№ 10 (22488) четвер 7 березня 2024 року

Ніч проти 2 березня Одесу спіткала одна з найстрашніших трагедій з початку повномасштабного вторгнення російської орди на українську землю. Масована атака дронів, більшість з яких силами Протиповітряної оборони було збито на підльоті до міста, все ж досягла кровожерливого наміру москви — забрала життя 12 українців, серед яких аж п’ятеро діток: 4-місячний Тимофій, 7-місячна Ліза, 3-річний Марк, 8-річна Злата і Сергій, якому в липні мало сповнитися 10 років.

Біль, жах і ненависть до ворога. Які ще емоції можемо відчувати ми, українці, супроти котрих підлий ворог щоночі скеровує дедалі більше «шахедів» і всілякого іншого смертоносного залізяччя — керованих авіа-ційних бомб, ракет і т.п.? Щодоби, передусім у прифронтових, але часто й у віддалених від лінії бойових дій містах та селах гинуть люди — від крихіток до сивочолих…

Війна довга і війна позиційна — визначення, які не збігаються за змістом. Під час довгої війни позиції противників можуть кардинально змінитися. Одна поразка чи одна перемога — і хто згадає, з чого все починалося. Вожді штибу Гітлера чи путіна часто переоцінюють свої сили та недооцінюють силу обставин. Інакше фюрер не обмежив би дію «Плану Барбаросса» європейською територією СРСР, а кремлівський карлик не назвав би «спеціальною військовою операцією» плани знищення української держави.

«Скелет» позиційної війни

На певному етапі агресору вигідно закріпитися на захоплених рубежах, навіть не виконавши повної програми завоювань. Гітлер не мав наміру форсувати Волгу, путін із суто військових міркувань хоче закріпитися на лівобережжі Дніпра і зупинитися. З виграшних позицій зручно вести переговори. «Зважаючи на реальну обстановку», як тепер висловлюються у кремлі. От тільки наша країна на переговори не погоджується, вважає невдачі ЗСУ тимчасовими і розраховує на майбутню перемогу. Отже, за логікою агресора, позиції слід поліпшити. Потрібно просуватися далі на захід. Атакуючи з повітря наші міста, вбиваючи наших людей, прихоплюючи на землі те, що захистити поки що неможливо.

Що не подобалося в словах поета імперській росії і радянським ідеологам?

Будь-яка тоталітарна держава дуже доскіпливо ставиться до найменших проявів вільнодумства і виходу за межі усталених ідеологічних норм, вбачаючи у цьому пряму загрозу своєму існуванню. Саме тому в усі часи творчі особистості були під пильним наглядом спеціалізованих державних структур, які намагалися не допустити «шкідливого впливу» на маси. І чим масштабнішою була постать, тим прискіпливішою була увага до творчості та наполегливішими спроби, якщо не вдавалося замовчати чи зламати митця, «приручити» його, зробити «своїм, зручним і правильним».

Практично всі знакові українські письменники в часи бездержавності пройшли через горнило ідеологічного проти-стояння з державною машиною. Тарасові Шевченку в цьому плані «пощастило» мати справу і з імперською цензурою, і з радянським Головлітом.

З імперською цензурою Тарас Шевченко зіткнувся практично з перших кроків виходу на широку публіку. І не лише тому, що в ті часи жоден літературний твір не мав права бути опублікованим без відмітки цензора, підпорядкованого Головному управлінню цензури Міністерства народної освіти Російської імперії, але й через самоцензуру, яка існувала у суспільстві і змушувала «дмухати на холодне».

«Анаконда», «Котигорошко», «Мавка» та «Галя балувана» об’єдналися в одну маскувальну мегасітку, щоб допомогти Протиповітряній обороні Збройних сил України бути непомітною для ворога, а відтак краще виконувати свою функцію — боронити українську землю від кровожерливих зазіхань окупанта.

За створення мегасітки взявся волонтерський рух «Сіточки в Балті», про що своїм читачам розповіли тамтешні інтернет-ресурс «Ваш інтерес» і газета «Народна трибуна». Своїми матеріалами колеги поділилися і з «Чорноморськими новинами». Ми сподіваємося, що, попри певну конкуренцію на інформаційному ринку, таке поєднання публікацій двох шанованих авторок із двох ЗМІ тільки додасть авторитету обом медіа, які, попри нинішні труднощі, активно працюють, повідомляючи землякам про важливі події в житті Балтської громади, Подільського району, Одещини і всієї країни.

Історія хворобливої одержимості

Путінова хвороблива заклопотаність «українським питанням», яка набула особливо патологічних рис в останнє десятиліття й увінчалася розв’язанням повномасштабної геноцидної війни проти України, має глибоке ідеологічне коріння — як у біографії самого російського диктатора, так і в російській історії та культурі загалом, у ключових елементах російської (імперської) ідентичності.

Ця стаття досліджує еволюцію путінових поглядів на Україну, з’ясовуючи спершу історико-культурні підвалини та ідеологічні джерела цих поглядів, а тоді простежуючи їх видозміну під впливом різноманітних політичних подій і процесів. Відсутність адекватної міжнародної реакції на ці дедалі радикальніші погляди й на дедалі агресивнішу політику, мотивовану ними, сприяла їх легітимізації й перетворенню у своєрідну державну ідеологію, raison d’etre як самого режиму, так і відновлюваної ним імперії. Геноцидна війна стала логічним наслідком цих процесів, спробою «остаточно розв’язати» українське питання відповідно до історико-цивілізаційних фантазій російських еліт та їхніх хворобливих психологічних комплексів.

(Закінчення. Початок у номері за 29 лютого)

Чого сподіватися від Дональда Трампа?

2024-й — рік президентських виборів у США, і це найголов-ніша політична подія, навіть, якщо хочете, політичне шоу для американців, яке впливає на їхню повсякденність.

Легендарний футболіст і тренер розповів про футбол та політику

Олександр Шовковський виграв шостий матч поспіль після призначення на посаду головного тренера київського «Динамо». Лідер цього рейтингу — Йожеф Сабо із 10 перемогами, які він здобув майже 20 років тому, в сезоні 2004/05. Це і стало приводом поспілкуватися з патріархом тренерського корпусу України, який 29 лютого відсвяткував своє 84-ліття.

— Йожефе Йожефовичу, як думаєте, Олександру вдасться побити ваш рекорд?

Зупинити розпродаж сільськогосподарських земель до кінця війни плюс п’ять років і запровадити програму розвитку сімейного фермерства вимагає від влади Юлія Тимошенко.

Лідерка «Батьківщини» закликала владу припинити розпродавати за лаштунками війни природні ресурси та найкращі державні підприємства і зупинити стратегію перетворення України на ресурсний центр Європи.

Під такою назвою 24 лютого у Всеукраїнському центрі болгарської культури в Одесі відкрилася виставка робіт відомого фотомайстра, члена Національної спілки фотохудожників України Бориса Бухмана.

Співпрацюючи зі Збройними силами України, автор відвідав найнебезпечніші райони Донеччини, Миколаївщини, Херсонщини, зафіксувавши як воєнні будні і звитягу наших військових, медиків, волонтерів, так і життя цивільного населення на цих територіях. Звісно, не обминув увагою і рідну Одещину.

Одесу відвідала мовознавиця і громадська діячка Ірина Фаріон

У новітній історії України місяць лютий посідає особливо важливе місце. Це місяць апогею Революції Гідності і розстрілу Небесної Сотні, початку спротиву російській окупації Криму і, звичайно ж, початку повномасштабної війни рф проти України.

Були в цьому місяці й інші, може, менші за масштабами, але теж знакові події. Чого лише вартий захід міського голови А. Садового у 2014 році «Львов говорит по-русски», абсолютно ганебний і колаборантський?! Учасники цього заходу і зараз часто паплюжать українських націоналістів: мовляв, ну все роблять не так і говорять не те, бо, кажуть, Україну слід українізувати «лагідно».

По одинадцяти роках після попереднього приїзду Ірина Фаріон знову побувала в Одесі. Цього разу відома мовознавиця, глибока дослідниця історії української мови, докторка філологічних наук, приїхала з презентацією своєї книжки «Англізми та протианглізми: 100 історій слів у соціоконтексті».

Попри значну віддаленість від центральної частини нашого міста, прихильники та шанувальники (таких немало в Одесі, а після цієї зустрічі буде ще більше) вщерть виповнили невелику шкільну залу, щоби знову побачити, послухати «жінку-енциклопедію» — саме так зчаста називають Ірину Фаріон за її глибокі філологічні знання.

«Вибори»

На болотах скоро свято —
будуть владу обирати:
пахана чи президента —
до Гааги претендента.