Якщо доведеться, воюватимемо лопатами

Таким адвокатом для багатьох рядових американців є Дональд Трамп, 45-й президент США, віртуоз-практик з ухиляння від податкового законодавства. Не треба бути розумним, щоб передбачити: на президентських виборах 5 листопада 2024 року за Трампа проголосують не лише республіканці, а й частина демократів, обтяжених невиплаченими боргами. Демократичні цінності та міжнародне право для підприємця, чий бізнес накривається мідним тазом, і для фермера, який вчасно не вніс заставної плати, війна в Україні, захист Ізраїлю, безпека Тайваню посідають сто двадцять перше місце серед мотивів голосування. На першому місці — обіцянки знову зробити Америку великою коштом союзників. Конкретно — коштом Європи, яка відмовляється сплачувати реальну ціну за підтримку світового порядку.

Що є справжньою ціною — не відомо. Двох відсотків від валового внутрішнього продукту країн Євросоюзу для цього явно забракне. Під час «холодної війни» другої половини минулого століття силова парасолька над Заходом обходилася США не так дорого тому, що союзники теж витрачали все, що могли. А потім стали ситими і неповороткими. Затягти паски напередодні війни їх може змусити лише Трамп із погрозою вийти з НАТО. Або путін, прямим нападом випробувавши НАТО на міцність. Обидві загрози реальні, але впоратися з кожною з них Захід може. Інша річ — якщо загрози об’єднаються і 47-й президент США укладе угоду з довічним президентом рф.

Важко уявити наслідки такого кроку. Але до нього треба підготуватися. Україні — насамперед. Щоб справді не дійшло до оборони лопатами.

«Програють усі»

Найближчими днями (16–18 лютого) у Мюнхені відбудеться щорічна Конференція з безпеки. Ювілейна. 60-та за рахунком. Очікується участь у ній провідних політичних лідерів, глав держав, воєначальників, експертів та керівників міжнародних організацій. У тому числі й ООН.

Попри те, що конференція не готує заключного комюніке, не ухвалює спільних підсумкових документів, її значення велике. У Мюнхені зустрічаються представники країн та континентів, які рідко чи й узагалі ніколи поза конференцією не спілкуються. Можливість на «круглих столах» обмінятися поглядами, познайомити союзників та опонентів із баченням майбутнього — єдина для них можливість.

Майбутнє, на думку аналітиків, які підготували для конференції вступну доповідь, — похмуре і невизначене. Це видно навіть із заголовка — «Програють усі».

Особливо похмурим це майбутнє виглядає після 24 лютого 2022 року, коли російські війська розпочали масштабне вторгнення в Україну. Спілкуватися з танками та ракетами організатори конференції не захотіли. Іранських та російських лідерів до Мюнхена не запросили. Не запросили й терористів, котрі захопили контроль над деякими країнами Близького Сходу. Більше того, щоб не надавати трибуну для цинічної пропаганди, керівництво конференції з безпеки 2024 року вирішило не запрошувати до Мюнхена вкрай правих і вкрай лівих лідерів європейських партій. Натомість у повному обсязі будуть представлені міжнародні гуманітарні організації та захисники природи.

Президент України Володимир Зеленський на ці вихідні запланував велике турне столицями найбільших європейських держав, де обговорить посилення та прискорення допомоги нашій країні. Подібна допомога від країн Євросоюзу у розмірі 50 мільярдів євро вже погоджена й обі-цяна. Але заковика — у термінах та цілях. Чи розтягнуть терміни на кілька років? Чи обмежиться допомога фінансовими вливаннями в український бюджет та «гуманітаркою» як основним напрямком? Чи включає ця допомога оплату за постачання зброї?

Поодинці канцлер ФРН Шольц, президент Франції Макрон та глави європейських держав навряд чи дадуть відповідь Зеленському на такі питання. А от у рамках Мюнхенської безпекової конференції знайти відповіді простіше.

Ціна життя і благополуччя

Торік так і сталося. Зеленського не просто запросили до Мюнхена. Його попросили відкрити Конференцію з безпеки. Давали все, що могли, обі-цяли дати ще більше. Але за рік відбулися зміни. Російську загрозу, якщо вірити ЗМІ, у Європі вже не розглядають як безпосередню небезпеку. Тобто не вірять, що ро-сійські війська за кремлівським наказом розпочнуть війну проти НАТО після того, як «переможуть» Україну. І можна якийсь рік почекати, на чию користь розгорнуться бої на російсько-українських фронтах. Навіть є діячі, які пропонують поставити США перед вибором: захищати умовну «Нарву» чи послати НАТО за відомою адресою. Адміністрація Байдена, певна річ, віддасть перевагу захисту. Це поверне Заходу єдність і зміцнить безпеку загалом.

Але хто знає, як вчинять Трамп та його адміністрація у разі перемоги? Пошле до «Нарви» війська чи заплатить за спокійне життя на берегах Потомака українською територією? І тут варто згадати слова Дмитра Кулеби про те, що наші громадяни за свою незалежність готові воювати лопатами. Президент України зобов’язаний донести цю думку до всіх, хто намагається зберегти благополуччя у своїх країнах за рахунок нашої держави.

За роки війни можливості наших захисників зросли. Їм навряд чи знадобляться лопати. Слава Україні!

Леонід ЗАСЛАВСЬКИЙ.