройти.

У нашу останню зустріч у його гарному та світлому помешканні, вже після вторгнення 24.02.2022, я спитала, що б він сказав матерям та жінкам-галичанкам, чиї діти загинули на Донбасі, в Маріуполі, на Харківщині. І він відповів: «Серденько, я сказав би, що нема ніякого сходу і заходу, нема ніякої Галичини, Волині, Поділля і Лівобережної України, Слобожанщини та ін. Є Україна».

І я зовсім не сумніваюся, дорогий Ігорю Рафаїловичу, що серед тих, хто зустрічатиме Вас на Небесній дорозі, будуть прекрасні хлопці, які лежать на Марсовому полі у Львові і на сотнях інших українських кладовищах Волині, Поділля, Лівобережної України...

Нам дуже шкода, що Ви не побачите нашу Перемогу тут. Але Ви, безумовно, посміхнетеся їй з Небес. Бо завдяки і Вам нам сьогодні є що захищати.

Лана САМОХВАЛОВА.

https://www.ukrinform.ua.